Автор коментаря – старший науковий співробітник Естонського інституту зовнішньої політики при ICDS та асоційований науковий співробітник програми "Росія та Євразія" у Chatham House Джеймс Шер. Він зауважив, що, випадково чи ні, проте авторитетний російський журнал "Росія в глобальних справах" обрав місяць ліквідації престижного російського історико-просвітницького товариства "Меморіал" для перевидання нарису колишнього президента Михайла Горбачова про "Перебудову" та "Нове мислення" від серпня 2021 року.
Доречним є зауваження зі згаданого есе Горбачова: "Абсолютна більшість [в країні] вважала, що "продовжувати так жити неможливо". Путін прийшов до висновку, що все це доволі можливо, і йому потрібно довести, що Горбачов неправий (за даними опитування Левади в грудні 2020 року, лише 15% респондентів вважали, що Навального отруїли за державним замовленням, тоді як 19% звинувачували західні спецслужби).
Отруєння Олексія Навального в серпні 2020 року, його подальший арешт, суд і ув’язнення, а пізніше придушення протестів дали зрозуміти всім, крім найбільш довірливих, що Володимир Путін налаштований знищити громадянське суспільство, з яким тісно пов’язана перебудова. Нагадуванням про це є вручення Навальному премії Сахарова.
Читайте також: СРСР як Російська імперія. Чим була радянська Україна?
Проте найбільш доречним твердженням в есе Горбачова є таке: "Поряд із внутрішніми причинами, перебудова ґрунтувалася на міжнародних чинниках". Так само як Горбачов, Путін дотримується аксіоми Леніна: "Немає помилковішої або більш шкідливої ідеї, ніж відокремлення зовнішньої від внутрішньої політики".
Тим, хто шукає доктринального обґрунтування цієї передумови, не потрібно шукати далі воєнної доктрина Росії 2014 року та Стратегії національної безпеки 2021 року. Доктрина називає "головною внутрішньо/ військовою небезпекою" підривну інформаційну діяльність проти населення, особливо молоді, спрямовану на підрив історичних, духовно-патріотичних традицій, пов’язаних із захистом Батьківщини.
Як "головну зовнішню військову небезпеку", доктрина визначає встановлення режимів, політика яких загрожує інтересам Російської Федерації в державах, суміжних з РФ, у тому числі повалення легітимних органів державної влади.
Автор пише, що для російського керівництва розширення НАТО, політика США в Україні та діяльність "Меморіалу" пов’язані, й іронічно пояснює, що "Меморіал" пропагує брехливий імідж СРСР як "терористичної держави" і зневажає його результати у Великій Вітчизняній війні, "тому що хтось платить", на думку російських державників.
Ще раніше, у листопаді 1999 року, Владімір Путін насмішкувато звинуватив Захід у пропонуванні "кредитів на купівлю льодяників, в той час як… вони анексують нашу територію". Це не особистий синдром, а синдром колективного Путіна, і він народився в день смерті Радянського Союзу, пише Джеймс Шер.
Сьогодні колективний Путін сильніший, ніж будь-коли після відставки Бориса Єльцина. Але якби він не загрожував та не був під загрозою, то не був би таким сильним. Жнива та створення загроз – це не лише синдром, а державний інтерес РФ.
Якщо "вимоги" Росії, приймуть, на думку автора матеріалу це зруйнує європейську безпеку, якою ми її знаємо. Настільки ж відверта істина, що цілі Росії не обмежуються Україною, а охоплюють всю нормативну та безпекову системи, створені з моменту укладення Паризької хартії та завершення холодної війни.
Його вимоги — це не "меню" для роздумів чи набір пропозицій, а ультиматум за будь-яким визначенням цього терміну. Єдина мета "переговорів" — розробити набір механізмів для приєднання до них "невідкладно". Інакше Захід зіткнеться, за словами Путіна, з "військово-технічною альтернативою" і "там, де [це] не очікується".
Війна, якої найбільше боїться Захід, тобто повне вторгнення в Україну, малоймовірна, пише спеціаліст. Справа не в тому, що батальйонних тактичних груп РФ на кордонах України недостатньо для вторгнення. Російське військове керівництво краще поінформоване, ніж ті західні коментатори, які вважають, що українська армія розпадеться і вмре за кілька годин.
РФ може не знати, але вони "відкриють двері" народній війні. Її вестимуть відновлені сили, ветерани Донбасу, повстанці-добровольці, диверсанти, а також спецпризначенці, які знають, як і їхні російські колеги, як вести війну у місцях і тими засобами, яких противник не очікує.
Читайте також: Горбачов переконаний, що Росія повертається в Радянський Союз
Замість цих малоймовірних сценаріїв, потрібно зосередитись на двох інших, які можуть об’єднатись. Першим буде окупація того, що Росія вже окупувала, а саме так званих "Донецької та Луганської республік". Другий або одночасний сценарій – розгортання "повітряно-десантних та/або механізованих підрозділів у певних місцях у Білорусі".
Такі розгортання мали б три переваги. По-перше, ймовірно їм не можна було б протидіяти. По-друге, вони створили б нову військово-політичну реальність для України, Польщі та країн Балтії і, безсумнівно, істотно посилили б загрозу. По-третє, вони можуть бути достатньо виправданими з юридичної точки зору та достатньо неоднозначними в політичному плані, щоб відкласти або розбавити західні контрзаходи та підірвати згуртованість Альянсу.