Ось її слова: «Я на своєму досвіді знаю, що таке неофашизм. Я не боялася ніколи їздити в Тернопіль, у Львівську область й Івано-Франківську. І коли в Тернополі я представляла книгу «План розвитку України», організація «Тризуб» увірвалася до зали, яка була повна, вихватила у людей цю книгу і підпалила її посередині зали. Це ХХІ століття! І якщо ви, пан Гарань, як усі інтелігенти свого часу… до речі, Гітлера привели євреї та інтелігенція до влади. Так воно і є, а після того їх першими знищили. Якщо ви не відчуваєте, що ви робите, в програмі «Свободи», вашого партнера…»
Звісно, можна було б просто посміятися з «логіки» Інни Германівни: депутатку тяжко образив «Тризуб» (Всеукраїнська організація «Тризуб» імені Степана Бандери), але винною в усьому є «Свобода». Але просто посміятися і забути не виходить, бо у цім спічі зачеплені дуже важливі речі.
І ось чого я не розумію. 17 липня 2004 року виступаючи на присвячених пам’яті головного командира УПА Дмитра Клячківського (Клима Савура), заходах (гора Яворина в Івано-Франківській області) лідер «Свободи» народний депутат Олег Тягнибок виступив з промовою, в якій, зокрема, сказав: «Треба віддати Україну, нарешті, українцям. Оті молоді люди, і ви, сивочолі, оце є та суміш, якої найбільше боїться москальско-жидівська мафія, яка сьогодні керує в Україні». Який тоді був резонанс! На весь світ! Його відлуння чутно й понині, і саме на підстави цитованої вище формули Олега Тягнибока досі звинувачують в «антисемітських та напівантисеміських висловлюваннях», а саму партію звинувачують у неонацистських настроях.
Добре, нехай то «напівантисемітське висловлювання» (хоча чому польським та чеським ЗМІ вільно розповідати про українську мафію (притому нерідко ті «українці» мають дивовижні прізвища – Аляледінов, Абдурахманов, Джиоєв, Траческу чи Іванов), а українському політикові не вільно вести мову про російсько-єврейську мафію? Що, сумнозвісний Сєва Могілєвіч – це міф? І $100 тисяч, які пропонує ФБР США за інформацію, що призведе до його арешту, – це вигадка Тягнибока?
І якби ж то Могилєвіч був таким собі самотнім вовком – ні, подібної публіки, хоча і менших масштабів, вистачає…
Але навіть якщо погодитися з тим, що Олег Тягнибок та «Свобода» – це політичні сили, небезпечні для України, Євросоюзу та Держави Ізраїль (а зі слів деяких зарубіжних політиків і журналістів випливає саме таке), то чому ті самі політики й журналісти, котрі вели й ведуть кампанію проти страшних та кровожерливих українських націоналістів (майже в тих термінах, до речі, в яких її вів свого часу КҐБ), як води у рота набрали й ніяк не коментують виступ речниці Партії регіонів Інни Богословської? А вона ж висунула воістину страхітливі звинувачення як на адресу всього єврейського народу, так і на адресу німецької інтелігенції 1920-30-х. Схоже, на її думку, Альберт Ейнштейн і Бертольд Брехт, Карл фон Осецький і Карл Ясперс були серед тих, хто вів Гітлера до влади, хто віддав Німеччину нацистам та поставив цивілізацію перед страхітливим кривавим «тестом на життєздатність»…
Звинувачення тяжке. Й огульне. Зрозуміло, що були серед нацистів й знані інтелектуали (навіть нобелівський лауреат, який обстоював «істинно арійську фізику»). І серед євреїв траплялися персонажі щонайменше дивні (навіть таке об’єднання існувало – «Євреї-фронтовики за Адольфа Гітлера»). Проте існування деяких прихильників Гітлера в єврейському середовищі Німеччини на початку 1930-х ще не дає підстави для тверджень a la Богословська.
Не дає підстав для цього і виклична й антинімецька поведінка кількасот журналістів, бізнесменів та політиків Німеччини й Австрії єврейського походження, котрі наче зійшли зі сторінок «Майн кампф», щоби проілюструвати її расистські положення, – адже кожен народ має своїх дурнів та негідників. Отож так чи інакше фактом є грандіозний скандал міжнародного масштабу, бо йдеться про справді антисемітське висловлювання (а ще й про не менш відвертий наклеп на німецьку інтелігенцію!
…Але скандалу немає. І резонансу фактично немає. Ані в Україні, ані за її межами. Де політики та громадські діячі Німеччини та Ізраїлю, де єврейські національно-культурні організації України? Тиша… Чи, може, речникам Партії регіонів говорити такі речі дозволено, і в перекладанні провини на євреїв за прихід Гітлера до влади відсутня загроза розпалювання в Україні, де мільйони людей загинули на війні з нацистами, антисемітських настроїв?
Отож хоч-не-хоч, а складається враження, що і за межами України, і в ній самій вистачає публіки, котра під мікроскопом відстежує чи не кожне слово, мовлене українським націоналістом чи патріотом (що майже те саме), шукаючи там ксенофобію та антисемітизм, натомість ані до тоталітарної за своєю ідеологією Компартії (яка на кожному кроці звеличує радянський час, коли процвітав державний антисемітизм), ані до неототалітарної Партії регіонів (з її менш відвертою, але очевидною апологетикою «славетного минулого») претензій чогось немає. Небезпечна сліпота чи щось гірше?