Продовження. Попередню частину розповіді про Данила Скоропадського читайте за посиланням.
Восени 1927 року в середовищі гетьманців розпочалася тривала боротьба між прихильниками В’ячеслава Липинського й Павла Скоропадського, що призвело до певного розколу в гетьманському русі. Наріжним каменем конфлікту було питання щодо ідеологічних засад гетьманського руху. У липні 1937 року на засіданні Ради присяжних УСХД було розпущено, натомість на принципово нових засадах було утворено нову організацію – Союз гетьманців-державників, який очолив Павло Скоропадський.
Під гаслом «За Україну»
За дорученням батька Данило здійснив у 1937–1938 роках свою найбільш відому подорож до США й Канади. Метою поїздки невдовзі після утворення СГД було поширення і зміцнення позицій гетьманського руху за океаном, де українська еміграція в ті часи була найчисленнішою. Ця подорож стала для Данила першим серйозним іспитом, перш ніж долучитися до керівництва монархічним рухом, який він успішно склав. Упродовж чотиримісячного візиту він провів численні зустрічі з членами гетьманських організацій США й Канади, а також українцями різних політичних спрямувань і поколінь.
Данило Скоропадський. Лондон, кінець 1940-х рр. Джерело: Бібліотека і Архів ім. Т.Шевченка, Лондон
Перша зустріч із гетьманичем відбулася в Чикаго, куди він прибув із нагоди посвячення українського літака «Київ». Тут Данило звернувся до співвітчизників із промовою і вразив присутніх своєю ерудицією та глибоким знанням української справи. У своїй книжці «Остання з роду Скоропадських» Олена Отт-Скоропадська (наймолодша сестра Данила) зазначала, що він був дуже талановитим оратором і без жодної підготовки міг виголосити натхненну промову чудовою українською мовою. Окрім того, як згадували сучасники гетьманича, він мав особливий дар привертати до себе людей і згуртовувати їх. Ця риса проявлялася в його поведінці, манерах, вчинках. Саме таким побачили Данила тисячі українців Америки й Канади, коли писали про нього: «Високий, стрункий, сильно збудований, знаменитий спортовець, мужній і ласкавий, енергійний у рухах і мові, спокійний, але рішучий, здержливий, поважний, але не зимний, елегантний ззовні і в зносинах з людьми, вільний у поведінці, а при тім повний дійсно гетьманської поваги. Він поривав українців за собою».
Данило Скоропадський з представницями Січових організацій Америки
Знайомство заокеанської діаспори з Данилом Скоропадським перевершило будь-які уявлення про нього. Він зміг завоювати серця багатьох українців, здобуваючи все більше прихильників гетьманського руху. Великі надії в боротьбі за волю України гетьманич покладав на молодь, яку водночас застерігав від помилок минулого. У промові до української громади, виголошеній у Нью-Йорку невдовзі після прибуття до Америки, він зазначав: «Молодь наша мусить бути охоронена від помилок, що їх робили багато з тих, що після 1917 року брались кувати долю України. Не розхлябаний і м’якотілий ліберальний романтизм, далекий від справжнього українського життя, натомість глибоке ідейне захоплення величчу і трудністю завдання: здобути і відбудувати Українську Державу – гаряче бажання до боротьби у всіх ділянках нашого українського життя за наше державне відродження, на основі ґрунтовного знання нашої минувшини і реального знання нашої суворої дійсности».
Справжнім тріумфом стала для гетьманича поїздка до Канади, де він зробив 41 публічний виступ перед українськими громадами. Популярність Данила досягла на той момент свого апогею. У ньому побачили лідера, про якого іноземні газети писали: «33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України».
