«Грузія готується подати заявку на членство в ЄС 2024 року», — таке повідомлення вже тривалий час можна чути від грузинських політиків різного рівня. Попри політичні кризи останніх років, Грузія залишається прикладом успіху серед країн Східного партнерства в тому, як від пострадянської розрухи вийти на європейський шлях розвитку. Відсоток тих, хто підтримує євроінтеграційний та євроатлантичний вектор розвитку країни, упродовж останніх років залишається стабільно високим. Згідно з останнім опитуванням Національного демократичного інституту (NDI), опублікованим у січні цього року, 80% грузинів підтримують вступ держави до ЄС. Підтримка входження до НАТО також залишається на дуже високому рівні. Згідно з тим самим опитуванням, 74% населення хоче, щоб їхня країна стала членом Північноатлантичного альянсу.
Реформи, які розпочалися в країні після Революції троянд, радикально змінили і «зовнішній», і «внутрішній» вигляд країни. Дебюрократизація (зменшення держапарату, реформа МВС), широка приватизація та лібералізація економіки — за цими загальними фразами криється гігантський пласт роботи, який команда реформаторів утілила попри перешкоди та страх. Водночас у процесі змін 20% території країни опинилися під російською окупацією. Кремль не зумів пробачити Сакартвело, як пізніше й Україні, рух у протилежному від Москви напрямі. А численні політичні кризи в країні, зокрема й та, яку можемо спостерігати з часу останніх парламентських виборів 31 жовтня 2020 року, змушують ставити запитання, чи не відкине це її назад і чи є взагалі шлях назад від здобутих досягнень.
Читайте також: Грузія й Україна — потенційні партнери Тримор’я
«Будь-яка криза впливає на процес реформ у країні та її розвиток. Оскільки в час кризи партії сконцентровані на внутрішньопартійних суперечках, а не національних інтересах», — пояснює в коментарі Тижню ексрадник президента Грузії з міжнародних питань, а нині старший дослідник Європейського центру міжнародної політичної економії (ECIPE) Тенґіз Пхаладзе. Однак якщо говорити про цю конкретну політичну кризу, то грузинський експерт відмічає роль ЄС як посередника між політичними супротивниками, що допоміг знайти вихід із, здавалося б, патової ситуації. «Ми мали залучення високопоставленого представника ЄС, зокрема президента Європейської ради Шарля Мішеля, і безпосередню фасилітацію з його боку, а не лише медіацію», — пояснює Пхаладзе. Він згадує, що підписана за сприяння президента Європейської ради угода зобов’язує й опозиційні, і керівні партії працювати над питаннями, що є складниками національного інтересу. Зокрема над прогресом у рамках виборчої реформи та реформ правосуддя й ефективного урядування. «Наприкінці кризи ми маємо план дій, як наблизити Грузію до стандартів ЄС, як зробити нашу державну політику більш європейською та як вирішити кризу, рухаючись тим самим шляхом», — резюмує Пхаладзе. «Це справді європейський шлях вирішення кризи», — наголосив з цього самого приводу Шарль Мішель 19 квітня під час підписання вже згаданої міжпартійної угоди.
Для українки Поліни купівля нерухомості в грузинському Батумі та подальша взаємодія з податковими й іншими державними структурами видалася доволі легкою та значно простішою справою, аніж аналогічний досвід в Україні. Розпочати власний бізнес тут можна лише за кілька годин. Значною мірою це результати радикальних реформ команди експрезидента Міхеїла Саакашвілі, які залишаються з країною навіть тоді, коли попередня команда вже тривалий час не при владі. Згідно з рейтингом Doing Business, Грузія перебуває в десятці країн, де найпростіше почати й вести власну справу (у 2020 році вона опинилася на сьомому місці; для порівняння, Україна — на 64-му). Також за даними Transparency International, Грузія стабільно має найкращий показник серед країн Східної Європи та Центральної Азії в Індексі сприйняття корупції. У 2020 році вона посіла 45 місце у світі (на одну позицію нижче, ніж за рік до того).
Сакартвело також дружня до туристів, що водночас є частиною м’якої сили для країни. «Якщо ви хочете побачити Грузію як турист, то можете уявляти себе в цілком європейській країні. Хоча поза великими центрами (як Тбілісі чи Батумі) й можна зіткнутися із певними інфраструктурними труднощами», — каже в коментарі Тижню Поліна. Гори й чорноморське узбережжя приваблюють туристів з різних куточків світу, зокрема й із Росії.
