Кіра Муратова уже вкотре зняла фільм із продюсером Олегом Коханом та його компанією SOTA Cinema Group. Новий проект під назвою «Кінопроби. Однокурсники» реалізували без фінансової участі держави, щó для робіт режисерки останнім часом не характерно. Як це вдалося зробити, Тиждень дізнався безпосередньо в пана Кохана.
Читайте також: Які фільми отримають державну підтримку у 2012-му
У. Т.: Як ви порозумілися з Кірою Муратовою і стали її постійним продюсером? Адже новий фільм «Кінопроби. Однокурсники» є вже четвертим вашим сумісним проектом за шість років спільної праці.
– Якщо в продюсера й режисера однакове бачення фільму, то решта питань – хоч би яких складних – це звичайні робочі моменти. Тобто коли є синхронізація, розуміння, так би мовити, «градус включення» у процес, навіть зовнішні перепони не зупинять руху вперед. Робота з метрами – це насправді більше, ніж практика, це щаслива нагода доторкнутися до того величезного досвіду, яким володіють Кіра Муратова, Роман Балаян, Кшиштоф Зануссі, Отар Іоселіані… Безумовно, всі вони різні особистості з творчими пріоритетами, художніми акцентами та світоглядом. Є неписані істини, якими можна оволодіти, лише працюючи з великими майстрами.
У. Т.: Перш ніж говорити про новий фільм пані Кіри, хотілося б дізнатись, якою саме була ваша робота продюсера в цьому проекті: Муратова відома своїм егоцентризмом і не зносить втручання в її справи. Тож ви лише рекламуєте і просуваєте вже зроблений матеріал?
– Час нарешті зрозуміти, що продюсер – це більше, ніж просто інвестор, менеджер із продажу чи рекламний агент. Як і кіно – не лише демонстрація фільму. І хоча формати участі продюсера в кінофільмі можуть варіюватися, як доводить практика (успішний досвід роботи з попередніми стрічками Кіри Муратової), тільки повне занурення у процес та узгодження всіх фінальних орієнтирів гарантує успіх у просуванні. А вибудовування й координація стосунків між авторами фільму – режисером, сценаристом, художником-постановником, композитором – це окрема наука, і в кожного продюсера свій стиль, свій почерк.
Що ж до питання егоцентричності, як ви це визначили, Кіри Муратової, то я назвав би це чітким уявленням творчих завдань фільму. Фелліні колись зазначав: «Режисер є Колумбом на кораблі, який прагне відкрити Америку, а команда дуже хоче додому». Так от, без волі та рішучості, принциповості й інколи жорсткості у відстоюванні власних переконань не з’явилися б «Астенічний синдром», «Три історії», «Короткі зустрічі» та решта картин Кіри Георгіївни.
Читайте також: Гроші на кадри
У. Т.: Як народилася ідея проекту «Кінопроби…»?
– По завершенні роботи над попереднім фільмом Кіри Муратової «Мелодія для катеринки», національна прем’єра якого відбулась у грудні 2009 року, ми почали обговорювати кілька ідей для наступного – була думка створити альманах короткометражних стрічок, розглядали можливість екранізувати новий сценарій Рєнати Літвінової, але зупинилися на історії самої Кіри Георгіївни: після її прочитання ні в кого не виникло запитань. Про такий сценарій можна тільки мріяти! У цьому випадку сталося саме так, а взагалі-то ніяких сталих правил немає – кожен проект унікальний, і всі чотири наші спільні фільми народжувалися по-різному.
У. Т.: Цього разу держава не фінансувала проекту Муратової. Та попри підкреслену некомерційність будь-якого її фільму, ви усе одно спромоглися знайти гроші. Річ у знаковості імені режисерки чи в камерності кінострічки, якій не треба великого бюджету?
– Я вже не раз наголошував, що робота продюсера з будь-яким джерелом фінансування – державним чи приватним інвестором, фондом чи телеканалом – будується на паритетних відносинах, адже йдеться про партнерство. І діалог цей має базуватися на стандартах, за якими працює весь світ, а не на постулаті «я начальник, ти дурний», адже йдеться не тільки про комерційну складову кінопродукту, а й про мистецьку цінність фільму, часто й культурну ідентифікацію країни в очах світу. Продюсери не просять гроші, а пропонують співпрацю.
У. Т.: У фільмі знялося чимало знаних акторів. Чи спростить прокатну долю фільму наявність знаменитостей?
– Потенціал кінотеатральних касових зборів фільму визначається часткою глядачів, які цікавляться сучасним вітчизняним авторським кіно в Україні, яких, згідно з даними соціологічних досліджень, близько 10% дорослого населення, тобто 3 млн осіб. Крім того, з огляду на значну популярність творів Кіри Муратової на російському кіноринку й на факт, що авторське кіно зі Східної Європи залучає міжнародну аудиторію більше, ніж мейнстрим, можемо розраховувати й на хороші перспективи іноземних касових зборів. Важливою часткою доходів від фільму, варто сподіватися, ми завдячуватимемо й міжнародним продажам на телевізійному кіноринку.
