Ямал-Європа – російський магістральний експортний газопровід. Поєднує газові родовища півночі Західного Сибіру з кінцевими споживачами в Західній Європі.
Введений у дію в кінці 1999 року. На проектну потужність вийшов в 2006 році.
Загальна протяжність газопроводу Ямал-Європа перевищує 2000 км, діаметр – 1420 мм. Проектна потужність – 32,9 млрд м³ газу на рік.
3 квітня 2013 Владімір Путін заявив, що «Газпрому» слід повернутися до проекту будівництва другої черги газопроводу Ямал-Європа. Цей трубопровід є основним маршрутом транспортування газу з Росії до Польщі, Угорщини та Словаччини.
Передбачалося, що друга гілка буде побудована в 2018-2019 роках, а її пропускна здатність становитиме 15 млрд куб. м (по "Ямал – Європа 1" можна прокачувати до 33 млрд куб.м).
У лютому 2014 року стало відомо, що Росія відмовляється від будівництва «Ямал-Європа-2». Через плани "Газпрому" в Польщі розгорівся політичний скандал, тому він відмовляється від планів на користь будівництва ще однієї гілки "Північного потоку" до Європи.
Північний потік – газопровід від Росії до Німеччини, в обхід України, покладений по дну Балтійського моря.
Прокладення трубопроводу розпочали в квітні 2010 року.
Перші постачання газу почалися 8 листопада 2011 року. Проектна потужність першої гілки морського газопроводу «Північний потік» склала 27 млрд кубометрів,
18 квітня 2012 року достроково завершилося укладання другої гілки газопроводу «Північний потік».
Оператор газопроводу — швейцарська компанія Nord Stream, 51% якої належить російському «Газпрому», по 15,5% — німецьким BASF/Wintershall та E.ON Ruhgas, ще по 9% — нідерландській Gasunie та французькій GDF Suez.
Південний потік – раніше планований російсько-італійський проект системи газопроводів, що мав пройти дном Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну і далі через Балканський півострів в Італію й Австрію.
Перші поставки газу по трубопроводу мали відбутися в кінці 2015 року. Крім Росії в проекті взяли участь Болгарія, Австрія, Угорщина, Греція, Сербія, Словенія і Хорватія
Перший рамковий меморандум про проектування й будівництво «Південного потоку» підписано 23 червня 2007 російським енергетичним концерном Газпром і італійським нафтогазовим концерном Eni. Планувалося, що до проекту «Південний потік» могли приєднатися інші учасники, але їхня участь стосувалася лише наземної мережі газогонів. Та ж частина, яка мала би пройти дном Чорного моря, повинна була належати «Газпрому» і ENI в рівних долях — 50% на 50%.
7 грудня 2012 мало відбутись символічне зварювання першого стику газопроводу «Південний потік» поблизу Анапи.
Навесні 2014 року, після анексії Криму Росією, європейські політики називали проект газопроводу «мертвим», а 17 квітня 2014 Європейський парламент прийняв резолюцію, у якій йшлося про відмову від побудови «Південного потоку». В середині квітня 2014 року секція газопроводу «Південний потік» була демонтована у Болгарії.
У червні 2014 року Сербія відмовилась від "Південного потоку".
24 червня 2014 року у Відні глава Газпрому Алєксєй Міллєр і його колега з австрійської компанії OMV Герхард Ройс підписали угоду щодо будівництва «Південного потоку» через країни ЄС.
У жовтні Румунія відмовилась від "Південного потоку", а в листопаді в Угорщині вирішили пришвидшити будівництво.
1 грудня 2014 року проект закрили.
Набукко – проектований магістральний газопровід 3,3 тис. км завдовжки в обхід України та Росії з Центральної Азії до країн ЄС, перш за все Австрії й Німеччини. Проектна потужність — 26-32 млрд кубометрів газу на рік.
Підготовка велася з 2002 року.
Проект "Набукко" передбачав будівництво газопроводу, який дозволить забезпечити прямі поставки в Європу азербайджанського газу. Значна частина цього газопроводу повинна проходити по території Болгарії. Іншими учасниками проекту є Румунія, Угорщина та Австрія.
Довгий час проект вважався головною альтернативою російському "Південному потоку". За рахунок газопроводу з Азербайджану Європа розраховувала диверсифікувати поставки газу і скоротити енергетичну залежність від Росії.
У свою чергу Москва намагалася переконати європейських партнерів у безперспективності "Набукко". Так, російська сторона стверджувала, що газопровід ніколи не окупиться через відсутність у Азербайджану достатніх запасів газу. У 2013 році проект був офіційно скасований за рішенням Єврокомісії.
У березні стало відомо, що Азербайджан і Болгарія реанімують проект газопроводу "Набукко".
15 червня зявилася інформація, що австрійська енергетична компанія OMV та російський Газпром домовляються про будівництво нового газогону в обхід України. Проект вважають реінкарнацією Набукко.
Турецький потік – міжнародний проект газопроводу, який планують прокласти по дну Чорного моря з Анапського району РФ до Туреччини. Далі на кордоні Туреччини та Греції передбачається будівництво газового хабу, через який газ буде відправлятися в Європейські країни. Для будівництва газопроводу на території Росії буде використовуватися раніше побудована інфраструктура для закритого «Південного потоку».
Потужність «Турецького потоку» повинна скласти 50-60 млрд кубічних метрів газу на рік. Передбачається, що газопровід дозволить диверсифікувати поставки російського природного газу до Європи і знизити залежність постачальників і покупців від країн-транзитерів, зокрема, від України.
8 лютого Туреччина і Росія попередньо домовилися про маршрут проходження так званого "Турецького потоку".
У березні Туреччина заявила про бажання відкласти початок будівництва до 2017 року, оскільки терміни, які передбачає проект «Турецького потоку», є нереалістичними.
Як відомо, турецька енергетика значно залежить від РФ, і російський газ становить половину імпорту «блакитного палива» до цієї країни. Зокрема, минулого року Туреччина закупила в Газпрому 27,33 млрд кубометрів газу. Крім того, Росатом будує першу в Туреччині АЕС.
Згодом стало відомо, що під час зустрічі у Будапешті глави МЗС Угорщини, Греції, Македонії, Сербії і Туреччини домовлялися про будівництво через території цих країн газогону «Турецький потік».
У травні Сербія відмовилася будувати в себе “Турецький потік”, оскільки не планує отримувати паливо з цього напрямку.
