Україна, як відомо, живе від виборів до виборів. І вже наступного дня після того, як ЦВК оголошує результати чергового голосування, починається обговорення наступної виборчої кампанії. Цьогорічні електоральні перегони винятком не стали. Тільки-но громадяни обрали новий склад парламенту, як постало питання про місцеві ради. Окрилена успіхом нова влада заговорила про те, що вибори до місцевих рад також непогано було б провести достроково. Однак імовірність цього невелика.
Хай там як, уже зараз зрозуміло, що майбутні вибори суттєво змінять розстановку сил на місцях. І хоча їхні результати навряд чи стануть такими сенсаційними, як результати виборів до Верховної Ради, сюрпризів буде чимало, а в деяких регіонах, найімовірніше, відбудуться майже тектонічні зрушення.
Місцеві вибори наступного року стануть першими після реформи децентралізації. Як відомо, завдяки їй обсяги надходжень до місцевих бюджетів суттєво зросли, а це означає, що займатися політикою на місцях стало істотно цікавіше та вигідніше. Бюджети деяких міст у результаті реформи зросли в три-чотири рази, і сьогодні по всій країні склалася ситуація, коли тут і там представники старої влади, які звикли працювати в умовах хронічного дефіциту фінансів, просто не можуть придумати, як освоїти нові обсяги бюджетних коштів. Наприклад, бюджет міста Рубіжне Луганської області зріс із 120 млн грн до 500 млн. Але на якості життя і стані міської інфраструктури це поки що жодним чином не позначилося. Нинішні керівники міст просто не змогли впоратися з викликами часу й муситимуть піти, поступившись місцем іншим, прогресивнішим силам.
Хто прийде замість них та займе місця в міських і обласних радах? Варіантів багато. І мова не тільки про великі політичні партії, відомі на всеукраїнському рівні, а й про невеликі регіональні політичні проекти. Децентралізація бюджетів передбачувано зумовила й децентралізацію політичних процесів. Чимало політиків регіонального рівня і раніше створювали власні сили для участі у виборах до обласних і міських рад. Тепер цей процес, очевидно, просуватиметься ще активніше.
Читайте також: Демократизація через добробут
Наприклад, на Донбасі, де на парламентських виборах уперше за багато років була реальна інтрига, вибори до місцевих рад виявляться ще цікавішими. Уперше тут розгорнеться боротьба між двома уламками колишньої Партії регіонів: Опозиційним блоком і партією «Опозиційна платформа — За життя». У 2015-му ці сили йшли на місцеві вибори єдиним фронтом, проте розкол привніс на місця велику плутанину. Попередні 15 років влада в Донецькій та Луганській областях була фактично монополізована однією політичною силою. І коли ця партія розпалася, протистояння між її фракціями почалося навіть там, де люди взагалі до цього не звикли.
По всьому Донбасу нині відбуваються конфлікти між депутатами міськрад і мерами міст, дробляться та розпадаються правлячі більшості в міських радах. І вже зовсім скоро вся ця боротьба виллється в протистояння політичних партій. Як уже наявних, так і тих, яким ще тільки належить з’явитися.
До боротьби між двома відламами колишньої ПР у регіоні, можливо, приєднається ще одна впливова політсила — партія «Наш край», яка також стала притулком для багатьох колишніх регіоналів. Цей політичний проект у попередні роки курирувався Адміністрацією президента, а точніше, якщо вірити публікаціям у ЗМІ, колишнім заступником голови АП Віталієм Ковальчуком. Однак, незважаючи на помітні успіхи на рівні окремих областей, до всеукраїнського рівня «Наш край» так і не доріс. Партія навіть не стала брати участі в парламентських перегонах. Проте окремі обласні організації цієї політсили цілком життєздатні й можуть претендувати на значний шматок пирога. Передусім ідеться про організації, очолювані сильними регіональними політиками. Такі якраз є на Луганщині та Донеччині.
На Луганщині франшизу «Наш край» узяв собі місцевий політик Сергій Шахов. Він довгі роки боровся за владу в області й врешті-решт зміг досягти гідних подиву результатів. На парламентських виборах йому вдалося неможливе: його люди (зокрема, і він сам) перемогли в чотирьох мажоритарних округах із шести. Причому обігнати інших їм вдалося навіть у рідному окрузі Юрія Бойка, де в Раду балотувався менеджер його підприємства. Фактично Шахов зробив серйозну заявку на лідерство в Луганській області й потіснив Юрія Бойка в його базовому регіоні. Це лідерство він зможе закріпити й на місцевих виборах, якщо спрацює так само ефективно. Цілком імовірно, що Шахов зможе поставити своїх мерів на чолі великих міст Луганської області, а також проведе великі фракції в міські ради.
