Китай запроваджує систему винагород і покарань, яка з 2020 року може стати обов’язковою для всіх громадян країни. Тож чи можна втратити право на користування авіалініями та швидкісними поїздами через перехід дороги на червоне світло?
Комуністична партія Китаю у 2014 році оголосила про своє бажання запровадити систему соціального рейтингу, яка мотивувала б людей на хорошу поведінку й ускладнювала б життя тим, хто чинить погано. Заявлена мета — підняти довіру в суспільстві.
Запровадження системи соціального рейтингу наразі перебуває лише на стадії пілотних проектів, які діють у кількох регіонах країни. А тим часом ця ідея китайського уряду вже давно широко обговорюється й засуджується в міжнародній пресі через низку характеристик, які роблять її неприйнятною для західного суспільства: тотальне стеження за громадянами, обмеження людей у правах на базі суб’єктивних оцінок, придушення будь-яких опозиційних ідей.
Читайте також: Die Welt: Шлях Китаю до військової супердержави
Отже, що таке китайська система соціального рейтингу? Кожному громадянинові нараховується певна кількість початкових балів. Далі людина своїми діями може примножувати їх або втрачати. Бали додаються за участь у благодійності, донорство крові, допомогу місцевій громаді, волонтерську роботу, залучення інвестицій тощо. Віднімаються за порушення правил дорожнього руху, ухиляння від сплати податків, порушення політики планування сім’ї та інші види небажаної поведінки.
Далі кількість балів на «рахунку» визначає, отримає людина від держави якісь бонуси чи, навпаки, буде обмежена у своїх правах та можливостях. «Найкращі» громадяни можуть проходити безплатні медичні обстеження, отримувати знижки на комунальні послуги та банківські кредити під менші відсотки. Натомість ті, кого система визначить як неблагонадійних, стикатимуться з досить суттєвими обмеженнями: не зможуть обіймати керівні посади в державному та банківському секторах, отримати субсидію чи позику в банку тощо.
Читайте також: Флот Країни Великого Дракона
Довкола китайської системи соціального рейтингу існує багато чуток і домислів. Її порівнюють із антиутопічною системою, описаною в серіалі «Чорне дзеркало», та з орвеллівською антиутопією «1984». Адже в ЗМІ розповідається, що ключовим елементом системи є штучний інтелект, зокрема технології розпізнавання облич, а отже, за громадянами постійно стежитимуть мільйони камер, помічатимуть, хто не прибрав за своїм собакою, хто перейшов дорогу не на «зебрі».
Насправді реалії досить суттєво відрізняються від змальованої в ЗМІ картинки. По-перше, на сьогодні не існує єдиної стандартизованої системи соціального рейтингу. Лише деякі з пілотних міст використовують бали, і всі роблять це по-своєму, тобто система соціального рейтингу є поєднанням кількох систем, що керуються з різних міністерств, відомств і регіонів.
По-друге, у більшості регіонів усі записи ведуться вручну. Наприклад, в одному із сіл обрали 10 людей, які щодня ходять і фіксують, хто як допоміг громаді: хтось 8 годин витратив на встановлення баскетбольного кільця й отримав 2 бали; хтось віддав громаді телевізор за $400 і дістав за це 30 балів; батьки хлопця, який пішов служити в Тибет, отримали по 10 балів. І так далі. Раз у місяць на звичайному калькуляторі підбиваються підсумки й вивішуються на публічних дошках оголошення.
Ставлення самих китайців до системи соціального рейтингу різне. Одні взагалі про неї не чули, попри безліч пропагандистських постерів по всій крані. Інші вважають, що це лише пропаганда, яка ніяк не впливає на життя звичайних китайців. Іншу думку зазвичай мають держслужбовці та працівники державних компаній. Наприклад, щоб влаштуватися на роботу в лікарню, отримати позику на житло або державну допомогу для свого підприємства, потрібен досить високий рейтинг. Однак переважна частина населення все ж таки вважає цю систему лише додатковою бюрократичною перепоною.
Читайте також: Нові полюси холодної війни
Інша річ — чорні списки, потрапляння до яких справді може суттєво обмежити права та можливості. Формально вони є частиною системи соціального рейтингу, але існують відокремлено. Вносять до них не через низький рейтинг, а через конкретні порушення, такі як несплата штрафу, невиконання судового рішення, порушення законів та нормативних актів. Людям із чорного списку відмовляють у придбанні авіаквитків та квитків на швидкісні поїзди, їм заборонено зупинятися в дорогих готелях, а їхніх дітей не прийматимуть у дорогі приватні школи.
На перший погляд може здатися, що ініціатива обмежити в правах тих, хто порушує закон чи не виконує рішення суду, не така вже й погана, тим більше що після сплати штрафів людину викреслюють із чорного списку. Однак варто пам’ятати, що судова система в Китаї є залежною від Комуністичної партії, а тому й судові рішення та штрафи досить часто стають наслідком нелояльного ставлення до влади.
Як бачимо, китайська система соціального рейтингу поки що дуже далека від антиутопічних аналогій. На сьогодні це поєднання пропаганди, соціального рейтингу з незначним впливом на держслужбовців та чорних списків, спрямованих проти порушників закону. Проте з розвитком технологій система справді може стати всеохопною та небезпечною, особливо в руках авторитарного уряду.