Від допису до скандалу
Американський художник Джеф Кунс, один з найдорожчих у світі, широко відомий своєю любов’ю до кітчу. Його нова скульптура «Балерина, що сидить» – теж суцільний кітч: це 14-метрова надувна фігура юної дівчини, яка сидить на пуфі та поправляє танцювальне взуття.
Балерину всадовили перед Рокфеллер-центром у Нью-Йорку – це величезний і дуже відомий комплекс хмарочосів у Мідтауні, офісний центр, де знаходяться штаб-квартири різноманітних фінансових корпорацій, а також офіс мистецького аукціону «Крістіз». Рокфеллер-центр вже не вперше приймає роботи Кунса. Урочиста презентація «Балерини» відбулася ще 12 травня, під час виступу перед публікою її автор художник сказав, що на створення скульптури його надихнула радянська порцелянова балерина середини ХХ сторіччя, яку він побачив «на російській фабриці», а також що фігура дівчини нагадує Венеру. «Насправді, все це – про красу й легкість», зазначив Кунс. Художник також опублікував фотографію роботи у своєму офіційному акаунті на Instagram, де пояснив, що змістовно скульптура спрямована на привернення уваги до проблеми викрадення та зникнення дітей, а мотиваційно має викликати оптимізм та надію в кожного з глядачів.
Читайте також: Бенксі vs Brexit, Нью-Йорк vs Трамп: нова хвиля політичних висловлювань у мистецтві
Впродовж десяти днів «Балерину, що сидить» обговорювали у стандартному медійному форматі, з нею фотографувалися туристи, тощо. Аж допоки 23 травня у мережі Facebook не з’явився допис грузинського художника Ладо Почхуа, який проживає у Нью-Йорку: «Джеф Кунс знову відзначився. Збільшив (за допомогою асистентів, сам він ніколи ані пластилін, ані олівець до рук не брав) порцелянову статуетку українсько майстрині Оксани Леонтіївни Жнікруп та виставив біля Рокфеллер-центру». Художник ані слова не писав про те, що копіювання було незаконним, тобто, прямо не висловлював звинувачень у плагіаті, проте подальший розвиток історії вже від нього не залежав.
Допис почали активно поширювати спочатку представники української арт-спільноти, згодом – користувачі україно- та російськомовного сегменту Facebook загалом. Всі вони писали саме про плагіат. Імпульс для трансформації мережевої історії на журналістську надав український художник Олександр Ройтбурд, котрий у свою чергу намагався привернути увагу до факту плагіату: «Сподіваюся, він (Кунс – Ред.) вказав джерело? Якщо забув, я б рекомендував державі Україна подати на нього до суду. Авторські права Оксани Жнікруп ще діють, в неї наче є спадкоємці. Процес може бути голосним, як, власне, і безсмертне ім’я Кунса. І країні теж перепаде який не який піар – Америка з подивом дізнається, що в нас є не лише війна та корупція, але й мистецтво», – написав він.
Далі вболівальники за права української майстрині перейшли до англомовного сегменту соціальних мереж. Під дописом від 12 травня на офіційній сторінці Рокфеллер-центру – близько 9,5 тисяч лайків, 1,5 шерів та більше 300 коментарів – переважно про плагіат та «вкрадене мистецтво».
Англомовні медіа також звернули увагу на історію – так, скажімо, авторитетні видання The Art Newspaper Artdependence цитували соцмережі та зверталися по коментар від компанії Кунса Jeff Koons LLC. Російські ЗМІ повідомляли про можливий плагіат Кунса, називаючи, щоправда, Жнікруп виключно радянською майстринею, а українські змагалися за контент подекуди жовтими методами (зокрема, один із заголовків звучав як «У Нью-Йорку надули українську балерину».
Жнікруп vs Кунс
Роботи Жнікруп відомі переважній більшості тих, хто застав СРСР дорослими, – мало радянських сервантів обходилося без її порцеляни. Оксана Жнікруп народилася у 1931 році в російській Читі, але більшість часу прожила в українській столиці де з 1955 до 1987 року працювала скульптором на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Тут вона займалася малою скульптурою, розписом та посудом. Її чоловік, Владислав Щербіна, та донька – Леонтіна Лозова – також скульптори. Вважається, що Жнікруп та Щербіна серйозно вплинули на розвиток порцелянової пластики в Україні, роботи художниці є у різноманітних колекційних каталогах (щоправда, діапазон сум за них не дуже високий – наприклад, скульптура «Балерина Лєночка на пуфі», про яку, власне, і йдеться, оцінюється приблизно у 100-150 доларів).
