Провокаційна доповідь Balkan Tiger or Balkan Backwater? («Балканський тигр або Балканські задвірки?») була опублікована Інститутом Демократії за кілька днів до того, як проамериканські налаштований прем'єр-міністр Румунії Віктор Понта мав відвідати США.
У доповіді розглядається питання, що Румунія має змішану міжнародну репутацію, яка фактично відображає реалії в цій молодій і тендітній демократії, котра швидко розвивається.
Експертиза зосереджена на головному питанні: чи має Румунія потенціал, щоб стати балканським економічним тигром. Але які глобальні і внутрішні економічні і екологічні актори загрожують її просуванню по цьому шляху?
І відповідь на це питання складається з чотирьох частин. По-перше, як недавнє минуле Румунії впливає на її майбутній економічний потенціал? По-друге, світове інвестиційне співтовариство готове вкладати кошти в румунську економіку? По-третє, які темні політичні сили загрожують зірвати економічний розвиток Румунії і погіршити її відносини із західними країнами, такими, як Сполучені Штати?
По-четверте, в документі аналізується те, перед яким жорстким вибором опиняється румунське керівництво сьогодні та в найближчі місяці і роки.
Це вибір між двома різними політичними шляхами. Перший – це шлях, яким має просуватися країна, що прагне утвердити себе в якості Балканського тигра. Подібний шлях веде до сучасної, прозорої політичної культури та процвітаючої нації, котра опирається на стійкі економічні здобутки.
Другий шлях веде до статусу Балканського невдахи: корумпованого політичного істеблішменту, неефективної економіки і бідного населення.
Не можна не визнати того, що за останній час Румунії вдалося досягти значних успіхів. Це зростання ВВП, низька інфляція і дефіцит бюджету, що є предметом заздрості значної частини Європейського Союзу. Власне, це могло стати вражаючим фундаментом, на якому б формувалося румунське економічне майбутнє.
У доповіді викладаються пропозиції про те, що Румунія повинна повторити історію регіонального успіху, подібного Польщі, ставши оазисом економіки вільного ринку і прозахідної зовнішньої політики.
Та аналізуються наслідки для американської зовнішньої політики, на тлі того, як внутрішні і зовнішні сили підштовхують Румунію, яка є членом ЄС і НАТО, ближче до Росії. Переслідуючи цим свої політичні, економічні і стратегічної цілі.
Також у доповіді стверджується, що в інтересах Сполучених Штатів допомогти стратегічно важливій, але крихкій демократії Румунії досягти бажаного для неї життєздатного процвітання і зберегти життєво важливі зв'язки між цими двома країнами.
Аналізуючи ситуацію, автор доповіді, директор Інституту демократії доктор Патрік Башам підкреслює: «Тут на карту поставлені явні американські інтереси. Прем'єр-міністр Понта має проамериканський підхід, що в даний момент відображено в його внутрішній і зовнішній політиці. Він як з середини так і зовні піддається тиску вибрати інший шлях, що може привести до скорочення економічної відкритості та зростання залежності від Росії. Це буде руйнівним шляхом для Румунії, її народу і її місця в міжнародному співтоваристві».
У доповіді вказується, що вибір уряду Понти стане найбільш очевидним в рамках майбутнього рішення румунського парламенту про те, чи варто схвалювати найбільший європейський золотодобувний проект в трансільванському регіоні Росіа Монтана. Проекту протидіє невелика, але гучна меншість всередині країни. Котра фінансується із зовні, і якій надають ефір ЗМІ, що знаходяться під впливом Росії.
Власне, уся ця істерія протесту проти золотодобувного проекту та видобування сланцевого газу, має всі наявні характеристики класичного полювання на відьом, яке поєднує в собі апокаліптичні страхи, що закріпилися в цьому регіоні.
Агресивний антиамериканізм має посткомуністичне походження. А до нього ще додатково прищеплене «своєрідне» потрактування православ’я та великі дози магічного мислення, котрі переодягнені в різноманітні форми: від модного нині захисту навколишнього середовища до антикапіталізму і економічного націоналізму.
З точки зору соціології і антропології, це явище неймовірно схоже на подібні форми масової істерії, котрі можна спостерігати в Африці, Індії чи Папуа-Новій Гвінеї. Проте, з політичної точки зору, це та міна сповільненої дії, яка здатна ось-ось вибухнути.
Адже Соціал-ліберальний союз (USL) (об’єднання соціал-демократів (PSD), націонал-лібералів (PNL) та дрібної партії консерваторів (PC), котрий підсадив прем'єр-міністра Віктора Понта до влади, може втратити свої домінуючі позиції, після чого дуже ймовірною виглядає відставка уряду і переорієнтація Румунії.
А непримиренне протистояння між прем’єром і президентом нині тільки на руку росіянам, котрі зможуть, у такому разі, провести свою ідеальну геополітичну гру, і тому лише посміюються з боку над тим, що сьогодні запущено ними в Румунії.
Використовуючи на повну силу принципи «православної солідарності» і свою агентуру ще з часів КГБ, Росія зомбує румунів небезпечністю видобування сланцевого газу в їхній країні, нав’язуючи відсутність будь-яких геополітичних і економічних вигод від сланцевого буріння для Румунії.
