«Москва, по ком звонят твои колокола», – задушевно-хриплуватий голос Сєргєя Шнурова з гурту «Лєнінград» повільно осідає у розпеченому повітрі Великої Олександрівки, що неподалік Борисполя. Саме тут, у місцевій церкві, перед останнім ривком вирішили зупинитися учасники «хресної ходи», яка вийшла на Київ 9 липня. Яким чином пенсіонери, жінки й діти пішки змогли подолати без малого 500 кілометрів із Почаєва та 600 кілометрів зі Святогірська за неповних три тижні – питання радше риторичне. У деяких містах учасників ходи зустрічали проукраїнські активісти. Надто теплий прийом прихильникам Московського патріархату зі Святогірська вони влаштували на підходах до Борисполя, закидавши ходу яйцями. Не дали їм спокою і наступного дня. Бентежити православні думки небогоугодною музикою приїхав «Автомайдан».
Хресноходне стояння
«Журналісти? Ні, ми спілкуватися з вами не будемо. У нас немає благословіння батюшки на розмови з пресою», – вбиває в зародку всі спроби вибудувати діалог група вірян.
«Та ні, ми з ходою не йшли. Ми місцеві. От, готували вчора весь день, аби було що поїсти людям, які прийдуть», – розповідає Тамара, відвантажуючи у коробку «православному ходоку» з десяток булочок. Солодких і не дуже.
«Прийшли десь після полудня, відпочивають. А ми їм булочки з вишнями, з капустою, пампушки з часником пропонуємо. Вони ж втомилися. Може і вам трохи», – каже жіночка.
Читайте також: У МВС підбили підсумки "хресного ходу" в Києві, назвавши кількість затриманих
Відмовляємося і прямуємо територією далі. Поряд із входом до церкви лаштують стенд для величезної ікони, біля якого вже зібралася величенька черга. Люди намагаються підійти ближче, якомога міцніше прикластися лобом до скла, поцілувати його, попросивши собі чогось важливого, і відійти подалі. Поруч їхні колеги з «ходи» стоять на колінах, хтось посилено б’є поклони на святиню. Віддалік на газончику поприсідали втомлені пенсіонери. Сивий чоловік, накрившись каптуром, тихцем спить на лавочці, за столами з продуктами.
«А ви з якого ЗМІ? А то знаємо вас, розкажете неправду. Яку? Ну от кажуть, що ми за Росію, Путіна, що ми сєпаратісти… Але це неправда! Ми за мир в Україні! Ми хочемо, аби війна скінчилася», – ділиться обуренням одна з учасниць акції, Віра.
«Без Росії нема України, ми всі одна сім’я», – десь поряд читає чи то власну поезію, чи то позичену молода жінка.
За парканом, між тим, починається рух. Чоловікові у камуфляжі не сподобався оператор, який намагався його зняти, і «мирний вірянин», не довго думаючи, пожбурив у нього шльопанцем. Майже влучив в об’єктив, пошкодив камеру. Поліція пішла розбиратися. «Путін, мой мілий Путін», – лунало мимохідь із колонок «Автомайдану».
«У нас тут проблеми. Там на журналіста напали, тут он активісти дістали ікону із зображенням Путіна. Може бути конфлікт. Пильнуйте», – спокійно і впевнено каже головний поліцейський.
«Автомайдан» таки розгортає саморобні «ікони». На них – справжній собі Гітлерпутін. Ззовні схожий на президента РФ, але з промовистими вусиками.
«Приберіть! Приберіть це! Ви провокатор! Це ви за Путіна, а не ми! Це ви принесли цей малюнок! Це ви за русскій мір» – починає кричати на активіста один з «ходоків».
«Та ні! Це ваш бог! Ваша російська церква вже давно підмінила поняття! Подивіться правді в обличчя!» – на підвищених тонах відповідають автомайданівці.
Читайте також: Близько ста учасників "хресного ходу" УПЦ МП звернулися за медичною допомогою
Поліція оточує авто активістів і просить прибрати зображення. Їх, після невеличкої сутички, ховають. Одна з православних не витримала і вирішила від гріха подалі розірвати саморобні ікони. Не вийшло. Гітлерпутіна хіба надірвали. «Автомайдан» натомість дістав величезний банер.
