Святкування без квітів і тортів. До 105-ї річниці короткого періоду державності Білорусі, проголошеної після Першої світової війни, Владімір Путін оголосив про плани розташувати в цій країні тактичну ядерну зброю. Навчання почнуться у квітні, а сховище буде готове до 1 липня, повідомив російський лідер. Це видається маловірогідним, позаяк досі немає ознак активних будівельних робіт; таке сховище у сусідньому Калінінграді будувалося сім років.
Та й хай там як, із військового погляду такі плани не мають великого значення. Кремль регулярно репетирує розташування частини свого ядерного арсеналу на 2,000 боєзарядів малої дальності на заході Росії. Тут більше важить символізм: Путін стверджує, що діє на прохання білоруського лідера Аляксандра Лукашенки (який віддає перевагу російському варіанту свого імені: Алєксандр Лукашенко). Неважливо, чи справді автократичний лідер у Мінську хоче мати ядерну зброю. Обіцяне розташування засвідчує посилення хватки Росії в маленькій сусідній державі на заході.
Цей крок також засвідчив, що неодноразові спроби Китаю вгамувати ядерні погрози Росії провалилися. Усього за кілька днів до новини Путіна, китайський і російський лідери підписали під час візиту Сі Цзіньпіна в Москву спільну заяву про те, що не слід розташовувати ядерну зброю за межами своїх кордонів, ба навіть що варто прибрати раніше розміщені системи. Це був промовистий натяк на дії США, що тримає близько половини свого арсеналу на 200 одиниць нестратегічних ядерних озброєнь у Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Італії і Туреччині. Та, оскільки поки Білорусь — незалежна держава (і невдовзі може виявитися, що не варто було сприймати це як належне), то Путін порушив щойно запроваджене правило. Росія також порушує договір про нерозповсюдження ядерної зброї: американська зброя в Європі не підлягає цьому договору, оскільки була розташована до набрання ним чинності 1970 року.
Читайте також: Крах Росії: місце в першому ряду
Росія, вочевидь, прагнула відреагувати на те, що Велика Британія надала Україні протитанкові снаряди з оболонками зі збідненого урану. Ці бронебійні снаряди лишають токсичні відходи, але не мають нічого спільного з ядерною реакцією. Можливо, Путіна також підштовхнула річниця довоєнного проголошення незалежності Білорусі, що відзначалася 25 березня. Цю дату святкують білоруси по всьому світу, але не на батьківщині, де її вшанування заборонено. Натомість Сполучені Штати з цієї нагоди запровадили додаткові санкції і заборони на видачу віз.
Ті, хто очікує, що заходи швидко подіють, та й узагалі матимуть ефект, мали б згадати історію. Уперше Європейський Союз запровадив санкції проти Білорусі 2004 року, а США — два роки по тому. Вони не були зовсім безрезультатними: скажімо, кілька політичних в’язнів вийшли на волю. Однак зі стратегічного погляду, провалилися. Лукашенко досі очолює державу й використовує безпрецедентно репресивні засоби, щоб зберегти владу. Білорусь тепер ще більше під закаблуком Кремля. Опозиція фрагментована, а її лідери перебувають за ґратами або у вигнанні. За словами критиків, надія на повалення режиму полягає лише в тіснішій інтеграції білоруського суспільства із Заходом; натомість санкції справляють протилежний ефект.
Читайте також: Години відвідування: Росія, Китай і Гаага
Утім, провальна війна Путіна в Україні дає нову надію для Білорусі. Російський імперіалізм і мілітаризм зміцнили відчуття національної ідентичності в Білорусі, так само як в Україні. Спроби використати білоруську армію в Україні можуть наштовхнутися на бунт і дезертирство, у той час як білоруські добровольці воюють на боці України.
Зовнішній світ небезпідставно тривожиться щодо повоєнної відбудови в Україні. Та варто було б також приділити трохи уваги білоруському питанню. Поразка Росії позбавить Лукашенка його єдиного протектора. Поспішна пропозиція подальшого членства країни в Європейському Союзі може призвести до розколу або повалення режиму. Після 106 років розчарувань 2024-й може стати роком, коли білоруси таки матимуть підстави для святкувань.