Наразі не існує раціональних контраргументів, які б ґрунтувалися на науковому, економічному чи екологічному обґрунтуванні шкідливості видобування сланцевого газу. Однак, існує лише один аргумент – Росія панічно боїться загубити своїх газових клієнтів у Європі, яким можна весь час нав’язувати будь-яку ціну за газ, і вони не будуть здатні від неї відмовитися, поки відсутні альтернативні джерела газопостачання.
Таким чином, інспірована Росією «газова змова» проти Румунії є нічим іншим, як неприкрите бажання Москви утримати Бухарест в своєму газовому форваторі.
Тому російські агенти в Румунії з усіх сил намагаються переконати довірливих румунів у тому, що видобування сланцевого газу отруїть їм усі колодязі і землю на полях, а звірі в лісах просто вимруть, бо питимуть замість води «сланцеву отруту».
Інформаційний апокаліпсис, який запускає Росія в Румунії, як не дивно, частково спрацьовує. Адже неосвічена частина румунського соціуму інформацію черпає саме з джерел, котрі явно приплачуються з Кремля.
Але сланцевий газ цілком може стати однією з кращих речей, які можуть підтримати румунську економіку і суспільство в цьому столітті. Американці в цьому бізнесі вже протягом тривалого часу, і якби видобування сланцевого газу дійсно було таке небезпечне, як це озвучують московські підспівувачі, то американська екологічна громадськість давно б добилася закриття раз і назавжди подібного енергетичного проекту.
Москві вдалося запустити в Румунії полювання на енергетичних відьом, і модернізовані міські технології впливу на громадськість експортуються до бідних сільських регіонів країни. І населення цих районів починає «самовіддано» боротися зі власними інтересами, адже сланцевий газ – це одна з небагатьох речей, яка б могла допомогти йому вибратися з убогості.
Можливо, що провина за ситуацію, що склалася лежить і на румунських політиках, котрі не змогли донести до своїх громадян всю привабливість вивільнення від московського «газового ярма».
Нині ж, коли на допомогу «екологістам» закликано усі ірраціональні страхи, темряву, в якій перебуває частина неосвіченого суспільства, не так вже й просто розсіяти.
Очевидно, що прем'єр-міністр Віктор Понта мусив би приймати якісь швидкі конкретні рішення, щоб знешкодити цю міну сповільненої дії. Бо продовження популізму і намагання провести місцеві референдуми, аж ніяк не може допомогти знайти вихід із цієї патової ситуації.
Оскільки, уся ця масова істерія і полювання на відьом є нічим іншим, як частиною великої геополітичної гри росіян, які поставили собі за мету – будь-якими методами блокувати видобування сланцевого газу в Європі, і в Східній Європі зокрема.
І хоча не можна виключати, що дехто з румун безкоштовно готовий демонструвати своє незадоволення видобутком сланцевого газу, але необхідно пригадати, що агентура КГБ(і її нинішня спадкоємиця ФСБ) полюбляє боротися саме таким чином з тим, що Москву не влаштовує.
Так не варто забувати, що саме через посередництва КГБ, у 80-их роках вдавалося успішно фінансувати демонстрації з вимогою роззброєння у Західній Європі та антиамериканську і антирейганівську істерію.
А також і те, що в 2011 році лобі французької атомної галузі, через провокування демонстрацій, вдалося провести заборону сланцевого газу в країні.
Росіяни завжди мали сильну і розгалужену агентуру в Румунії, і її агенти легко проникали на найвищі державні рівні. Після падіння режиму Ніколає Чаушеску у 1989 році вияснилось, що радянські спецслужби активно використовували агентів у Румунії, допомагаючи їм просуватися по службовим східцям і займати керівні посади у румунській державі.
Але чи багато змінилося з того часу? Це є важливим питанням, і відповідь на нього може прояснити багато з того, що сьогодні відбувається у Румунії.
Оскільки, не дивлячись на те, що Румунія стала не тільки членом Євросоюзу і НАТО, а й частиною західного світу і політичних структур Заходу, їй і до цього часу не вдається вийти із поля притяжіння і впливів Росії.
Москва завжди використовувала на свою користь цей своєрідний «потенціал». Так ще на початку 2000-их років тодішній уряд Адріана Настасе поступився на користь Росії майже всією чорною металургією Румунії.
Усе це могло відбуватися лише за відсутності законів, котрі б стояли на сторожі захисту національної економіки Румунії і не дозволили колишньому прем’єр-міністру і його поплічниками діти проти інтересів держави.
Те, що нині відбувається в Румунії, швидше за все можна визначити, як розподіл сфер впливу між Заходом і Росією. Частина промисловості вже перейшла до рук Росії, а інша до західних компаній. Як і природні ресурси.
Ситуація в 2013 році на макрорівні дуже схожа на ту, в якій Румунія опинилася в кінці міжвоєнного періоду: слабка держава, корупція, некомпетентний політичний клас, місцеві підприємці, які зробили «бізнесом» розподіл бюджетних коштів, іноземні компанії, що працюють в ресурсноємких галузях та дуже активні агенти впливу.
Тому відбувається невидима медіа-битва за впливи на громадську думку, щоб створити враження, що існують у суспільстві певні проросійські настрої. І при цьому Москва намагається переконати румунів, що все зло для румун надходить із Європейського Союзу.
Російська загроза і досі залишається реальною для Румунії. США ризикують програти Румунію, якщо у Вашингтоні не буде прийнята нова концепція підходів не лише щодо Румунії, а й і всього пострадянського простору, який в Кремлі і досі продовжують вважати зоною виключних впливів Росії.