— От ви журналіст, ну то напишіть про нас, — каже один.
— Які у вас проблеми?
— Жодних проблем у нас немає! — різко втручається в розмову старший офіцер. І далі вже м’якшим голосом продовжує:
— Проблема в тому, що туристи приходять і багато смітять. Там побачите… Хлопці, ви ж сміття із собою заберете?
Після численних запевнень у тому, що заберемо, і ще кількох слів про Зеленського нас пропускають.
— Туристи, звісно, різні бувають… — по-філософськи каже на прощання прикордонник.
Уже за кілометр-другий стає зрозуміло, чому прикордонники так багато говорили про сміття. Знак при вході в заповідник закликає відвідувачів не смітити навколо. Тут же невелика галявина для відпочинку поруч із річкою. Під самим знаком акуратною пірамідою хтось виклав десять пляшок з-під горілки. Мабуть, саме так відпочивальники зрозуміли повідомлення на знаку. Ці порожні пляшки довершують навколишній пейзаж із залишків їжі, недопалків, пакетів, упаковок від різноманітних кетчупів і майонезу (куди ж без нього!).
Схожа картина майже на будь-якій ділянці туристичного маршруту, де можна стати на привал. Що вище в гори, то менше сміття, але подекуди його можна знайти навіть у найвищій точці масиву — на горі Піп Іван Мармароський. Причина не тільки в тому, що туристи, які заходять далі в гори, екологічно свідоміші. Просто їх менше. Частина людей приїздить зовсім не для походів, а просто на шашлики. Попит формує і своєрідну туристичну інфраструктуру. У Мармаросах, де дорога придатна для проїзду автомобілів майже скрізь, набула популярності послуга з підвезення туристів до місця відпочинку. Тож для декого похід у гори взагалі можна вважати умовним. Тебе підвозять на машині до певного місця, ставиш намет, а наступного дня так само забирають автівкою. Від цього безпосередньо залежить і кількість їжі та алкоголю, які можна взяти із собою. Відповідно більшає і сміття.
Читайте також: У нас є підстави для екоопотимізму
Підрахувати кількість туристів в українських Карпатах складно. Якість статистики тут залишає бажати кращого. Однак точно можна сказати про щорічне зростання потоків. Свою роль відіграли і окупація Криму, і популяризація відпочинку в горах як такого. Особливо це відчувається у великодні й травневі вихідні. Видно це і з кількості сміття в горах. Щоправда, є й інше джерело — місцеві лісоруби, про що свідчать покинуті відходи в місцях, де туристи зазвичай не зупиняються.
Однак сміття в горах незалежно від його походження є лише наслідком проблеми. Кампанії за популяризацію бережливого ставлення до природи та відмову від пластику — це чудово, але вони не вирішать питання в комплексі. Найімовірніше, ті, хто й так не смітив у місцях відпочинку, замінять пластикові пакети на паперові. А ті, хто не надто переймався прибиранням за собою, залишаться вірними власним традиціям. Активісти в різних місцях України щороку навесні влаштовують суботники з прибирання. І щоразу назбирують у тих самих місцях мішки непотребу. Це нагадує замкнене коло.
Читайте також: Зміна клімату та українська перспектива
Сама проблема полягає в традиціях природокористування, відпочинку та розвитку економіки, які склалися в Україні. Взяти той самий туризм. Роками в нас говорять про збільшення кількості туристів і водночас дуже рідко про регулювання вже наявних потоків. Звісно, мова не про цілковиті заборони, які зрідка приводять до чогось змістовного, а про створення умов. Наприклад, для туристів, які приїхали на шашлики, можна відводити спеціально обладнані місця, а за порушення правил виписувати великі штрафи. Звісно ж, за виконанням мають наглядати спеціальні служби. Такі норми частково або повністю вже запровадили в сусідніх Словаччині та Польщі. Це стимулює й місцеву економіку. Туристи частіше зупиняються в готелях та хостелах у невеликих селах, віддаючи перевагу одноденним походам у гори без великої кількості їжі, а отже, без потенційного сміття.
Читайте також: Екологія. Пріоритет, який ігнорують
Сказане вище є частиною того, що називають словом «політика». У цьому випадку йдеться про екологічну та туристичну. Досі в Україні було обмаль засобів досягнення стратегічної мети. Без держави, лише силами громадськості тут не обійтися. І саме в таких справах сенс її існування. Позитив у тому, що для екології та туризму в Україні нині відкривається чергове вікно можливостей. Серед небагатьох обіцянок нового президента вирішення й екологічних проблем. І саме тут є умови для тиску на нього з боку природоохоронців. У Зеленського небагато можливостей втілити в життя справжні зміни, навіть за наявності такого бажання. І екологія може стати полем для компромісу еліт. Уподобані новим президентом відео в Instagram набагато кращий вигляд матимуть на зеленій і чистій галявині, ніж на тлі залишків чужого пікніка. Особливо якщо в тих роликах буде про що відзвітувати.