Приїхали знімати репортаж про нелегальні шахти. Сніжне – це такий собі донецький вугільний Клондайк. Маленькі шахти-мишоловки тут у всіх куточках міста. У Сніжному знімали фільм «Шахта №8» про дитячу працю в копанках, що здійняв в Україні неабиякий скандал. Відтоді мало що змінилося. Вугілля видобувають прямо під житловими будинками, мешканці яких пишуть звернення до всіх інстанцій, але зупинити нелегалів не можуть. Влада зазвичай на такі скарги не реагує. Через варварські виробки місцями вже провалюється земля та валяться будівлі. Ми в Сніжному, щоб розповісти про цю проблему.
Міста Донбасу на мапах завжди подібні до плям. Так склалося історично. Вони утворювалися зі зрощених одне з одним шахтних селищ, а ті, у свою чергу, розросталися навколо шахт, які виникли просто посеред степів. Процес цей відбувався хаотично, без всякого плану, тому контури шахтарських містечок часто нагадують плями Роршаха. Кожне селище тривалий час було самостійною адміністративною одиницею, зі своїми порядками й авторитетами. Деякі селища і після об'єднання у міста так і не стали містами. Селище Сєвєрний, куди нас занесла доля, якраз такий випадок. Формально воно є частиною Сніжного, але водночас стоїть окремо. Щоб потрапити туди з міста, потрібно довго трястися автобусом по битому асфальту. У самому селищі люди вважають Сєвєрний окремим населеним пунктом, що розкинулося між сусідніми містами – Торезом і Сніжним.
Маріанна Каат: «Завдяки фільму «Шахта № 8» головний герой стрічки переосмислив усе своє життя»
Потрібні нам вулиці, ті самі, де копають вугілля під будинками, – на самому краю селища. До них від зупинки потрібно пройти довгий шлях пішки, але так навіть краще. Околиці шахтарських міст для нас, донеччан та киян, альтернативна реальність, інший світ. Щоб краще дослідити його, потрібно прогулятися цими лабіринтами.
Від самого початку ми з Юрою вирішили, що зніматимемо про Сєвєрний фільм. Репортажі про життя у Донецькій області я пишу вже кілька років, але віднедавна вирішив робити не лише тексти, а й відео. Так уже склалося, що народ охочіше сприймає телекартинку, ніж великі обсяги текстів. Поміркувавши над цим, ми з Юрою стали знімати про Донбас документальні фільми. У XXI столітті кіно, будучи вправним, можна зняти й на цифровий фотоапарат, тож особливих труднощів не виникло. Якість, звичайно, кульгає, але наша головна мета – передати інформацію, тому обходимося підручними засобами.
Дивіться також: Депресивний Донбас, погляд зсередини
Для будь-яких кінозйомок у Донбас – справжній рай. Якщо ви заїхали в якусь діру на кшталт Сєвєрного, достатньо просто не вимикати камеру – фільм вийде сам собою. Будуть і вражаючі види, і цікаві кіногерої. Сценарій за нас уже написаний самим життям. Неприкритий грабунок надр мафією, дикі шахти-дірки у городах, перериті нелегалами ліси, вулиця, що уходить під землю, депресивні види руїн і покинутих будинків. Після побаченого тут наяву, читати потуги сучасних пострадянських фантастів трохи смішно.
Селище Сєвєрний – найкращий свідчення того, що апокаліпсис може наступити не лише внаслідок ефектної катастрофи, на кшталт ядерної війни або епідемії, але й внаслідок банальної людської недбалості. Відмінність такого апокаліпсису полягає лише в тому, що він наступає не відразу, а протягом тривалого часу. Сєвєрний, наприклад, гниє протягом двох десятків років без будь-яких поважних причин. Ніби одного разу людям тут просто набридло жити, тож вони вирішили не зважати на все й подивитися, що з цього вийде.
За останні 20 років населення селища зменшилося з 17 до 10 тис. людей. У 1990-х тут склалася вкрай недобра ситуація, тому що погано було всім, а з початком 2000-х, коли начебто стало налагоджуватися, влада чомусь вирішила закрити місцеву шахту. Місцеве населення розповідає, що вугілля в ній вистачило б іще на багато років роботи, тож історія з ліквідацією підприємства має свої таємниці. Подейкують, ніби перед закриттям в шахту завезли нове обладнання, але потім його нібито затопило водою разом з новою перспективною лавою, і все це господарство вирішено було кинути під три чорти. Приблизно так, як у відомому фільмі. «Три порції шашлику – викинула у прірву».
Від часу ліквідації підприємства минуло близько десяти років, але покладів вугілля в селищі чимало. Його добувають, як раніше, бадьоро, втім, уже нелегально. Дикі шахти тут всюди, навіть на подвір’ях. Сніжне стоїть на чорному золоті. Напевно, десь у США, місцеві жителі отримали б за свої земельні ділянки великі компенсації та змогли б переселитися в інші місця, а вугільні пласти розробляли б за ліцензією видобувні корпорації. У селищі Сєвєрний жахлива розруха і злидні, вулиці в багнюці, третина будинків закинута, вугілля копають стихійно, як доведеться, не сплачуючи податків та не дотримуючись технічних норм.
Швидко зав'язуємо розмову з тутешніми мешканцями. Відразу ж з’являються добровольці, котрі ведуть нас показувати наслідки стихійного видобутку на вулицю Козлова, що повністю збезлюділа через зміщення ґрунту. Діставшись місця, ми вкотре переконуємося, що не дарма захопили з собою камеру. Описувати варварство вугільної мафії можна довго та барвисто, але краще один раз побачити на власні очі..
Якось відразу спадає на думку назва майбутнього фільму – «На краю держави». Тому що держави у Сєвєрному в звичному нам розумінні немає. Мер, міськрада, міліція, прокуратура – всі вони сковані одним ланцюгом, копають вугілля або «кришують» нелегальну здобич. Скаржитися марно. Єдина надія на розголос проблеми. Власне, для того ми й знімаємо своє кіно..
Сьогодні фільм зібрав на різних ресурсах понад 20 тис. переглядів та потрапив до новинних стрічок. Це означає, що подібна тактика аматорських відеорепортажів має ефект і слід продовжувати роботу в цьому напрямі. Ясна річ, корупцію, що уразила всі механізми влади, однією лишень відеокамерою не побороти. Але практика свідчить, що українці цілком здатні протестувати та домагатися своїх цілей тоді, коли справді розуміють, за що борються. Можливо, здолати корупцію нам допоможе правильна роз'яснювальна робота.