«Подивіться! Подивіться, на кого ви рівняєтесь! Подивіться, на яких машинах вони їздять! Це ваша московська церква! Подивіться, як вони розкошують!» – не вгамовуються активісти. Віруючі з цікавістю розглядають фото на банері.
Замість московських попів, анонсованих кілька хвилин тому, на банері роздрукований очільник УПЦ КП Філарет. І його службовий Мерседес із номерами «777». Прокол швидко розуміють, провокативну в усіх сенсах картинку ховають подалі. З колонок вмикають вищезгаданого Шнура.
«Москва, по ком звонят твои колокола», – надриваються невеличкі як для вулиці колонки.
«Вимкніть! Вимкніть це! Краще включіть молитви! У вас же були якісь записи, ви ставили!» – обурюються «православні ходоки», штурхаючи активіста.
Він натомість намагається не звертати на оточення уваги, час від часу перемикаючи пісню на початок. Поліція особливо не заважає.
У натовпі вигулькує одіозний нардеп Вадим Новинський. Намагаючись не привертати до себе уваги, він зникає на території церкви. Вже за півгодини стає відомо, що Святогірської ходи на Київ не буде. Учасників довезуть до міста автобусами, аби убезпечити від провокацій. Православні пакуються з розпеченої вулиці у ще більш розжарений транспорт і вирушають до столиці. Окремі фанати все ж чимчикують до в’їзду в місто пішки. На Бориспільській їх радо зустрічає з десяток колег. Починаються приготування до дня «Х». Себто, фінальної частини «ходи».
В тотальному оточенні
Київ готувався до ходи більш, ніж ретельно. Як і під час маршу ЛГБТ, який відбувався відносно недавно, до міста стягнули кілька тисяч силовиків, центр перекрили, відгородивши його майже триметровою стіною з парканів. На входах поставили металошукачі, а поліцейські оглядали охочих зайти на Європейську площу. Найбільше від цього постраждали, певно таки, місцеві, які або живуть, або працюють в цьому районі. Втім, це жодним чином не обурювало охочих помолитися спільно з головою УПЦ МП Онуфрієм на Володимирській гірці. Приблизно з 9-ї ранку до рамок почали шикуватися черги православних віруючих із священнослужителями на чолі. Противників маршу було не багато: із п’ятеро людей стояли з жовто-блакитним прапором біля Українського дому, ще стільки ж – на вході зі сторони Майдану. «Ходоків», між тим, прибувало. Більшість підвозили до точки дислокації автобусами, вивантажували перед парканом і шикували в черги. Частину привілейованих завозили із особистими речами просто на площу і вивантажували на бруківку. Вишикувані православні строями рушали до парку.
«Подайте на лікування дитині, збираємо на операцію, Христа раді», – врізалися у вуха заунивні голоси. Це одвічні церковні супутники – різного пошибу жебраки. Здається, вони також долучилися до ходи, а у фінальній її частині вирішили ще й підзаробити. Мало хто з православних добровільно ділився грошима, більшість просто йшла повз, проштовхуючись крізь ряди хворих дітей, померлих матерів і нємєсних.
Читайте також: Поліція знайшла закладки бойових гранат з димовими шашками на шляху «хресного ходу» в Києві
«Нєпобєдімаяпобє-е-еда», – стройними голосами затягнула молитву група бабусь у хусточках і під хоругвами рушила в бік Майдану, до готелю «Хрещатик». Шикуватися на символічну зустріч Почаєва і Святогірська.
«Почаєв праворуч! Святогірськ – прямо! Шикуйтеся», – координував рух віруючих засмаглий бородатий чоловік у потяганому одязі. На шиї в нього, на мотузках, як і в більшості присутніх, погойдувалася невеличка ікона. Колони «ходоків» росли, люди били поклони, маринуючись на літньому сонці.
Приблизно опівдні вони рушили назустріч одна одній. Між кількома сотнями людей сновигали жіночки, шукаючи своїх подруг.
