Зазвичай радикальні проросійські громадяни настроєні відверто вороже до мови, культури й традицій країни, в якій мешкають. Зневажають її гімн та інші символи, відвертаються, коли до них звертаються місцевою мовою, висміюють літературу та музику цієї країни й часто публічно висловлюють до неї неприязнь. Про це пише в матеріалі для «Тижня» експерт, військовий історик Ярослав Тинченко.
За його словами, ця тенденція простежується скрізь: не лише в державах Балтії, а й в Україні.
«В Україні етнічна російська спільнота умовно поділяється на дві категорії: ті, хто беззаперечно на боці держави, у якій живе (хоч і розмовляє російською), і ті, хто взагалі не сприймає нічого пов’язаного з українською мовою, історією та культурою», – пояснює Тинченко.
Він нагадав, що багато десятиліть у Радянському Союзі цим людям втовкмачували, мовляв, кожен, хто розмовляє українською, націоналіст, поплічник фашистів і ворог комуністичної системи. По-простому — «бандерівець», зрадник. Тому серед російськомовних міських жителів УРСР вважалося, що носії української мови — це або селяни (до яких було традиційно зверхнє ставлення), або потенційні вороги.
«Звісно, на початку 1990-х ці стереотипи були загалом подолані, але їх і надалі плекала проросійська громада. Саме вони й відіграли свою роль у подіях на Майдані наприкінці 2013-го — на початку 2014 року», — зазначив експерт.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень».