Тиждень.ua.: Які основні проблеми захисту дітей Ви би визначили в Україні?
– В Україні налічується майже 8 млн дітей. За даними ЮНІСЕФ, 95 тис перебувають в інтернатних закладах. Переважна більшість із них походять із соціально вразливих сімей, де виникла проблема зловживання алкоголем, наркотиками, поганого поводження з дітьми тощо. Втім, коли дитина втрачає сім’ю, альтернативою цьому може бути у крайньому випадку інша сім’я, але ніяк не інтернат, де вона перебуває в ізольованому середовищі, що заважає її розвитку.
Крім того, близько 8 тис дітей в Україні у 2011 році числилися такими, що втратили батьків внаслідок позбавлення батьківських прав, а близько 100 тис дітей в Україні живуть на вулиці. Зауважу, що такої офіційної статистики немає, і вона ґрунтується лише на думці спеціалістів, що займаються цією проблематикою. У цій цифрі не враховані ті діти, що перебувають так би мовити «на межі», тобто практично за крок до такого скрутного становища.
Більшість з дітей, що живуть або працюють на вулиці, – не біологічні, а соціальні сироти. До 70% з них мають живих батьків або опікунів, однак ті не піклуються про них належним чином.
95 тис дітей, що перебувають в інтернатах, плюс 100 тис дітей вулиці, тобто майже 200 тис. дітей в Україні потребують нашої допомоги.
Серед основних напрямів роботи ЮНІСЕФ в Україні варто відзначити забезпечення права кожної дитини на сім’ю, захист від ВІЛ жінок, а також звільнення нових поколінь від проблеми СНІДу. ЮНІСЕФ також виступає за поліпшення охорони здоров'я і харчування для дітей, а також захист їх від насильства.
Тиждень.ua: У чому причина такої великої кількості дітей в Україні, що потребують захисту?
– Так, 200 тис дітей – це велика кількість для України… Це наслідок політики Радянського Союзу. Таку ж кількість дітей, котрі потребують захисту, можна побачити і в Російській Федерації. Поясню чому. У Радянському Союзі була дуже сильна система соціального захисту. Держава опікувалася проблемами кожної людини. Враховуючи такий колективний підхід, у будь-якій формі соціального захисту дітей ізольовували в певні інституції. Таким чином родина не опікувалася власними проблемами, проблемами своїх дітей, все вирішувала держава. Та часи змінюються. Україна ратифікувала дві конвенції:про права людини та про права дитини. Попри це система Радянського Союзу настільки «вкорінилась» в суспільство кожної країни пострадянського простору, у тому числі України, що її дуже важко змінити. На жаль, поки вона продовжує існувати.
Тижень.ua: Наскільки держава переймається проблемами, зокрема, сирітства в Україні? Чи погоджується на реформування цієї системи, співпрацюючи з ЮНІСЕФ?
– За більш ніж 20 років незалежності України великого успіху досягнуто в системі опіки над дітьми, розвитку сімейних форм виховання. Крім цього була схвалена стратегія профілактики соціального сирітства до 2020 року. Кабінет міністрів ухвалив також програму реформування системи соціальних послуг. ЮНІСЕФ надавав підтримку у розробці цих документів, і ми раді, що вони реалізуються в Україні.
Зауважу, що коли тільки приїхала в Україну чотири роки тому, чимало українських чиновників не розуміли, чому спеціальні установи для дітей – це погано. У них не було поняття, що це явище потрібно ліквідувати. Зараз ситуація радикально змінилася. Зокрема, динаміка зменшення кількості дітей в інтернатних закладах за 4 роки виглядає наступним чином: 2008 року – 104 тис. 13 дітей, 2009 – 101 тис. 819, 2010 – 96 тис. 474, 2011 – 94 тис. 383.
Та попри цей прогрес ЮНІСЕФ продовжує наполягати на необхідності реформування системи соціального захисту. До прикладу, зараз в Україні у випадку виникнення проблем у сім’ї, багато дітей потрапляють в інтернатні заклади. Наша мета – щоб діти залишалися в родині. А тому ми пропонуємо побудувати систему надання необхідних послуг родинам, котрі потрапили у складні умови. Звісно, проблема полягає не тільки в покращенні надання певних послуг. Йдеться і про зміну механізму фінансування послуг, підвищення професійності соціальних працівників тощо. У свою чергу, якщо дитина не може залишатися в своїх сім’ї, вона повинна отримати нову родину. Звісно, ми не наполягаємо на прийнятті швидких рішень. Адже знайти достойну сім’ю для 95 тис дітей за короткий термін важко.
Тиждень.ua: Наскільки ефективним способом ліквідації сирітства в Україні, на Вашу думку, є залучення до цього іноземців?
– Наша позиція з цього питання чітка: усиновлення дітей іноземцями – це останнє альтернативне рішення. Пріоритетним є рішення, щоб дитина зростала в країні, де вона народилася. До речі, у2011 було усиновлено 970 українських дітей іноземцями. Натомість національне усиновлення того ж року становило 2114 дітей. Це дуже позитивно. Втім, Україні необхідно ратифікувати Гаазьку конвенцію про міжнародне усиновлення. Це дасть можливість створити платформу для захисту дитини передусім в процесі її усиновлення і продовжити моніторинг умов її проживання після цього. Зважаючи на різні трагічні історії, що трапляються з усиновленими дітьми, ратифікація цієї конвенції дасть можливість вберегти їх.
Читайте також: Білий янгол Осло
Тиждень.ua: Чому в Україні стільки дітей перебуває без місця проживання?
– Звичайно, головна проблема полягає в сім’ї, де народилася дитина. Соціальні фактори уразливості, у тому числі криза в сім'ї і бідність, виникає, як правило, через смерть батьків, насильство, зловживання алкоголем і наркотиками . За даними дослідження ЮНІСЕФ, у 2011 році дві третини дітей, які жили на вулиці, не мали постійного місця проживання за останні три місяці. Кожна десята дитина не знала, чи жива її мама. Кожна третя – чи живий батько. Дві третини цих дітей не мали жодного медичного обстеження. І майже половина – 46% – не мали паспортів, а 44% – не мали жодного сертифікату про будь-яку освіту.
Звісно, на вулиці дитина потрапляє в таке середовище, що штовхає її до алко- чи наркозалежності, конфлікту із законом. Спочатку підліток попадається з маленьким правопорушенням, наприклад на дрібній крадіжці. Потім це повторюється знову і знову. І дитина стає правопорушником. У 2011 році дітей, які перебували в місцях позбавлення волі, налічувалося 868. Перебуваючи в СІЗО, на досудовому чи судовому процесі, дитина постійно в ізоляції. І навіть якщо її не судять, після затримання вона направляється до школи соціальної реабілітації. Це по суті також ізольований простір.
Як показує практика, багато дітей, що опиняються в місцях позбавлення волі, були вихованцями інтернатів. Тобто це – замкнуте коло: виникає проблема в сім’ї, дитина опиняється в інтернаті, потім на вулиці, стає алкоголіком чи наркоманом і врешті-решт потрапляє в місце позбавлення волі. А тому, повторюся, в Україні потрібно вдосконалити систему соціального захисту сімей.
Читайте також: На сиріт витрачають гроші вдесятеро менше, ніж на депутатів
Тиждень.ua: Скільки дітей в Україні потерпає від насильства?
– За результатами дослідження минулого року, більше 60% дітей у віці 2-14 років потерпали від різних форм насильницької дисципліни. Водночас 9,4% чоловіків і 2,9% жінок виправдовують насильство різними причинами (наприклад, зневагою дітей, бажанням самоствердитися тощо).
Тиждень.ua: А що стосується насильства над дітьми в інтернатах, колоніях тимчасового утримання?
– Я не маю статистики, тому що це явище є прихованим. Але в кожній ізольованій установі є ризик насильства чи поганого поводження з дітьми. Звичайно в таких місцях є й цькування між однолітками. Крім цього, якщо дитина перебуває в такій установі протягом, наприклад, трьох років – від 15 до 18 років – вона не розвивається і дитині важче інтегруватися знову у суспільство. Близько 8% засуджених неповнолітніх мають попередню судимість. Якщо ви хочете, щоб дитина змінила свою поведінку на соціально адаптовану, то не можна її ізолювати! Треба надати їй відповідні реабілітаційні послуги, щоб в майбутньому вона стала повноцінним громадянином України. А тому ми не підтримуємо поміщення та утримання дитини в закриті установи. І відповідно до Конвенції про права дитини, її утримання в таких установах має застосовуватись лише у крайніх випадках.