«Ми загубилися! Ми з Почаєва! Куди нам іти? Ліворуч чи праворуч? Підкажіть хтось!» – розпачливо зверталась до оточуючих пенсіонерка. Ніхто не відповів. Колони кланялися одна-одній хоругвами, іконами й хрестами. На сходах під Українським домом в релігійному екстазі, підводячи очі до неба, молилися, плакали й били поклони прибічники УПЦ МП. Хода рушила на Володимирську гірку.
«Назад! Назад за огорожу! Дайте дорогу ході! Пропустіть, браття і сестри! Пропустіть ходу!» – підштовхуючи руками людей, православні охоронці намагалися розсунути віруючих. Вдалося. Кількасот "ходоків" продиралися крізь тисячний натовп до пам’ятника київському князю.
«Зустрічаймо на колінах! Хто має здатність – станьте!» – чулося від одного із священників.
«Не ставайте! Ніхто на коліна не стає, я сказав!» – перебивав його один з охоронців.
«Слава богу! Слава богу! Молодці!» – скандували оточуючи вперемішку з молитвами. До «ходоків» простягали ікони, а подеколи й справжнісінькі іконостаси з величезною кількістю святих і не дуже. В бабусь, якщо пошукати, можна було знайти і распутіних, і ніколаїв других.
«Браття і сестри! Заради Христа, підніміться вище, за огорожу!» – це охорона знову взялася робити коридор для припізнілих «ходоків»
Десь під пам’ятником очікували на Онуфрія, який затримувався.
«Молитва недовга буде. Десь із півгодини. А потім рушимо до Лаври ходою. Лишилося владику дочекатися», – поглядаючи на годинник, говорить священик Петро.
За годину православних почали шикувати у чергову, вже загальну колону. На чолі став Онуфрій, по боках – монахині й менші за рангом священики. Попереду – хоругви й ліхтарі з вогнем. Ззаду – всі інші.
«Ліхтар! Вперед!» – по рації передав священик-організатор. Колона рушила. Біля стадіону Лобановського на чолі, вишикувавшись ланцюгом, стали поліцейські. Від Онуфрія почали відганяти людей.
«Я ж сказав! Всередину колони нікого не пускати! Виженіть он того з камерою! Пришвидшуємо хід!» – розпоряджався чоловік з рацією із релігійної охорони. Поліцейські відігнали набридливих журналістів. Колона пройшла Верховну Раду. До вже згаданих правоохоронців долучилися з десяток автобусів, забитих чоловіками у камуфляжі. Поблизу метро Арсенальна десяток активістів з українськими прапорами намагалися протестувати. Марно. Їх заблокували кількадесят силовиків. І поліцейські, і чоловіки у міліцейських сорочках, і підозрілі схожі на «Беркут» бійці в балаклавах із шоломами. Онуфрій пройшов повз, до готелю «Салют» без пригод.
«Шикуйте хлопців далі до Лаври. Увага на двори й вулиці», – роздавав правоохоронцям вказівки офіцер. Колона із хрестами проминула Парк слави. Високі духовні чини у супроводі власних охоронців зайшли на територію пам’ятки. Інших, повільно, згодом також почали запускати всередину.
«Скільки народу! Вони ж всі всередину не влізуть? Чи влізуть?» – розгублено переговорювалися дві подруги із хустками на шиях.
Частина натовпу накинулася на авто з питною водою. Люд обливав себе, набирав воду у пляшки, пив, знову набирав.
«Скажіть, а де тут стоянка? Тут десь мали стояти автобуси! Куди нам пройти?» – ніяково питала в поліцейських жіночка-пенсіонерка. Ті хіба знизували плечима. Мовляв знати нічого не знаємо, питайте керівників-організаторів.
Тисячі людей прочавлювалися на територію Лаври. Над головами тягли хрести й ікони. Правоохоронці вибірково оглядали підозрілих людей із великими сумками.
«Ну що, пройшлися? А тепер давай перехрестимося на дзвіницю і додому. Ми ж на Арсенальну, так?», – зверталася старша жінка до дівчини. Та слухняно кивнула головою, осінила себе хресним знаменням, і вони пішли проти натовпу назад, до підземки. Православна хода добігла логічного кінця.
