Пасажири трансатлантичних авіарейсів, що сідали на борти літаків в Європі рано-вранці 2 травня ще не знали, що, вирушаючи в Америку, над якою невідступно нависає ось уже майже десятиліття тінь Осами бен Ладена, вони прилетять в іншу Америку, звільнену від цього тягаря й наснажену. Уявіть собі цих пасажирів, які гортали під час багатогодинного перельоту чергове видання, приміром, Newsweek. А там укотре йшлося про вербування бійців для Талібану й «Аль-Каїди» на території афганських таборів для біженців у Пакистані, укотре писалося про загрози нових терактів. Та ось приземлення в США – і вони чують про те, що американським військовим удалося ліквідувати терориста номер один на його віллі в пакистанському місті Абботтабад, розташованому за якихось 50 кілометрів від Ісламабаду. Наскільки звістка про загибель очільника «Аль-Каїди», підтверджена аналізом ДНК і свідченнями дружини, змінила щось усередині країни?
Після трагедії 9/11 минуло десятиліття. Але й сьогодні вона викликає живі й сильні емоції в американців. Оголошена офіційно смерть бен Ладена принесла полегшення, а в багатьох викликала патріотичний шал. Вранці 2 травня на вулицях американських міст люди танцювали, співали – святкували, одне слово. У Вашингтоні вони дзвонили один одному вночі, багато хто рушив до Білого Дому. З-поміж святкувальників, щоправда, важко було знайти родичів загиблих у вересні 2001 року. Їхня персональна трагедія в силу самої своєї природи не отримує кінця зі смертю монструозної людини-призвідця.
Якби американська футбольна чи хокейна збірна виграла чемпіонат світу чи олімпійська збірна посіла перше місце в командному заліку, це не викликало б такого емоційного сплеску, як новина про ліквідацію Осами бен Ладена. Якби військову спецоперацію проти нього в житловій зоні Абботтабада, до речі, густозаселеній і суміжній із територією пакистанської військової академії, транслювали по телебаченню, то вона за кількістю переглядів перевершила б не лише весілля британського принца Вільяма, але, певно, й інавгурацію будь-якого американського президента за всю історію Америки й телебачення. Вранці 3 травня над однією із вашингтонських вулиць піднімали гігантський американський прапор. На запитання «З якої нагоди?» американці навколо цілком серйозно припускали, що, можливо, і на честь ліквідації лідера «Аль-Каїди». Ліквідації лідера, але не перемоги над нею чи усунення реальних загроз тероризму.
Американці прагнуть мати великих і безгрішних героїв. А там, де є такі герої, є потреба і в таких же абсолютних ворогах. Але їхнє усунення зазвичай зовсім не вирішує реальних проблем. Й американці цього свідомі. Опитування, проведене Washington Postта Pew Research Center наступного дня після операції в Абботтабаді, виявило, що 85% респондентів переконані в потребі провадити далі військову операцію в Афганістані. Лишень 5% вважають, що вбивство бен Ладена реально покладе край терористичним загрозам. Аж один із п’яти респондентів упевнений, що ліквідація терориста номер один справді допоможе побороти безпекові проблеми. Ось так спів і танці на вулиці поєднуються з американським раціональним мисленням. При цьому, як показало опитування, рейтинг підтримки президента Барака Обами зріс у частині, що стосується його компетенції вирішувати проблеми національної безпеки, і практично не змінився в частині, що стосується його економічної політики. Американський президент отримав додаткові політичні бали: у липні цього року він обіцяв почати виводити американські війська з Афганістану – і ось передумови для того створено.
В історії фізичного усунення терориста номер один залишаються наразі без відповідей щонайменше два запитання. Коли Білий дім оприлюднить візуальні докази загибелі бен Ладена? Людини, яку в США пересічний громадянин ідентифікує за виразом обличчя так же легко, як і, скажімо, поп-зірку Леді Гагу. І як так могло трапитися, що очільник «Аль-Каїди» міг роками жити вглибині Пакистану, а аж ніяк не на контрольованих пакистанським Талібаном територіях Вазиристану (північно-західні райони Пакистану), та ще й у великому будинку, огородженому високими стінами й колючим дротом, і залишатися непоміченим пакистанськими спецслужбами? Останнє запитання вже грізно виплескується з телевізійних екранів у американських вітальнях, з газетних заголовків, що миготять на сторінках розгорнутих пасажирами автобусів і метро газет. Пакистан ще в 2001 році оголосив про свою відданість ідеї боротьби з тероризмом. І ось такий жирний ляп. З іншого боку, треба зважати, що йдеться про ісламську країну, у містах якої проходять масові демонстрації проти дій американців і де знайдеться чимало симпатиків джихаду. Її владі не позаздриш: і фінансову допомогу від США не хочеться втрачати, і на реалії свої треба зважати.
Смерть бен Ладена не зупиняє рекрутування нових бійців джихаду у Пакистані, не припиняє існування самої «Аль-Каїди», не призводить до послаблення правил безпеки на транспорті, не гарантує, що Америка істотно покращить свої відносини з ісламським світом. Пасажири трансатлантичних рейсів приземлилися в Америці, що стала іншою, але світ, частиною якого вона є, парадоксальним чином іншим не став.