Міжнародна федерація боротьби (UWW) вирішила, що Україна не здатна забезпечити належні заходи безпеки. Рішення абсурдне й, вочевидь, є відповіддю на відмову української команди їхати на дорослий чемпіонат Європи, який у травні відбудеться в російському Каспійську. Російське лобі в борцівському світі надто велике. Достатньо сказати, що очолює UWW відомий своєю проросійськістю Ненад Лаловіч, а більшість проектів у цьому виді спорту фінансує наш північний сусід. Зрештою, не лише в
боротьбі.
Не так давно схожий демарш уже був. Щоправда, стосувався він одного спортсмена. Рік тому Міжнародна федерація шашок (IDF) відсторонила чинного чемпіона світу Юрія Анікєєва від змагань, які проводяться під її егідою, тільки за те, що він виступав в українському національному одязі — вишиванці. Причому термін дискваліфікації дуже великий — три роки. Це більше, ніж відсторонення за мельдоній та інші види допінгу. Усе тому, що президентом організації є росіянин Владімір Ланґін. Директор турнірів IDF Алєксандр Нікіфоров у соціальній мережі тоді прокоментував ситуацію красномовно: «Майдани у нас нє проходят». За словами Анікєєва, той самий Нікіфоров якось звернувся до нього просто: «Грязний нацист».
Упередженість рішення про позбавлення України права проводити кадетське Євро з боротьби очевидна, адже буквально в лютому Київ приймав традиційний міжнародний турнір із боротьби за участю спортсменів із 37 країн, зокрема й кількох росіян. На цих змаганнях Лаловіч був присутній особисто й мав змогу переконатися, що в українській столиці безпечно. Достатньо сказати, що саме в цей час у київському Палаці спорту триває юніорський чемпіонат світу з хокею в дивізіоні 1В, а на початку березня місто прийняло великі міжнародні турніри зі спортивної та художньої гімнастики. Про футбольні матчі єврокубків, які відбуваються регулярніше, годі й казати.
Читайте також: Тренування ностальгії
Жодного пов’язаного з безпекою інциденту на цих змаганнях зафіксовано не було. Звичайно, пан Лаловіч про це знав. Але остаточне рішення, як повідомляють наші джерела, було ухвалено на рівні президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха. Він начебто вимагав особистих гарантій від перших осіб держави — президента та прем’єр-міністра, тоді як запевнення про те, що в Києві змагатися й перебувати безпечно, надходили лише від спортивного міністра Ігоря Жданова.
Томас Бах теж доволі неоднозначна постать у сучасному спортивному світі. На посаді президента МОК німець замінив звинуваченого в корупції Жака Роґґе. Замінив для того, щоб цю корупцію усунути, але нині, на п’ятому році керівництва, Баха називають лобістом російських інтересів. «Від самого початку було очевидно, що ляльковод Бах, прикриваючись добрими намірами, поховає один із найбільших допінгових скандалів в історії. Місію виконано», — прокоментував рішення МОК відновити в правах Олімпійський комітет Росії відразу після Олімпіади в Пхьончхані німецький журналіст Гайо Зеппельт, автор фільмів про державну систему допінгу в РФ.
Відбілюючи російський спорт, чиновники МОК не взяли до уваги, що навіть під час Олімпіади на допінгу були спіймані двоє російських спортсменів: біатлоніст Алєксандр Крушельніцкій і бобслеїстка Надєжда Сєрґєєва. «Бах — шахрай. Те, що він показує всьому світу та спортсменам, які вірять в олімпійські ідеали, говорить про те, що не можна довіряти їхнім правилам, — каже Браян Фоґель, режисер оскароносного фільму «Ікар». — Ви можете підтвердити шахрайство, яке тривало десятиліттями, а потім дати всім ляпаса й допустити 160 цих спортсменів до змагань? І двоє з них потім буде спіймано на допінгу. Що за обман?! Яка корумпована організація! Баху має бути соромно».
Читайте також: Допінг: нульова толерантність
І справді, ще до старту ХХІІІ зимових Ігор подив викликав уже сам факт допуску російської команди. Так, статус команда мала нейтральний, понад півсотні атлетів були відсторонені від змагань, однак для країни, яка тотальною підміною допінг-проб спотворила результати попередньої Олімпіади в Сочі, таке покарання здавалося надто м’яким.
Фактично постійними заграваннями з Росією спортивна еліта немов протиставляє себе решті цивілізованого світу. Менш як через два місяці в Росії стартує чемпіонат світу з футболу. Мови про спортивний бойкот не було взагалі. Пропозицію відібрати в РФ чемпіонат світу взагалі й провести його у 2019-му в іншій країні вголос висловив лише член британського парламенту від Лейбористської партії Стівен Кіннок. Однак широкої підтримки ця ініціатива не мала. Навіть із боку країн Арабського світу, таких як Саудівська Аравія, Єгипет, Марокко, Туніс, котрі теоретично могли б відреагувати на воєнну агресію в Сирії.
Газпром є одним із найбільших спонсорів світового футболу. Тільки за першу (укладену 2011 року) угоду з УЄФА росіяни заплатили €130 млн. Ще 2014-го видання Huffington Post написало: «Готовність УЄФА співпрацювати з Газпромом свідчить про дедалі більше прагнення футболу до відмивання грошей». У 2017‑му англомовна китайська газета South China Morning Post зазначила: «Переконані, що Газпром бере участь у спонсорських програмах ФІФА та УЄФА, оскільки ці організації дають йому доступ до важливих людей. Вони або мають вагу у владі якоїсь країни, або працюють у важливих корпораціях».