Читайте також: Флірт без діалогу. Амбіції та помилки Kyiv Art Week
Що стосується Кунса, то слова «порцеляна» та «плагіат» у зв’язку з його іменем лише два місяці тому вже виникали у ЗМІ – тоді завершилася судова справа, яка тягнулася близько двох років. Йдеться про порцелянову скульптуру Кунса «Оголені» (Naked), яка була частиною колекції робіт художника, що з шаленим успіхом виставлялася у Центрі Помпіду в Парижі. Позов подавала удова французького фотографа Жана-Франсуа Боре, яка заявила, що створена Кунсом у 1988 році скульптура є плагіатом на фотографію її покійного чоловіка, котру ту зробив у 1971 році і котра зберігається в Національній бібліотеці Франції. Позов удова виграла. Ще раніше, у 1992 році Кунс програв іншу справу про плагіат – тоді фотограф Арт Роджерс довів, що художник використав його світлину для створення своєї роботи «Набір цуценят».
З образом, який створила Оксана Жнікруп, Кунс працює вже 7 років: у 2010-2015 роках він створив дерев’яну фігурку висотою 45 см, та скульптуру з нержавіючої сталі висотою 2 метри. Побачити разючу схожість із «Лєночкою» можна було давно, проте колекціонери радянської порцеляни у більшості своїй не сидять на іноземних мистецьких ресурсах і, тим паче, у Facebook.
Плагіат як мистецька практика
Днями в історії з формальним плагіатом була поставлена трикрапка. Під дописом Олесандра Ройтбурда залишила коментар Олена Корусь – біограф чоловіка Жнікруп Щербіни. Вона написала, що в історії не все так просто, а потім зазначила, що права на копіювання було продано. Після цього зі схожою заявою виступив онук Оксани Жнікруп: у відео-коментарі одному з телеканалів він повідомив, що представники Кунса звернулися до його бабусі ще 7 років тому (тобто, ще перед початком роботи над невеликими копіями) і отримали права на використання образу «Лєночки».
Читайте також: Актуальне в культурі: музейне сум’яття та африканські мотиви
Формально питання плагіату знято, але лишається питання коректності цитування: дійсно, джерело (нагадаємо – «статуетка, побачена на російській фабриці») вказано невірно та неповно. З іншого боку, образ балерини і справді доволі очевидно відірваний від авторства Жнікруп: статуетка визначально сприймалася не як авторська робота, а як елемент радянського побуту (тобто, її відтворення відсилає радше до прес-пап’є́, елементу серванту, аніж до колекційної цінності як такої).
Цікавий тренд мистецької спільноти – певна розгубленість та нерозуміння, куди скаржитися на свою образу і що робити у подібній ситуації. Подекуди звучали заклики звернутися до «держави Україна», але на практиці у якості найефективнішого методу обрали звернення до Рокфеллер-центру із посиланнями на роботи Жнікруп та проханням прибрати роботу Кунса. Не спрацювало – балерину приберуть за розкладом, 2 червня.
Інший потужний тренд стосується медіа та ілюструє один із яскравих векторів сучасності: історія починається у соцмережі, розкручується там і розвивається, і лише згодом медіа підхоплюють її, цитуючи мережеві висловлювання – хоча, безперечно, володіють більш потужним ресурсом для отримання коментарів.
Що стосується Кунса – із ним більш-менш усе ясно. Як написала у своєму Facebook кураторка та мистецтвознавиця Олена Червоник, «Кунс спеціально плагіатить. Судові позови – частина його художньої практики на перетині скульптури та перфомансу, який слідує за її встановленням». Варто додати – «…і частина його бізнесу»: у 2015 році копію дерев’яної версії балерини продали на аукціоні в Лондоні за 94 тисячі фунтів, іншу – за 52,5 тисячі.