Наприкінці квітня до французького забарвлення української весни додалися й іспанські кольори. З нагоди святкування Міжнародного дня книги та вшанування річниці смерті Мігеля де Сервантеса та Вільяма Шекспіра наш Національний музей літератури та Амбасада Іспанії в Україні пропонують всім бажаючим долучитися до безперервного читання роману «Дон Кіхот» іспанською та українською мовами
До того ж дійство, яке, мабуть, перетвориться на спільну медитацію може навернути до читання якісної літератури. Адже сам Сервантес, беручись за написання «Хитромудрого ідальго Дон Кіхота Ламанчського» задумував веселу пародію, що висміює лицарські романи, – хотів відвернути своїх сучасників від низькопробного чтива. Проте, несподівано для самого автора, вийшла поліфонічна притча на усіх часи. А вигаданий ним тандем Дон Кіхот-Санчо Панса виявився ідеальною моделлю нашого світу, що балансує на грані непрактичної духовності і бездуховного практицизму.
На терезах краси й комфорту
Ще донедавна іспанська архітектура асоціювалася виключно з середньовічними перлинами Севільї, Кордоби й Толедо, вишуканістю мавританської Альгамбри, казковими фантазіями Антоніо Гауді, ну й хіба що так званими білими містечками Андалузії. Та вже років 30 як іспанські архітектори не втомлюються вражати Європу та й увесь світ вдалим поєднанням хайтекової химерністі своїх споруд з креативністю культуртрегерських, технічних, соціальних завдань та аспектів, що втілюють ці будівлі. А такі прізвища як Сантьяго Калатрава, Фелікс Кандела, Ернандес Леон, Луіс Корбелья, Габріель Альєнде Ньєто Собехано, Фермін Васкес увійшли до першої сотні найвостребуваніших зодчих світу.
Пріоритетний напрям нової іспанської архітектури – повне перепрофілювання промзон. Тоді десятиліттями занедбані території колишніх фабрик, збагачувальних і хімічних підприємств стають суперсучасними бізнес-центрами, зонами відпочинку, виставковими комплексами. Другий за важливістю напрям – збереження пам’яток архітектури.
Саме цим темам присвячені Дні іспанської архітектури, – спільний проект Посольства Іспанії в Україні та Національного університету будівництва і архітектури, що тривають наразі у Києві. В межах цього заходу майбутні українські архітектори та їхні викладачі змогли поспілкуватися з одним із найвидатніших сучасних архітекторів Іспанії – Ферміно Васкесом, ознайомитися з його творчістю, показати свої роботи. А також побачити фотовиставку «Архітектура очима Рікардо Сантонхи», яка розмістилася у головному холі факультету архітектури Київського національного університету будівництва і архітектури і триватиме до 26 квітня. Представив фотовиставку автор, знаний іспанський архітектор та фотограф Рікардо Сантонха.
Гості відповіли й на кілька питань Тижня.
Фермін Васкес, архітектор,співавтор таких знакових робіт як вежа Аґбар в Барселоні, павільйон регати на Кубок Америки «Вітрила й Вітри», автор площі світлячків в центрі середньовічного міста Торуел, аеропорту в Льеда-Альгуаре тощо.
У. Т.: Чому зайнялися архітектурою: дитяча мрія, пошук себе чи високооплачувана професія?
–Мене цікавила в дитинстві не архітектура, а фізика та філософія. Я хотів пізнати землю, любив подорожувати. Хотів зрозуміти, що й до чого на цій землі. Прагнув поєднати свої думки, свої бажання з величезним світом навколо. Архітектором став майже випадково, але знайшов у цій професії і фізику, – тобто наслідування законів побудови світу, – і філософію: пошук гармонії у своїх спорудах, пошук себе. Зараз для мене архітектура – все, що завгодно, тільки не робота. Скоріш любов, повітря, пристрасть і, звісно, стиль життя, вірніше саме життя. Помітив, що на відпочинку нудьгую й навіть втомлююсь, за своїми проектами – ніколи.