Читайте також: Саркозі і Грузія: генеральна репетиція
Згідно з опитуванням, здійсненим на замовлення Transparеncy International — Georgia з 20 лютого до 5 березня 2019 року, 44% громадян Грузії вважають, що попри окупацію Росією частини Грузії, Тбілісі має налагоджувати з нею добросусідські відносини. Водночас майже така сама кількість опитаних дотримується радикально протилежної думки. «Підтримка нормалізації відносин із Росією не означає, що ці люди проти НАТО», — наполягає Тенґіз Пхаладзе й додає, що підтримуючи налагодження добросусідських відносин з РФ, грузини не ставлять під сумнів зовнішньополітичний курс своєї країни.
Схожої думки дотримується також інший грузинський експерт, професор політології Тбіліського державного університету імені Іване Джавахішвілі, директор аналітичного центру Грузинський інститут політики Корнелій Какачія. У коментарі Тижню він пояснює, що торговельні чи інші зв’язки з РФ не стоять на заваді членства Грузії в ЄС та НАТО. Какачія розповідає, що 15 років тому під час відвідання одного з південних українських міст його шокувало, що знайомі українці читали російську пресу, а в університеті для навчання використовувалися російські книжки. Відсутність таких зв’язків у грузинів дає країні змогу почуватися культурно незалежнішою від Росії, а отже, фокусуватися на проєвропейській траєкторії розвитку. «Грузія — православна країна, але ми не слов’яни. Культурно ми не так сильно залежимо від Росії, як Україна, зокрема й у контексті наукових кіл… Хоча, звісно, є зв’язки на міжлюдському рівні», — пояснив він. Нині в грузинських вишах викладання відбувається грузинською та англійською мовами, що дає молодому поколінню змогу почуватися абсолютно вільним у спілкуванні англійською. Російська ж для багатьох є лише третьою, або й четвертою іноземною мовою. «Для нас Росія не є стандартом, це не наша модель для наслідування», — переконує Какачія.
Читайте також: Межі дозволеного
До того ж після відновлення незалежності Грузія не входила до регіональних організацій за участі Росії (окрім СНД) і так дистанціювалася від кремлівського впливу. Грузія вийшла з СНД у 2008 році, на десять років раніше, аніж Україна. «Нині ГУАМ — це єдина пострадянська організація, до якої ми належимо, але вона нам нічого не дає», — пояснив Какачія. Саме тому для власної безпеки й упевненості у відносинах з РФ, що окупувала 20% території країни, Грузія прагне стати членом НАТО, і населення таке прагнення активно підтримує.
Улітку 2019 року після того, як депутат російської Держдуми Сєрґєй Ґаврілов, сидячи в кріслі спікера грузинського парламенту, російською звернувся до учасників Міжпарламентської асамблеї православ’я, яка тоді там відбувалася, у Тбілісі вибухнули масштабні протести. Власне церква (оскільки Грузія також православна країна), медіа й певні неурядові організації — це ті канали, через які Кремль прагне впливати на Грузію. «Але хочу підкреслити, що стійкість грузинського суспільства до цього тиску доволі міцна», — пояснив Пхаладзе. Уже у квітні 2021 року, коли російський журналіст Владімір Познер вирішив відсвяткувати в Грузії свій день народження, то теж наразився на хвилю протестів. Той, хто не поважає територіальної цілісності Грузії, не може до неї приїжджати, наголошували учасники протесту біля готелю, де зупинився Познер. Святкувати йому врешті довелося деінде. Така реакція вкотре свідчить, наскільки грузинське суспільство бачить себе політично від’єднаним від РФ, а отже, російська політична система координат для них більше не прийнятна.
«Що агресивнішою стає Росія щодо Грузії, то більше Грузія відповідає власною європеїзацією та інтеграцією до НАТО та ЄС», — каже Корнелій Какачія та підсумовує, що грузинська відповідь на агресію Кремля — це щоденний відхід від Москви «ментально й політично». У розумінні цього фактора, вочевидь, і криється секрет грузинського успіху в руйнуванні російської парадигми.