Джерело: Центральний державний архів громадський об’єднань та україніки (ЦДАГОУ)
Окрім організаційної роботи зі створення на теренах Америки нових осередків гетьманського руху, Данило проводив активну діяльність, спрямовану на об’єднання різних українських політичних сил у боротьбі за визволення України. Прикладом тому є його безпосередня участь у заснуванні організації «Українська Акція», яка, на думку Данила, «мала служити цілі об’єднання цілого патріотичного українства і координації всієї визвольної роботи». Створенню нової організації, куди поступово мав влитися і гетьманський рух, надавав значення і сам гетьман, який, перебуваючи в постійному контакті із сином, писав до нього: «Я готовий всією душею працювати для Укр. Ак. Хай і гетьманці безкорисно прикладають усі сили, щоб діло пішло. Це лише корисно Укр. Справі взагалі й Гетьманському Рухові зокрема». Цікаво, що проєкт Статуту до «Української Акції» підготував Юрій Косач, відомий український поет і драматург (деякий час працював у редакції часопису «Нація в поході»), який був небожем Лесі Українки й онуком Олени Пчілки. Гетьман вважав Косача цінним придбанням для гетьманського руху, шануючи його за талант, чесність, енергійність, хоча і піддавав критиці його проєкт за надто революційний характер.
Читайте також: Від Польщі до Аргентини. Як прибічники Павла Скоропадського збудували міжнародну гетьманську мережу
Спільно з гетьманцями і новопосталою організацією «Українська Акція» Данило взяв участь у проведенні на території США і Канади цілої низки протестних акцій проти політики терору, яку проводила Польща проти українського православного населення на території Волині, Холмщини й Підляшшя. Розголосу цим подіям надавав великого значення Павло Скоропадський, який радив Данилові якомога більше порушувати це питання в американській пресі, місцевих часописах, у середовищі впливових політиків. Керівництвом для гетьманців у їхній діяльності в цьому напрямі мала слугувати т. зв. «Інструкція», яку Данило отримав від батька для ознайомлення й поширення серед усіх наявних на той час в Америці гетьманських організацій. У ній Павло Скоропадський орієнтував членів СГД, у якій площині необхідно було вести роботу, на чому акцентувати увагу і які аргументи використовувати, засуджуючи антиукраїнську політику Польщі. Текст «Інструкції» містив такі пункти:
1. Підкреслити політичні цілі, що ховаються за наступом поляків проти Православної Церкви. Звернути увагу на те, що в такий спосіб поляки тільки штовхають наше українське місцеве населення в обійми большевицької Москви, яка очевидно буде всіма способами використовувати заколот серед українців в своїх цілях.
2. Рішуче підкреслювати солідарність наших західних українців з нашими православними братами в Польщі, як взагалі з цілою східною віткою нашого народу, що сьогодні у своїй подавляючій більшості стогне під большевиками.
3. Звернути увагу на те, що після зламання опору православних українців, увага польської адміністрації звернеться цілком певно і проти греко-католиків-українців, які з національного боку представляють собою об’єднану спільноту, яку поляки за всяку ціну хочуть розбити.
4. Повищі протестаційні віча переводити не в площині одного тільки Союзу Гетьманців Державників, але притягнути до них як найширші кола греко-католицької, так і православної української еміграції Америки й Канади.
5. Винести на цих вічах рішучі резолюції протесту проти знущань польської влади , які мусять бути широко оповіщені в нашій пресі, а рівночасно передруковані в пресі чужинецькій.
6. По можливости запросити на повищі віча також і чужинців (зокрема представників чужинецької преси), яким пояснити про що ходить і передати їм для відома для опублікування відповідні українські резолюції протесту.
7. Адреси з протестами вислати таким поважним державним мужам, як Англійській Королеві, прем’єру Чемберлену, Президенту Рузвельтові та іншим.
8. Постаратись, щоб відповідні статті, що висвітлювали б положення українства під Польщею, появились би також в місцевій чужинецькій пресі.
9. Повищу інструкцію негайно приняти до виконання, дати відповідні розпорядки по всіх відділах СГД і регулярно тримати Гетьманський Центр про перебіг цілої акції.
У часи перебування Данила за океаном там було засновано ще одну організацію – «Гетьманський фонд визвольної боротьби», головним завданням якого було посилення пропагандистської роботи в еміграції та на українських землях, а також налагодження зв’язків з усіма національними українськими організаціями, що діяли на етнографічних українських територіях, насамперед у Великій Україні. На пропозицію Данила назву невдовзі було замінено на «Український державницький фонд». На думку гетьманича, це могло залучити до справи більш широкі верстви українського громадянства.