У. Т.:Свого часу Ле Корбюзьє казав, що будівля не може вважатися красивою, якщо людині в ній не зручно. При всій химерності й фантазійності споруд Антоніо Гауді в них почуваєшся вельми комфортно. А на його вишуканих лавах в Парку Гуель в Барселоні й дійсно можна відпочити. А для вас, що означає краса в архітектурі?
–Існує багато думок стосовно того, що вважати красою в архітектурі. Дехто, і їх більшість, вважає, що це перш за все візуальна краса. Та я не згоден з цим. Для мене гарно, красиво – це коли можеш когось здивувати своєю будівлею. Здивувати, зачарувати. Диво, чудо, таїна. А те, що водночас вона має бути зручною, – так, безперечно. Дійсно, архітектура вирішує практичні проблеми людей, але якщо вона не буде дивувати людей, їхнє життя буде сіре, нецікаве, одноманітне. Архітектура це емоції, вона має входити в серце, надихати людей, бо в її середовищі ми перебуваємо все життя. Вона не може бути гіршою за природу навколо нас. Погодьтеся, не спотворена людством природа завжди прекрасна.
У. Т.:В усі часи була велика прірва між помешканнями багатих і бідних. Наш час її зменшив: електрика, водопостачання, каналізація, опалення, кондиціонери тощо перестали бути привілеєм заможних. А як з красою? Чи можливо будувати гарне соціальне житло?
–Так, і це першочергове завдання архітекторів. Дійсно, сьогодні матеріали, з яких будують соціальне й індивідуальне житло зазвичай однакові. Бетон, дерево, сталь, пластик. І технічне начиння по-суті однакове. А далі все залежить від людей: вони самі мають бути натхненними і розуміти й хотіти мати красу. Цікаво, що гроші можуть робити якісь речі більш доступними, проте є достатньо багато будівель багачів, які насправді брутальні, де й близько нема ніякої краси.
У. Т.: Чи навчилися ви говорити «ні» своїм замовникам, чи є речі, що ви їх ні в якому разі не зробите, які б гроші вам не пропонували?
– Так, я вмію говорити «ні», і вмів це говорити з самого початку своєї кар’єри. Проте з роками я навчився говорити «так». Річ в тім, що я потроху навчився чути людей. Бо коли ти молодий та зухвалий, тобі здається, що ти краще за всіх знаєш, що і як робити. І це нормально. Але з досвідом приходить і розуміння того, що і ти здатен помилятися, а хтось окрім тебе може бути правим. Мабуть, це й називається мудрістю. Є три речі за якими повинен слідкувати архітектор: треба чути замовника, чути себе і також чути людей, які живуть у тій місцині, де ти хочеш будувати. І братися за розробку проекту можна лише тоді, коли сві ці три вектори не протирічать один одному. Якщо цього нема, – тоді тверде «ні».
У. Т.: Історична забудова і сучасність. Чи правомірні, на ваш погляд, так звані новобуди, коли на рештках фундаментів відновлюють історичні споруди, які відомі лише за старовинними описами, коли не лишилося жодного їхнього зображення?
– Це рух життя, всі будівлі з часом старішають, руйнуються. Треба зберігати старовину, реставрувати пам’ятки архітектури, проте, якщо лишилися лише фундаменти і описи, то це велика помилка будувати щось нібито старовинне. Це буде імітація в ліпшому випадку. Архітектура – це відображення моменту, в якому ми живемо. Тут і зараз. І кожна епоха – це той конкретний момент, в якому проходить людське життя. А повертатися до того, що було колись, немає сенсу, бо це неможливо. Неможливо увійти в філософію того давнього життя, зімітувати його ритми, його наповнення. Навіть, якщо вдасться відтворити старі будівельні матеріали й технології. Тому, на мою думку, середньовічні будівлі відбудовані з бетону й металоконструкцій, це – профанація.
Біографічна нота
Фермін Васкес, іспанський архітектор, викладач
Народився у Мадриді1961 року.
