Фотографії кандидатів висіли на стіні в алфавітному порядку, а серед численних «технічних» спостерігачів (що не завжди могли відповісти на запитання про кандидата, якого вони представляють) я зустріла кількох спостерігачів від справжніх опозиційних партій. Оптимізм відчула й тоді, коли стежила за підрахунком голосів на виборчій дільниці у 97-му окрузі. Справа просувалася повільно, але загалом усе було гаразд.
Коли почався підрахунок, один журналіст сказав мені, що, за даними всеукраїнських екзит-полів, 40–60% виборців підтримують опозиційні політсили. Хоч я все-таки розглядала можливість перемоги Партії регіонів у більшості одномандатних виборчих округах, екзит-поли в «моєму» окрузі засвідчили, що кандидат від УДАРу здобув 32% голосів, у той час як від ПР – 18%.
Чи могло статися так, що опозиційні політсили, які минулого тижня вирішили зняти свої кандидатури й підтримати місцевого висуванця з найбільшими шансами на перемогу, матимуть сприятливі результати? Кілька годин я намагалася проаналізувати можливі наслідки втрати ПР більшості в парламенті, здобутої завдяки численним «перевертням» після 2010 року! Як відреагував би президент? Чи й досі мав би він повноваження для формування нового уряду? Чи можна уникнути внесення змін до Конституції, орієнтованих на посилення влади непопулярного глави держави? У якийсь момент сподівалася, що надмірне зловживання адміністративними ресурсами не зможе зупинити виборців, готових демонструвати своє невдоволення урядом. Але потім почали оголошуватися перші результати. І я усвідомила, що то були лише мрії. Реалії були такими, що результати опозиційних кандидатів по Україні різко погіршилися протягом ночі й наступного дня.
Спостерігачів завжди просять залишитися на дільниці до завершення підрахунку і простежити за підписанням протоколів та інших документів, поки вони не будуть відправлені до ОВК, щоб проконтролювати реєстрацію голосів. Дуже важливо, аби паралельний підрахунок міг підтвердити, що оголошені результати по виборчій дільниці відповідають результатам, озвученим ОВК.
Але в 97-му окрузі можливості для спостереження були надзвичайно обмежені. Невеличкий вузенький простір ОВК, де могли розміститися лише десять спостерігачів для контролю за результатами на 130 виборчих дільницях. А серед білого дня сюди звезли дивний технічний персонал і спостерігачів, які більше нагадували важкоатлетів. При цьому інших спостерігачів, зокрема від реальних ЗМІ, туди чомусь не пускали. Перша делегація прибула близько опівночі з маленького села з незначною кількістю виборців. Реєстрація відбувалася надзвичайно повільно: були сварки та зачитування дуже складних правил. О 4-й ранку чимало спостерігачів мали йти відпочивати – на той час зареєструвалося лише кілька виборчих дільниць, а решта представників ДВК вишикувалися в довгу чергу. Коли я повернулась об 11-й ранку у вівторок, двері комісії були зачинені, тим часом почали прибувати автобуси з бюлетенями, делегації з дільниць були змушені чекати відкриття під дощем. Багатьох відправили назад на ВД виправляти протоколи. Це траплялося здебільшого з представниками тих із них, де опозиція була популярною.
Сталін якось сказав, що важливе значення має не так голосування, як підрахунок голосів. Але, здається, також важливу роль відіграє їх реєстрація. Для чесних виборів дуже важливо мати можливість привселюдно побачити результати всіх виборчих дільниць. Якщо остаточні результати оголошуються за тиждень, ніхто не знає, що відбувалося за цей період.
Фальшиві партії, партії-клони були створені лише для того, щоб ПР здобула більшість голосів у ДВК, а виборців можна було збити з пантелику. Я цілком погоджуюсь із заявою ОБСЄ: «Враховуючи зловживання владою та надмірну роль грошей у цих виборах, демократичний процес, очевидно, загальмувався в Україні. В’язниця не повинна бути тим місцем, де можна почути думку провідних політичних діячів країни», а також із заявою ПАРЄ: «Українці заслуговували на кращі вибори. Олігархізація процесу означає, що громадяни втратили контроль над виборами, так само як і довіру до них».
Кепський закон про вибори разом із очевидними порушеннями виборчого процесу призвели до того, що президентові можна було б повідомити: добра новина – ви перемогли, погана новина – виборці вас не підтримали.
2002 року ми бачили, як демократична більшість зникла після виборів, коли «незалежні» кандидати перекочували до партії влади. Тоді йшлося про те, що потрібно змінити систему, аби уникнути цього на майбутніх виборах. Однак 10 років потому ситуація лише погіршилася.