Читайте також: Протекціонізм на марші
На Донеччині партію «Наш край» контролює колишній народний депутат від фракції БПП Олег Недава. Цей політик не має в регіоні такого впливу, як Сергій Шахов на Луганщині. Однак також є дуже помітним і володіє значними матеріальними ресурсами. На минулих місцевих виборах «Наш край» пройшов до кількох місцевих рад області. Наприклад, у Слов’янську за цю партію проголосувало близько 10% виборців, а в сусідньому курортному Святогірську — аж 70%! У кількох містах у «Нашого краю» сьогодні є цілком сильні лідери, які здатні поборотися за крісла мерів. Наприклад, у Покровську це місцевий впливовий бізнесмен Сергій Андрійченко, який уже балотувався на посаду міського голови, але програв нинішньому меру Руслану Требушкіну. Нині останній обрався депутатом Верховної Ради, тож у Андрійченка є високі шанси зайняти вакантне крісло.
Істотно перекроїть політичну мапу східних областей прохід до місцевих рад партії «Слуга народу». Найімовірніше, як і на парламентських виборах, ця політична сила робитиме ставку на нових людей, які раніше не були в політиці. Цілком можливо, партія влади зможе взяти залежно від міста від 20% до 30% голосів. Якщо, звичайно, не допустить істотних провалів за той час, який відділяє нас від виборів.
Але й цим списком перелік політичних проектів, які виявлять бажання брати участь у місцевих виборах на Сході, точно не обмежиться. Цілком можливо, що в боротьбу включаться й інші партії, які не могли претендувати на перемогу на виборах до Верховної Ради, однак їм цілком під силу досягти успіху на локальному рівні. Передусім тут можна згадати партію Шарія, яка в низці міст південних і східних областей подолала 5% бар’єр. Також можлива реанімація політсили «Наші» Євгена Мураєва. Як відомо, напередодні виборів до парламенту він вирішив приєднатися до Опозиційного блоку. Однак його партії пройти до парламенту не вдалося, і тепер він знову став думати про сольну кар’єру.
Намагатимуться завести власні кишенькові фракції до міських рад і мери великих міст-мільйонників: Геннадій Труханов, Геннадій Кернес і Борис Філатов. Поки що складно сказати, яку тактику оберуть Труханов та Кернес. На минулих місцевих виборах вони користувалися дрібними партіями «Довіряй ділам» та «Відродження» і перед невдалим походом у Раду об’єдналися під брендом Опоблоку. Тепер знову опинилися перед вибором, чи далі разом іти під цією вивіскою, чи повернутися до своїх невеликих проектів.
Читайте також: Дивна війна
Вистрілять регіональні партії, певне, не тільки на Південному Сході, а й в інших регіонах. Передусім згадується політичний проект Володимира Гройсмана «Українська стратегія» (колишня «Вінницька європейська стратегія»). Ця партія брала участь у парламентських виборах і не змогла пройти в Раду, проте дістала велику підтримку у Вінницькій області. Ймовірно, на місцевих виборах Гройсман претендуватиме на те, щоб узяти цю область під свій контроль.
У західних областях, як зазвичай, своя специфіка. Там за виборця боротимуться «Слуга народу», «Європейська солідарність» Петра Порошенка та «Голос» Святослава Вакарчука. Саме ці партії стали лідерами електоральних симпатій на недавніх парламентських перегонах. Однак не варто забувати й про інші сили, які можуть стати сильними гравцями на рівні окремих областей.
Наприклад, у Львівській області високий результат, напевно, покаже «Самопоміч», яка зі всеукраїнської партії перетворилася на суто регіональний проект мера Львова Андрія Садового. Можна очікувати, що вона отримає значне представництво в міській раді Львова й навіть зможе претендувати на більшість. Також високі шанси на успіх має і така екзотична політсила, як Українська галицька партія, яка вже брала участь у виборах 2015-го та змогла провести своїх депутатів у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях. Як випливає з її назви, власну діяльність вона провадить на Галичині. Певну підтримку на Львівщині має і «Громадянська позиція», у якої є потужна й дієва обласна організація.
Зрозуміло, що перерахованими політичними партіями список можливих претендентів на владу на місцях не обмежується. Нині багато регіональних сил і рухів ще тільки на стадії формування. Наприклад, ширяться чутки про реінкарнацію «Народного фронту» або створення на його основі якоїсь іншої партії, яка представлятиме інтереси Арсенія Яценюка. Регіональні політичні проекти, мабуть, братимуть участь у виборах у Полтавській та Дніпропетровській областях. В Одеській області, як завжди, у списках буде Українська морська партія Сергія Ківалова, а на Закарпатті — «Єдиний центр» Віктора Балоги. У підсумку кількість чи назви схожих політичних проектів не такі вже й важливі. Головне — тренд. А тренд нині такий, що політика йде в регіони. І цей процес загалом можна вважати позитивним.