Власне, те, про що написали китайці, нещодавно озвучив львівський гросмейстер Олександр Білявський, який виступає за Словенію. Його висловлювання стосувалося не футболу, а шахів і президента Міжнародної федерації шахів (ФІДЕ) Кірсана Ілюмжинова. «Ілюмжинов на чолі ФІДЕ потрібен російській політиці для того, щоб мати свою людину, але зі статусом міжнародного представника, — каже Білявський. — Хто останній бачив Саддама Гусейна? Ілюмжинов. Хто останній бачив Муаммара Каддафі? Ілюмжинов. Хто приїхав до Башара Асада, коли той був у поганому стані? Щоправда, Асаду пощастило, що змінилася ситуація. Розумієте, приїжджає Ілюмжинов і говорить від імені російського уряду, але російський уряд не несе жодної відповідальності».
Крісло під багаторічним президентом ФІДЕ зараз теж захиталося. Ілюмжинов потрапив до американського санкційного списку. Днями віце-президент організації Ісраель Ґельфер заявив, що ФІДЕ вже отримала листа від керівництва швейцарського банку UBS, у якому повідомляється про закриття її рахунків 30 квітня. Керівництво федерації веде переговори з банком, але через включення Ілюмжинова до санкційних списків вплинути на ситуацію поки що не вдається. У зв’язку з цим Ґельфер підкреслює, що подальше перебування Ілюмжинова на чолі ФІДЕ призводить до фінансових і репутаційних ризиків.
У контексті отруєння Скріпаля британські парламентарії заговорили також про застосування санкцій проти двох олігархів, які тісно пов’язані з англійським футболом: власника «Челсі» Романа Абрамовіча та одного з головних акціонерів «Арсеналу» Алішера Усманова, який, до речі, ще й очолює Міжнародну федерацію фехтування. Натомість інший російський олігарх Міхаїл Прохоров не витримав тиску й продав 49% акцій НБА «Бруклін Нетс» (із 80%, які йому належали).
Зрештою, з тими неконтрольованими грошовими потоками, які вкидаються в спорт різних масштабів (від шашок до футбольної Ліги чемпіонів), росіянам, щоб обстоювати власні інтереси, найчастіше й не потрібно мати свого представника. Можна, скажімо, підгодувати й закордонного. Як в олімпійському боксі. На нещодавньому позачерговому конгресі Міжнародної федерації боксу (AIBA) в Москві її президентом було обрано узбецького так званого підприємця Ґафура Рахімова, якого називають одним із керівників транснаціональної злочинної групи «Братський круг», куди входять злочинці з країн колишнього СРСР. Мінфін США вважає, що Рахімов пов’язаний із наркоторгівлею. Йому заборонений в’їзд до багатьох цивілізованих країн. І, зрозуміло, Рахімов на гачку в тих, хто його на цю посаду висунув.
Читайте також: Між жадністю і безвихіддю
72-річний норвежець Андерс Бессеберґ очолює Міжнародний союз біатлоністів (IBU) з 1993 року, від моменту його заснування. Нещодавно Австрійська кримінальна поліція провела обшуки в штаб-квартирі організації в Зальцбурзі, пов’язані з антидопінговим розслідуванням. Самого Бессеберґа на час розслідування усунуто від виконання обов’язків. Його підозрюють в отриманні хабара на суму 2,3 млн крон (близько $240 тис.) в обмін на приховування допінг-проб російських біатлоністів. Раніше норвезькі ЗМІ повідомили, що чиновник від 2011 року приховав 65 допінг-випадків із росіянами, які стосувалися позитивних допінг-проб або аномальних показників крові (біологічного паспорта).
Однак нечесна російська гра все ж таки стримується. Зокрема, у тій самій боротьбі. На початку квітня російські борці вільного стилю не змогли виступити в США, оскільки посольство відмовило їм в отриманні віз. Таким чином спортсмени приєдналися до свого керівника, президента Федерації спортивної боротьби Росії, уродженця Конотопа Міхаіла Маміашвілі, якому заборонено в’їзд до більш як десятка країн через зв’язки з криміналітетом.
Утім, ці перемоги здаються дрібними на тлі експансії Газпрому у футболі чи можливого вторгнення російського ведмедя у світ професійного боксу. Про таку небезпеку свідчить ситуація довкола фінального бою Всесвітньої боксерської суперсерії (WBSS) між українцем із Криму Олександром Усиком і росіянином із Осетії Муратом Ґассієвим. Попередньо поєдинок, який повинен був об’єднати пояси чемпіона світу в усіх чотирьох провідних боксерських версіях, мав відбутися 11 травня в Саудівській Аравії. Однак після того, як російська сторона заявила про бажання провести бій чи то в Москві, чи то в Сочі, конкретики у висловлюваннях представників WBSS поменшало й врешті подію перенесли через начебто травму ліктя українського бійця.
Сам Усик, відомий своєю непевною позицією стосовно українського Криму, раніше казав, що йому байдуже, де битися. Зараз його промоутер Олександр Красюк заявляє, що «перекупити поєдинок росіяни можуть, але змусити Усика боксувати там, звичайно ж, не здатні».