Телевізійний «Діалог з країною», участь у розширеному засіданні уряду, на якому приймається нова «програма активізації економіки», перша за 15 місяців прес-конференція дають можливість уявити, який образ Януковича намагатимуться сформувати політтехнологи на наступних виборах. Отже, Янукович-2 – це такий собі Лукашенка, за керівництва якого країна неабияк рушила вперед, особливо порівняно з часами «помаранчевої руїни». Навіть на четвертому році його каденції українські високопосадовці, аж до прем’єр-міністра, не соромляться пояснювати свої невдачі «важкою спадщиною папєрєдніків». Ймовірно, такі аргументи лунатимуть аж до 2015-го.
Натомість Янукович у кожному своєму публічному виступі не втомлюється розповідати про досягнуті за його президентства «покращення» в найрізноманітніших сферах: зростання доходів держбюджету і рівня виплат при народженні дитини, інвестицій у видобуток вуглеводнів, активне будівництво дитсадків. Пишається, що він збільшив ВВП країни на 153%, і байдуже, що мається на увазі номінальний валовий продукт, який у принципі не дає реальної оцінки стану економіки, бо може цілковито перекриватися інфляцією. Але, звісно, самі по собі такі цифри звучать вражаюче. Коли ж владі відверто нічим крити, з вуст гаранта лунають пустопорожні вислови про «позитивні сигнали», «системні зрушення» та «комплексні перетворення», які навряд чи до кінця зрозумілі аудиторії, котрій призначаються, але мають створити в неї відчуття того, що в державі все під контролем. Зрозуміло, під чиїм.
Однак справжній стан справ в Україні за розповідями про вдаване покращення не приховаєш – доводиться визнавати наявність проблем. І саме ці проблеми, а точніше можливість їх оперативного вирішення, й формують другу частину нав’язуваного українцям образу глави держави. На Банковій вирішили застосувати до України модель «хороший цар – погані бояри», яка століттями успішно діяла в Росії й працює досі. Під час «Діалогу з країною» Янукович роздавав вказівки «боярам-чиновникам» різного рівня – від міністрів до працівників Укртелекому, які не реагують на потреби простих громадян і гальмують реформи: не займаються освітленням вулиць, не завозять техніку в школи, не ремонтують дитячі майданчики, не виконують рішення суду. Проблеми такого штибу розв’язувалися теж ледь не в прямому ефірі – ось пенсіонерці, яка подала «чолобитну» президентові країни, чиновники різного рівня наввипередки пропонують матеріальну допомогу, підключають стаціонарний телефон.
Склалося враження, що президент свято вірить, ніби нарахована пенсія 950 грн – це одиничний випадок і цьому зараз легко зарадить горе-чиновник, який її нарахував, а не 2,5 млн пенсіонерів, які отримують менше 1000 грн. Легкість у вирішенні проблем підданих може ввести главу держави в оману щодо можливості «за монаршою вказівкою» вирішувати проблеми значно серйозніші: стабільність гривні, державний борг, цивілізаційний вибір. «Діалог з країною» та прес-конференція продемонстрували, що Янукович уже нині живе в уявному світі, який йому створили ганни герман, дарки чепак, сергії льовочкіни, андрії портнови і т. ін., і дуже не любить, коли цей ілюзорний світ хтось намагається зруйнувати. Янукович щиро вірить, що подяки на його адресу з боку театралів, лікарів та шахтарів були справжніми, а не зрежисованими, і весь український народ від Донбасу до Львова, звісно, транзитом через Кіровоградщину, справді вдячний своєму президенту за численні «покращення». Натомість, почувши чи не єдине гостре запитання під час прес-конференції, що його поставив російський журналіст (не український!?), Янукович одразу розродився довгим нервовим монологом, суть якого звелася до того, що в усьому винна Тимошенко. Всі присутні в залі медійники тієї миті перетворилися на його ворогів, що ставлять підступні запитання і не хочуть помічати «успіхи реформ».
Зрозуміло, що перебування Януковича в ілюзорному «покращеному» світі насамперед вигідне його оточенню, яке може маніпулювати главою держави у власних інтересах. Головне при цьому – оперативно ліквідовувати будь-які подразники. Спосіб лежить на поверхні: будь-кого, хто публічно висловлює критичний погляд щодо дій влади (журналістів, громадських діячів, опозиційних політиків тощо), тобто гівномьотів, як висловився один із донецьких високопосадовців, виставляти в очах президента «підривниками» та «провокаторами», котрі свідомо саботують «системний курс реформ», і тим самим відкрити дорогу репресіям проти них. Цей механізм уже давно працює в Росії та Білорусі. Тепер, схоже, його разом із невластивою для України патерналістською моделлю стосунків між владою та народом намагаються прищепити і в нас.
Але виникають великі сумніви в тому, що образ доброго «царя-батюшки», який нічого не знає про справжні проблеми своїх підданців, але готовий карати усіх незгодних, – це саме той формат, який здатен забезпечити Януковичу другу президентську каденцію. Адже за такої «державної політики» невдоволених ставитиме дедалі більше.