«Я добре знаю, що ми втомилися від війни, – підкреслив президент Обама, – Ми закінчили одну війну в Іраку. Ми закінчуємо іншу в Афганістані. І у американського народу є здоровий глузд, щоб знати, що ми не можемо дозволити собі вирішувати теперішній конфлікт у Сирії, вводячи туди наші військові сили».
Можна сказати, що сирійське питання надзвичайно важливе для президента Сполучених Штатів. Сирійська проблема здатна стати ключовим моментом для адміністрації Обами. Адже роль морального арбітра має як свої позитивні, так і негативні сторони.
У Сирії відбувається страшна гуманітарна катастрофа, але США (враховуючи попередні уроки Іраку) вирішили діяти більш зважено та не поспішати. І цю виваженість позиції президента Сполучених Штатів Барака Обами можна зрозуміти.
Адже не дивлячись на те, що прихильники рішення американського президента стверджують, що обмежений каральний удар може бути здійснений без розпалювання і без того нестабільної ситуації, але дехто з експертів вважає, що ситуація не дозволяє однозначно виключити ряд небажаних для США наслідків.
Починаючи від сплеску антиамериканських настроїв, що може зміцнити позицію Башара Асада, до значного розширення регіонального конфлікту, коли до сирійського протистояння можуть бути втягнуті й інші держави, включаючи Ізраїль і Туреччину.
Киплячий сирійський котел здатен не лише внести велику дестабілізацію у близькосхідному регіоні, він може стати і небезпечним детонатором внутрішніх проблем для США. Оскільки в разі корекції американських планів і проведення наземної операції, втрати особового складу американської армії будуть неминучими.
Однак, з іншого боку, існує майже нульова ймовірність, що невтручання може привести до миру. І хоча не можна виключати того, що перемога повстанців призведе до масових погромів алавітів, але існує принаймні шанс, що в кінці-кінців може бути створений коаліційний уряд на зразок ліванського.
Втручання США, до того ж, має сенс як з точки зору реальної політики, так і гуманітарної точки зору. Америка не мусить бути паралізованою досвідом попередніх війн, адже досвід епохи після Першої світової війни має її чомусь навчити.
Однак, виглядає на те, що оголосивши про свої попередні плани, адміністрація президента Обами залишила багато питань без відповіді.
І в цьому випадку США мають діяти дуже філігранно. Їх завдання полягає у тому, щоб послати серйозний меседж Асаду, водночас не відкриваючи дверей частині повстанців, котрі пов’язані з «Аль-Каїдою». При цьому, також, не призводячи до остаточного розвалу державних інститутів і не провокуючи великої ескалації союзниками Сирії.
Визначаючись зі своєю лінією поведінки в сирійському конфлікті, Вашингтон до того ж обов’язково мусить враховувати фактор Ірану і шиїтського воєнізованого угрупування «Хезболла» в Лівані, а також позицію Саудівської Аравії і країн Перської затоки.
При чому, враховуючи усю заплутаність ситуації навколо Сирії, США не варто забувати і про сусідній Ліван. Який може бути дуже уразливим. Адже у вибухах, які здійснили джихадисти у Бейруті і північному ліванському місті Тріполі, ліванська влада звинуватила Сирію.
Публічне оголошення про атаку на Сирію, і її пригальмування, несе й інший тип прогнозованих ризиків. Отримавши певну часову фору, Асад отримує шанс створити своєрідний «людський щит», відправляючи автобуси з ув’язненими (у тому числі й політичними ув’язненими, що ворожі його режиму), у найбільш ймовірні місця нанесення американцями ударів. Що може нанести велику гуманітарну і політичну шкоду США. І не виключено, що Конгрес серйозно розглядатиме цю можливість.
Не можна припустити, що Сполучені Штати закриватимуть очі на застосування в Сирії хімічної зброї чи ігноруватимуть страждання цивільного населення у цій країні. Проте дії Америки у відповідь, мали б враховувати усі можливі ризики і представляти Сполучені Штати у вигідному світлі, а не заплутувати їх в конфлікт з невизначеним результатом.
Якби американці закрили очі на те, що Асад використовує хімічну зброю, то не можна виключати, що незабаром ще якийсь диктатор так само грубо порушуватиме міжнародні норми, кидаючи знову виклик міжнародній спільноті.
Як вчить історія, іноді можливо уникнути куди більшої трагедії, якщо діяти швидко і рішуче. Реальність є такою, що Росія і Китай і надалі збираються блокувати прийняття рішення Радою Безпеки ООН щодо втручання у сирійський конфлікт. Тому спостерігання без втручання за сирійською катастрофою є рівнозначним допомозі диктаторському режиму.
