Ідеться про звернення до спільноти УКУ, підписане ректором о. Борисом Ґудзяком, керівником відділу о. Юрієм Щурком та віце-ректором Мирославом Мариновичем. Його присвячено проблемі, здавалося б, більш, ніж другорядній: чи мають сучасні християни, які під час колядування влаштовують традиційні різдвяні вертепи, зберігати серед його звичних і незмінних постатей, поруч із Іродом та Смертю, фігуру Жида? Бо чужовір, до того ж іще лихвар – класичний образ ворога, й попри його вкоріненість, варто від нього відмовитися. Автори нагадують, що всі апостоли, за винятком Луки, а також Йосиф, Марія та й сам Ісус по своїй земній матері були євреями.
Далі цитата: «Підтримуючи образ вертепного жида, ми автоматично погоджуємося на усі стереотипи, що існують щодо українців… Якщо ми хочемо свято оберігати цей образ у майбутньому, то будьмо щасливі від того, що в інших культурах так само свято оберігатимуть образи «хохла-дєрєвєнщіни», «різуна-гайдамаки» чи «кривавого погромника». Тоді не ображаймося, що в російських телесеріалах з образом «хохла» обов’язково асоціюються хитрість, підлість і зрада, й будьмо готові, що українофобія і далі супроводжуватиме нас незмінною тінню. Не здивуймося, якщо у світі виробиться алергія на нашу нинішню пострадянську ідентичність, а на сценах Нью-Йорка й Парижа з’являться невдовзі бурлескні образи «українського емігранта-мафіозі».
Я особисто не переконаний, що піднята тема настільки на часі. Нинішній українець, вигодований на масовій культурі, швидше за все, сприймає давній ритуал вертепу відсторонено, не заглиблюючись у деталі. Для нього це частина світу, населеного вельми умовними героями, де християнський Святий Миколай плутається з язичницьким Дідом-Морозом, де існують впереміш Дракула і Гомер Сімпсон, Бівіс, Баттгед і Франкенштейн, міс Піґґі, жабеня Керміт і Волан-де-Морт… Не виключено, що в такому культурному борщі екзотичний середньовічний Жид фігурує нарівні з якимось вельми умовним Фредді Крюґером – прикольно, не більше. Але ж очільники університету звертаються до тієї аудиторії, в якій релігійне переживання ще не перетворилося на рутину, пусту розвагу, спосіб провести час. Для віруючого християнина всі євангельські персонажі досі живі й актуальні, тож тут не місце тупій легковажності.
І річ навіть не в догматиці, а в загальному ступені моральної вимогливості, неготовності опустити планку, віджартуватися. Адже думка гранично проста: хочеш, щоби тебе поважали, сам поважай інших. Ні, не так: хочеш, щоби тебе поважали, поважай себе. Не вибачай собі жлобства, хамства, тупості, зверхності. Врешті-решт, можна бути християнином, юдеєм, мусульманином, будистом чи геть атеїстом, але як не оцінити рівень розмови? Зовсім не хотілося б зайвого моралізаторства, але виявляється, що в сучасній Україні є не просто окремі люди – їх не може не бути, – а стала спільнота, для якої на першому місці залишаються такі категорії, як морально-неморально, чесно-нечесно, пристойно-непристойно. В ситуації, здавалося б, тотальної розгубленості, депресії та втрати будь-яких орієнтирів зайве нагадування про це дає точку опори. Ось чому я низько вклоняюся отцю Борису, отцю Юрію та Мирославу Франковичу: за сигнал оптимізму.
А ще я вхопився за цей сюжет за контрастом. Моя сусідка й приятелька донедавна ходила до однієї церкви на околиці Києва, доки не принесла звідти брошуру з пастирськими настановами – не якийсь там самвидав, а офіційне видання з благословінням відповідного архипастиря. А в ньому, серед інших повчань, заклик молитися «о тезоименитстве святого царя-новомученика Николая ІІ, умученного от жидов»… Про конфесійну приналежність здогадайтеся самі. Припустімо, це ексцес, самодіяльність, а начальство проґавило, недодивилося, але ж ідеться не про деталі, а, знову-таки, про рівень розмови. Над чим мають замислюватися інституції та окремі люди, так чи так за своєю функцією поставлені опікуватися моральним здоров’ям нації? Ось і наочна демонстрація…
Що ж до тих, хто кинулися вчергове цькувати «толерастів» Ґудзяка та Мариновича (а разом із ними «ліберастів» Грицака, Возняка та ін.), тут нема про що думати: свідомий український хам нічим не привабливіший від щирого російського хама. Крайності збігаються.