Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Європа під загрозою через ностальгію німців

Опінії
12 Грудня 2022, 15:43

Україна перемагає у війні з Росією. Однак деякі союзники втрачають терпіння. Позаминулого тижня канцлер Німеччини Олаф Шольц публічно висловив бажання повернутися до того, що назвав європейським «мирним порядком». Пізніше він годину проговорив із Владіміром Путіним по телефону. Його французький колега Емманюель Макрон, виступаючи перед журналістами в нещодавно повторив улюблену примовку Кремля про підступання НАТО до російських кордонів, стверджуючи, що Захід має підготуватися до надання Росії «гарантій, коли вона повернеться за стіл переговорів».

Такі підходи ґрунтуються на хиткій основі. Наразі найкращим результатом війни слід вважати російську військову поразку, яка супроводжуватиметься відходом Путіна від влади (а, може, й призведе до його усунення). Слід визнати, що дати раду з переможеною Росією буде важко, а Захід поки катастрофічно не справляється з підготовкою до цієї перспективи. Та навіть часткова перемога Росії становить значно більшу загрозу. Якщо винагородою кремлівської агресії будуть територіальні здобутки, слід очікувати інших воєн.

Макронові спроби розвіяти занепокоєння росіян щодо НАТО суперечать здоровому глузду і справедливості. Будь-які повоєнні гарантії безпеки мають бути розроблені не для того, щоб заспокоїти Росію, на яку ніхто не нападав, а для того, щоб захистити Україну, — в ідеалі, за рахунок негайного вступу в НАТО. Росії це не сподобається. Та вона сама винна в ситуації, що склалася. З 1991 року Росія була головним постачальником нових членів західного військового альянсу. Якщо Кремль відмовиться від свого неоколоніального світогляду і з повагою ставитиметься до сусідів, відносини поліпшаться. А, поки Росія їм погрожує, вони шукатимуть захисту.

Читайте також: Німеччина нарешті прокинулася

Дипломатичні гамбіти французького президента вже стали сумнозвісними. Це лише порожні балачки, покликані привернути увагу. А от необдумані слова Шольца викликають більше занепокоєння, адже відображають величезну прірву між Німеччиною і більшістю її східноєвропейських сусідів. Протягом трьох десятиліть Німеччина, заощаджуючи на обороні, заживала собі слави нахлібниці й послаблювала довіру до НАТО і єдність альянсу. Вона нехтувала занепокоєннями східних сусідів щодо безпеки й зверхньо ігнорувала їхні прозорливі застереження про загрозу Росії. Німці блокували і послаблювали устремління східноєвропейських країн до членства в НАТО.

Натомість німці розвивали торгівлю й інвестиції з Росією. Зокрема, будували два газопроводи «Північний потік», що посилило вплив Кремля в Німеччині й зашкодило країнам Східної Європи. Легковажність берлінських можновладців також дозволила розвернутися російським шпигунам, а політики тимчасом поширювали антиамериканські настрої. Тож колишній безвідповідальний та егоїстичний підхід Німеччини до безпеки аж ніяк не назвеш «мирним порядком», і саме він безпосередньо призвів до війни, що точиться зараз в Україні.

У лютому внаслідок атаки Росії Шольц був змушений оголосити Zeitenwende, що буквально перекладається «зміна епох». Найважливіший політик у Європі повідомив про збільшення оборонного бюджету його країни на 85 млрд фунтів, яке покладе край багаторічній скнаристості. Однак для східних сусідів Німеччини досі актуальною лишається проблема дефіциту довіри. Міністр оборони Латвії Артіс Пабрікс підсумував занепокоєння союзників, поставивши на конференції в Берліні питання руба: «Ми готові померти за свободу. А ви?»

Проблема не тільки в Німеччині. Заможні країни Європи, яким комфортно живеться, чомусь досі не розкаюються в своїй пожадливості й лицемірстві останніх 30 років. Серед лідерів західних країн Європи лише прем’єрка Фінляндії Санна Марін публічно вибачилася, засудивши недбале ставлення попередників до застережень балтійських сусідів. Однак з огляду на те, що Німеччина — наймогутніша країна Європи, її викривлене мислення важить багато. Шольц, подібно до інших німецьких політиків, з готовністю засуджує злочини своєї країни за нацистcької доби, а нещодавно критикував зарозумілу байдужість Західної Німеччини до долі комуністичної Східної. А от сучасніші помилки німців заледве фігурують у його промовах.

Читайте також: Три фронти

Це особливо помітно в СДПН — Шольцевій партії правлячої коаліції. Міністри, які представляють в уряді колись пацифістських «зелених», мають похвальну войовничу позицію. Минулого тижня міністр юстиції Марко Бушманн від Ліберально-демократичної партії (ще однієї правлячої партії) відверто заявив, що внаслідок підтримки «Північного потоку» Німеччину слід вважати відповідальною за війну в Україні, і закликав своїх співвітчизників «подивитися правді у вічі». Федеральний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр, який, обіймаючи посаду міністра закордонних справ від СДПН, уособлював легковажність Західної Європи після 1991 року, у нещодавньому програмному зверненні до народу лише натякнув: «Колишнім мріям більше немає місця» — напевно, йшлося про його власні мрії.

Як поглянути ззовні, то такі зосереджені на собі зовнішньополітичні дискусії  видаються кричущо легковажними. Українці воюють і гинуть не тільки за власну безпеку, а й за безпеку всієї Європи, зокрема Німеччини. Десятки тисяч людей загинули. Сотні тисяч — скалічені й травмовані. Мільйони стали переміщеними особами. У підсумку, вартість відбудови країни може сягнути трильйона фунтів. І це спричинено не стихійним лихом, а є безпосереднім наслідком наївності й жадібності німецьких та інших можновладців, що нехтували численними застереженням про відродження російського імперіалізму.

Історична амнезія Німеччини стосується і майбутнього, і минулого. Війна вивела на поверхню стратегічну вразливість Європи, щодо якої Макрон, слід віддати йому належне, неодноразово застерігав. Наразі загрозу становить передусім Росія, але найближчими роками Китай стане значно серйознішою проблемою. Геополітичну конкуренцію ускладнює непевність стосовно Сполучених Штатів. Перевантаження, зосередження на інших проблемах й ризик політичного хаосу у Вашингтоні заповідають кінець епохи, що тривала з 1945 року і за якої американські гарантії слугували опорою європейської безпеки. Для того, щоб дати раду з цим безладом, Європі належить напрацювати надійний економічний, політичний і військовий потенціал, в якому ключову роль відіграватиме Німеччина — промисловий гігант (а невдовзі й найщедріша країна у витратах на оборону).

Пропозиція Макрона створити Європейську політичну спільноту може стати початком. Так само важливою буде європейська опора НАТО. І там, і там присутня постбрекзитівська Британія. Однак легковажні заяви Парижа і Берліна підривають довіру і можуть нейтралізувати всі ці зусилля ще до того, як ми встигнемо щось почати.

Цю статтю було вперше опубліковано в лондонському виданні  Times.

94