Читайте також: Росія у Сирії намагається відігратись за поразку СРСР у холодній війні
Недаремно Данте 600 років тому написав в «Божественній комедії», що найгарячіші місця в пеклі зарезервовані для тих, хто в часи великої моральної кризи зберігав свій нейтралітет.
Нині можна сказати, що Сполучені Штати знаходяться в поворотному пункті історії своєї країни.
І важко не погодитися зі словами державного секретаря США Джона Керрі, який підкреслив, що «одностайна заборона використання хімічної зброї не означатиме нічого, якщо ми не покараємо Асада за її використання». Те, що нині робить Башар Асад – це не що інше, як кричуще ігнорування міжнародного права.
Очевидно, що застосування хімічної зброї у Сирії вимагає від світової міжнародної громадськості більш уважно поставитися до контролю за цією зброєю. Адже не дивлячись на, те, що представники 189 держав підписали «Конвенцію про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення», Сирія і ще декілька країн, так і не збираються її підписувати.
Попередній лівійський і останній сирійський досвід підказує, що, можливо, після повстань «арабської весни» варто говорити не лише про створення міжнародних антитерористичних сил, а й про формування міжнародних антидиктаторських сил швидкого реагування? Їм було б цілком під силу зберегти десятки тисяч життів цивільних людей під час народних повстань проти диктаторів по всьому світу.
Бо як засвідчив успішний досвід американського спецназу в ліквідації Усами бен Ладена, сили спецназу здатні без втрат вирішити проблеми, котрі в умовах розголосу забрали б чимало життів. І нині зрозуміло, що міжнародне право часів глобалізованого світу мусить істотно відрізнятися від аналогічного права минулих часів.
Очевидно, що міжнародна система безпеки безнадійно застаріла та потребує кардинальних змін. І існує гостра потреба у подобі міжнародній поліції, яка могла б запобігати або зупиняти подібного роду криваві конфлікти.
Функції такої поліції намагаються взяти на себе Сполучені Штати. Однак ця роль невдячна, оскільки втручання викличе нові проблеми, за які американці повинні будуть нести відповідальність. Але могутня американська нація, котра претендує на моральне лідерство у світі, повинна втрутитися в події у Сирії, іншого вибору у неї немає.
Президент США мав би діяти швидко і рішуче. І при тому, що залучення американських військово-повітряних сил не може автоматично привести до зміни режиму чи покрасти край громадянській війні, він може послати чіткий сигнал союзникам Асада – Росії і Китаю, що вони повинні змусити сирійського диктатора піти на істотні компроміси.
Ці компроміси можуть полягати у тому, що Башар Асад мав би вибрати між лівійським і ліванським варіантами, якщо він не хоче повторити долю диктатора Муаммара Каддафі.
І якщо Асад обере ліванський варіант, то він добровільно покидає свій пост і країну, а в Сирії формується перехідний пропорційно-коаліційний уряд. За зразком уряду в сусідньому Лівані. Куди б входили суніти, алавіти, шиїти, християни і друзи.
У разі прийняття такого варіанту всіма сторонами затяжного сирійського конфлікту, це меже бути лише першим кроком до відновлення миру і стабільності у Сирії.
Найважливіше сьогодні питання – це не що буде з Башаром Асадом, а що буде з самою Сирією після нього. Через те, що безкомпромісно борючись за свою владу, Башар Асад зруйнував інфраструктуру і економіку країни. І питання у тому – хто, коли і як буде її відновлювати?
Бо, як вважають деякі американські експерти, США не мають партнера в Сирії або в міжнародному співтоваристві, які б допомогли їм, взявши і на себе тягар державного будівництва у Сирії без Асада.
Водночас, на думку арабських оглядачів, політика США в Сирії є ширмою для американської участі в кампанії проти Ірану, яка стримує до цього часу ізраїльський попереджувальний удар по Ірану.
Але у разі, якщо Конгрес не підтримає ініціативи президента Обами щодо операції у Сирії, то це серйозно послабить позиції республіканців-неоконсерваторів стосовно суспільної підтримки американсько-ізраїльської атаки на Іран.
Втім, за результатами опитування, котре провела наприкінці червня цього року найавторитетніша американська служба соціологічних опитувань Gallup Organization: 51% демократів, 29% республіканців і 33% незалежних респондентів готові підтримати рішення адміністрації Обами надати пряму військову допомогу сирійським повстанцям.
Але питання – чи може вирішити сирійську проблему атака США на Сирію, так і залишається відкритим.