Липневе рішення Міжнародного арбітражного суду здивувало всіх: за незаконну експропріацію нафтової компанії «ЮКОС» 2004 року Росія має виплатити акціонерам групи $50 млрд. До 11 листопада Кремль мав змогу оскаржити це рішення в Гаазі й останньої миті таки подав апеляцію. Він і надалі наполягає, що не зобов’язаний виконувати умови міжнародної Енергетичної хартії, в межах якої «ЮКОС» подавав позов, бо Росія її підписала, але не ратифікувала. Хоча ймовірність скасування вироку суду мала, розгляд апеляції може затягнутися на 10 років.
Попри те, холдингова компанія GML, що представляє інтереси російських акціонерів «ЮКОСа» (окрім свого засновника Міхаіла Ходорковского, який відмовився від частки в ній), може почати полювання на активи РФ у інших країнах, звернувшись до місцевих судів. Вона планує вже цього місяця взятися за Велику Британію, США, Німеччину, Францію та Нідерланди.
Як розповів виконавчий директор GML Тім Осборн, першими мішенями стануть «плоди, що низько висять», на кшталт предметів мистецтва у власності держави та приміщень, що не використовуються безпосередньо з дипломатичною метою. Посольства, військові кораблі та інші некомерційні державні активи Росії недосяжні. Щоправда, юридично межа між бізнесовими та дипломатичними активами доволі розмита.
Дістати найбільш достиглий плід буде нелегко. Йдеться про платежі, які Росія отримує або проводить через західні фінансові установи, а також іноземні активи компаній, що належать державі чи нею контролюються (наприклад, «Роснефти» – нафтового гіганта, який поглинув «ЮКОС», та іншого велетня – «Газпрома»). Мисливцям за активами треба буде переконати європейські суди, що ці об’єкти опосередковано належать російській державі. Сприятливим чинником у боротьбі можуть стати санкції Заходу проти цих гігантів із РФ і те, що арбітражний суд розглядав «Роснефть» як представника уряду у справі експропріації.
Читайте також: Росія оскаржила рішення Страсбурзького суду щодо "ЮКОСу"
Таке полювання потребує неабиякого розслідування. GML уже витратила $250 млн на адвокатів та детективів і готова вкласти «стільки само» в полювання на активи, як запевняє Осборн. Він переконаний у вигідності таких зусиль, попри те що інвестори можуть відшкодувати набагато меншу суму, ніж визначена судом.
Навіть якщо активи буде важко заморозити або вилучити, мисливці за ними можуть серйозно допекти їх власникам, якщо матимуть повні гаманці і вдосталь терпіння. Яскравий приклад – Аргентина, якій через хеджеві фонди, що вимагають від країни виплати за дефолтними державними облігаціями, доводиться навіть обережно вибирати, де сідає літак її президента. GML також має знати про успішний прецедент у Росії, щоправда, на менш поважному рівні. Німецький бізнесмен Франц Зедельмайєр виграв у арбітражному суді справу щодо націоналізації 1994 року його компанії, яка працювала в галузі безпеки. Він подав 140 позовів проти Кремля в Німеччині, Франції та Швеції. Його спроби конфіскувати на свою користь платежі компанії Lufthansa за переліт над територією РФ, а також російські відшкодування ПДВ Німеччині, виявилися безуспішними. Однак він домігся виплат із коштів, виручених від продажу квартир та колишніх будівель торгових представництв Росії у Швеції і Німеччині. Одного разу росіяни навіть були змушені викуповувати свою нерухомість на аукціоні.
Як пояснив Зедельмайєр, уся штука в тому, щоб знайти активи, які використовуються одночасно з дипломатичною та комерційною метою, а також переконати суди зняти з них дипімунітет у зв’язку з подвійним призначенням. Через 20 років після початку його кампанії Зедельмайєрові мають повернути останню частину боргу – $7,5 млн. На думку бізнесмена, GML «вв’язалася в непросту гру». «Традиційний підхід Москви: нікому не плачу. Їм подобається отримувати все на дурняк. Стратегія влади передбачає апеляцію на кожному етапі розгляду справи, а коли процес вичерпує себе, росіяни подають новий позов на тих самих підставах, що й спочатку, аби нам довелося починати все з чистого аркуша. Це цирк», – розповів Зедельмайєр.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com