Закінчив Вищу архітектурну школу в Мадриді.
У 1997 році заснував власне архітектурне бюро b720 Architects, що має офіси у Барселоні, Мадриді та Порто Алегре (Бразилія), і в якому працює понад 50 спеціалістів.
Викладає у Європейському університеті Мадриду (UIM), читає лекції в університетах та інститутах по всьому світі, час від часу публікується у спеціалізованих виданнях.
Був проектним менеджером у Вищій архітектурній школі в Барселоні (Іспанія) та Школі архітектури й ландшафтного дизайну в Бордо (Франція).
Є співавтором таких видатних споруд як Torre Agbarв Барселоні (разом з Жаном Нувелем), America’s Cup pavillion «VeleseVents»у Валенсії, (разом з Девідом Чіперфілдом), FiraTowersу Барселоні (разом з Тойо Іто), а також член колективу архітекторів, що займалися реконструкцією Центру сучасного мистецтва королеви Софії у Мадриді.
Останні збудовані власні проекти: GranCasinodelaCostaBravaв Лорет-де-мар, аеропорт в Льеда-Альгуаре, готель і конференц-центр в містечку Терраса біля Барселони, соціальне житло в Астурії, офісно-житловий центр у Севільї, школа в Жироні., набережна в Порто Алегре (Бразілія).
Відзначений численними нагородами, в тому числі на європейських та міжнародних архітектурних фестивалях.
Рікардо Сантонха, архітектор, викладач, фотограф
У. Т.: Чому вас як фотографа приваблює саме сучасна архітектура?
– Тому що, на мій погляд, архітектура багатою мірою формує суспільство: його смаки, уподобання, навіть мрії. Дуже важливо, в якому архітектурному середовищі проходить життя людина. Чи комфортно їй, чи затишно? Не вірю, що можна продуктивно і творчо працювати у брудному холодному приміщенні. Архітектура може лікувати й призводити до різних захворювань. Архітектура провокує думки, збуджує й заспокоює. Зміни, які останнім часом сталися в іспанському суспільстві, відбулися й завдяки новій архітектурі. В наших містах і містечках з’явилися гігантські торговельні й розважальні центри, які цілодобово заповнені людьми, бізнес-центри, де працюють тисячі людей. Раніш такого не було, і життя змінилося.
У. Т.: Проте на ваших світлинах зовсім немає людей.
– Так, і це зроблено свідомо. Я хотів переду всім показати красу цих будівель, абстрактну красу, яка створена для людей. Вона ще, так би мовити, гола, відчужена. Але ці тераси, холи, сходи й офіси заповнять люди, вони принесуть із собою своє минуле і очікування майбутнього. Простір, об’єм заповнить сміх, перегуки голосів, шурхіт важливих і не дуже паперів. Почнеться життя. Окремо в задумі фотовиставки знаходиться цикл, що має назву «Поема світла». Це данина моєму, якщо хочете, преклонінню перед магією світла. Світло, насиченість світлом, гра світла – улюблений всіма зодчими чинник архітектури.
У. Т.: Як склалася виставка представлена у Києві?
– Експозиція, яку я привіз зараз до Києва, налічує 34 кольорових фотографії, і відкрию таємницю: на них мої улюблені споруди. Мені здається, що саме вони найліпше можуть представити обличчя сучасної архітектури Іспанії. Взагалі-то мої фотороботи запрошують на різні виставки по всьому світі десь з 1989 року. Спочатку то були колективні зібрання, згодом виключно авторські. Цього року окрім Києва, мене запросили показати «Архітектуру очима Рікардо Сантонхи» в Шанхаї, Мадриді, Парижі, Лондоні, Наваррі, Барселоні, Севільї.
Біографічна нота
Рікардо Сантонха, іспанський архітектор
Народився у 1966 році у Малазі.
Вчився географії, історії мистецтв.
Зараз викладач Вищої архітектурній школі в Мадриді.
Доктор архітектури.
Окрім архітектури знімає моду для Harper's Bazaar.