Читайте також: Українське кіно. Реалізація
У. Т.: Ви уже вкотре знімаєте на Одеській кіностудії. Здається, якби не SOTA Cinema Group, вона вже закрилася б.
– Ми це робимо й на Одеській кіностудії, і на Кіностудії імені Олександра Довженка, а також на Чернігівщині та в Європі. Безумовно, стан наших кіностудій жахливий і те, що до місця, де народилося чимало скарбів кінофонду, ставляться як до семи гектарів землі біля моря, не витримує жодної критики.
У. Т.: Нині модно знімати на Arri Alexa й використовувати ефект 3D… Чим технологічно вирізнявся процес створення «Кінопроб…»?
– Кіра Муратова – це режисер, стилістика якого визнана в усьому світі, вона не створює фільми за законами новомодних технологічних трендів. Тут ми говоримо про зміст, про драматургію… Це інша система координат. Крім того, на сьогодні «технологічні дивовижі» поступаються драмі. І тому «Оскара» виграє «Володар бурі», а не «Аватар». Досвідченого глядача важно дезорієнтувати: я, наприклад, із перших хвилин відчуваю, коли автори прагнуть відволікти мою увагу від змісту атракціонами, і відразу стає нецікаво. Але трапляється, коли ефект 3D підсилює авторське послання, – як у стрічці Віма Вендерса «Піна», – й тоді, безумовно, градус побаченого ще вищий, емоція ще сильніша.
У. Т.: Ви говорили про зацікавленість у фільмі кількох визначних фестивалів. Які саме з них ви мали на увазі і чи не йдеть¬ся, як у випадку з «Мелодією для катеринки», насправді про російські імпрези?
– Фільми Муратової брали участь майже в усіх, окрім Канн, міжнародних кінофорумах першої десятки: це Карлові Вари й Роттердам, Локарно й Монреаль, Венеція і Страсбург. Що ж до російських фестивалів, то зверну вашу увагу: наприклад, Московський МКФ належить до так званої категорії «А», і брати участь у його основному конкурсі – перемога для кінематографістів будь-якої країни.
Читайте також: Той, хто пройшов іспит
«КІНОПРОБИ. ОДНОКУРСНИКИ»
Режисер
Кіра Муратова
Радянська режисерка, теперішня прописка якої в Україні. Не зважаючи на те що, за словами Муратової, в період існування СРСР їй не давали знімати, за 50 років роботи створила шість повнометражних фільмів, два перші з яких («Короткі зустрічі» та «Довгі проводи») стали культовими, а «Астенічний синдром» 1990 року здобув «спеціальний приз журі» на Берлінському кінофестивалі. За часів незалежності України зняла вже дев’ять повнометражних стрічок і дві короткометражки, водночас часто говорить про цілковитий розвал кіносистеми й засилля комерції.
Продюсер
Олег Кохан
Український продюсер, киянин, випускник Міжнародного інституту лінгвістики і права (міжнародна економіка). 1998 року заснував компанію SOTA Cinema Group, у якій є генеральним продюсером. Перший його проект – «Два в одному» Кіри Муратової 2007-го. Продюсував фільми «Райські птахи» Романа Балаяна, «Серце на долоні» Кшиштофа Зануссі, «Жінки без чоловіків» Шерін Нешат, «Щастя моє» Сергія Лозниці, «Шантрапа» Отара Іоселіані, «У суботу» Алєксандра Міндадзе й чотири фільми Кіри Муратової. Його компанія завершила вісім повнометражних ігрових стрічок; шість проектів перебувають у стадії запуску.
Сюжетна композиція
Фільм у фільмі
«Кінопроби. Однокурсники» – це стрічка про стрічку, робота над якою на межі зриву. Популярний прийом для створення багатошаровості, інтриги й двобічного зв’язку. Ним послуговувались як у мистецькому кіно («8½» Федеріко Фелліні), так і в мейнстримі («Крик 4») чи у фільмах жахів («Блерська відьма»). Зазвичай застосовують два види знімальної апаратури: кіно- й відео (або високоякісне цифрове та низькоякісне), аби візуально розмежувати два типи реальності.
Творча группа
Кіра Муратова любить постійність, тому її знімальна група нагадує сім’ю. Вона працює з одними й тими самими акторами (з Наталією Бузько від часів «Астенічного синдрому» 1989 року, з Рєнатою Літвіновою від «Захоплень» 1994-го). Олєґ Табаков і Сергій Маковецький грали в «Трьох історіях», Георій Делієв – у чотирьох фільмах, починаючи з «Другорядних людей» 2001 року. Так само постійним оператором (із «… синдрому») є Володимир Панков. Дебютує в режисерки лише Віталій Лінецький, харизматичність і тяжіння до абсурдизму якого, цілком імовірно, здатні включити його до складу сім’ї Муратової.
Читайте також: П'ять головних кінематографічних подій 2011 року