Пошук нового союзника
Подорож Данила відбувалася в складних умовах наростання загрози Другої світової війни. Головне питання, що хвилювало гетьманців, – як війна може вплинути на вирішення українського питання. Адже, відновити незалежність України власними силами було тоді практично неможливо. У міжвоєнний період місцем перебування організаційного центру гетьманського руху була Німеччина, куди гетьман переселився з родиною після падіння Української Держави. Зважаючи на союзницькі відносини з німцями в 1918 році, Павло Скоропадський сподівався, що і в майбутньому вони такими залишаться. Однак із приходом до влади в 1933 році нацистів ситуація докорінно змінилася, і такої впевненості вже не було. Невизначеність у цьому питанні спонукала гетьманців до пошуку нових союзників і варіантів перенесення гетьманського центру поза межі Німеччини.
Олена Павлівна, Данило Павлович, Олександра Петрівна і Марія Павлівна Скоропадські. Оберстдорф, жовтень 1948 року
Під час перебування Данила в США і Канаді тема геополітичної ситуації часто порушувалася в його листуванні з батьком. Водночас поставало питання доцільності його повернення до Німеччини. У листі від 28 серпня 1938 року до гетьманича Павло Скоропадський писав: «Чи тобі лишатись там, чи їхати сюди – це питання! Зараз все так не ясно, трудно відповісти, що краще. Ясно, що не треба висіти на одній мотузці… Коли б, не дай Боже, сталась війна, я хотів би, щоб Ти був поза кордонами Німеччини». Місяць потому гетьман, повертаючись до теми війни, в черговому листі писав Данилові: «Важко сказати чи буде війна, чи ні. Ми живемо на вулкані. В усякому разі, коли буде війна, Ти поки що сюди не вертайся. Поки можна буде я залишуся на чолі Руху і зв’язаний з Тобою даю тобі інструкції. Коли зв’язок зі мною буде загублений, об’єднуй всіх коло себе і веди справу самостійно. Будь ані про-німцем, ані про-французом, а будь про-українцем…». Лист красномовно ілюструє зрілі стосунки батька й сина, абсолютну впевненість Павла Скоропадського в тому, що справа його життя буде продовжена сином, якому він повністю довіряв.
Засновники та професори Українського наукового інституту в Берліні. 1-й ряд (зліва направо): В. Коростовець, О. Скоропис-Йолтуховський, ген. В. Ґренер, Васмерг, Д. Дорошенко, Келлєр; 2-й ряд: В. Залозецький-Сас, В. Липинський, І. Мірчук, 1927 рік
Зважаючи на те, що війна стрімко наближалася, необхідність перенесення гетьманського центру в іншу країну ставало нагальною потребою. На думку лідерів СГД, нею могла стати Велика Британія. Спроби заручитися підтримкою українського гетьманського руху з боку Британії відбувалися впродовж усього міжвоєнного періоду. Ще в 1920-х роках до Лондона неодноразово приїздив представник гетьмана Володимир Коростовець, який з початку 1930-х став постійним представником Павла Скоропадського в Туманному Альбіоні. Із його ініціативи тут був організований Англо-український комітет і почав виходити друкований орган Комітету щомісячник «Інвестігейтор», завданням якого було викриття перед усім світом «руйнівної сили більшовизму». Характерно виглядала й обкладинка журналу, на якій була зображена на тлі стилізованої карти Європи Українська Держава 1918 року й символічний ключ, спрямований у бік України.
Читайте також: Покликання варяга. Чому Вільгельма Габсбурґа розглядали, як «чужоземного королевича» для України
У травні 1934 року Лондон відвідав Павло Скоропадський, який, імовірно, мав на меті проведення особистих зустрічей із впливовими колами Великої Британії. Налагодження сталих зв’язків із британськими консерваторами й надалі залишалось актуальним. Тож було ухвалено рішення про поїздку Данила до Лондона одразу після завершення подорожі по США і Канаді. Встановленню подальших контактів із Британією Данило, як і його батько, надавав великого значення. Так у листі до Лонгина Цегельського він писав: «На тлі нового положення в Європі було б дуже бажаним висвітлити бритійським чинникам ясно і недвозначно нашу точку зору. Від моєї поїздки до Англії може залежати – у випадку успіху, дальший хід цілої української справи, бо не дивлячись на всякі “зменшення престижу”, Центральна Європа буде завжди оглядатись на Англію». З метою отримання рекомендацій до впливових англійських політиків, зокрема Артура Чемберлена, Данило перед від’їздом до Британії двічі мав зустріч із лідером Консервативної партії Канади Річардом Бедфордом Беннеттом (прем’єр-міністр у 1930–1935 роках), який мав дружні стосунки з англійським прем’єром. У січні 1939 року гетьманич залишив США і виїхав до Англії. Логічним підсумком його тріумфальної подорожі стала книжка «За Україну», видана в Едмонтоні під редакцією Івана Ісаєва наприкінці жовтня 1938 року, незадовго до від’їзду Данила з Америки.
Данило Скоропадський. Джерело: ЦДІАК України
Термін перебування гетьманича в Британії тривав близько місяця, після чого він знову повернувся до Німеччини. Про наслідки цього візиту відомостей, на жаль, немає. Так само невідомо, чи відбулась його зустріч із Чемберленом. Про причини короткого перебування Данила в Туманному Альбіоні частково можна дізнатися з листа Павла Скоропадського до Володимира Коростовця: «Я вважаю за імператив, що Данило не повинен залишатися там довше двох тижнів, а має повернутися до мене. Можливо, він буде мені надзвичайно потрібний для вирішення цілої низки фундаментальних питань щодо нашого руху, які я не хочу вирішувати без нього. Ситуація тут все ще не прояснилася». Ймовірно, Павло Скоропадський мав на увазі тоді ще не до кінця зрозумілу позицію Гітлера щодо подій, пов’язаних із Карпатською Україною. Головним питанням було, як поведуть себе нацисти в разі проголошення незалежності Карпатської України. Їхня реакція на цю подію мала продемонструвати справжні наміри Берліна щодо України. Визнання нацистами Карпатської України могло б означати початок вирішення українського питання, на що сподівався гетьман. Але передання цієї території Угорщині, союзниці Німеччини, могло свідчити про те, що «українське питання» в гітлерівських планах набувало кардинально іншого характеру.
Читайте також: Світлій пам’яті Олени Павлівни Скоропадської
Згода Гітлера на окупацію Карпатської України угорськими військами після проголошення 15 березня 1939 року її незалежності, а також подальші кроки нацистської Німеччини, пов’язані з її загарбницькими планами, змусили Павла Скоропадського ухвалити остаточне рішення про переїзд Данила на невизначений термін до Великої Британії й перенесення гетьманського центру на її терени. У книжці «Остання з роду Скоропадських» Олена Отт-Скоропадська писала: «Батько вирішив послати Данила до Англії, поки це ще було можливим, аби бути певним, що справа, якій він віддав усе своє життя, що б там не сталося, буде продовжуватися».
Наприкінці липня 1939 року гетьманич удруге прибув до Лондона, щоб звідти у випадку війни керувати гетьманським рухом у європейському регіоні. На той час українських емігрантів у Британії було небагато, і чи не єдиним представником гетьманського руху в Туманному Альбіоні був Володимир Коростовець, який приїхав свого часу до Англії за дорученням Павла Скоропадського. Становище Данила на початку його діяльності в Британії було складним і невизначеним. Він не мав офіційного статусу для перебування на англійських теренах, до того ж деякий час був під постійним наглядом поліції, зважаючи на те, що приїхав із ворожої країни. Окрім того, тривалий час гетьманич залишався безробітним, про що писав своєму приятелю Миколі Скрипнику: «Наскільки я орієнтуюсь в тутешній ситуації, англійці тимчасом не відчинили ще двері… для широкої технічної і всякої іншої еміграції. У англійців дуже сильно розвинений інстинкт самозбереження, а він їм підказує, що чим менше чужинецької конкуренції на трудовому фронті, тим ліпше. Це відчуваю і я особисто, бо вже рік, як без роботи, не дивлячись на те, що маю добрі рекомендації».
Продовження нарису про життя Данила Скоропадського читайте завтра на сайті Тижня.