У. Т.: Які наразі основні завдання російської опозиції?
– Опозиція має скористатися цим драйвом, який їй нині дає суспільство.
У. Т.: Протестний рух у країні наростатиме чи з часом піде на спад?
– Безумовно, що набиратиме обертів. Звісно, можливі спади, але вектор один, люди не хочуть цього режиму, не хочуть Путіна. Тому, поки наявний головний подразник, це нікуди не зникне. Люди вимагають, щоб їх перестали вважати за бидло. А сама основа путінського режиму – це повне ігнорування думки людей. Тому конфлікт у рамках цього протистояння неможливо вирішити. Чи суспільство має бути повністю втихомирене, а на мою думку, це неможливо, чи Путін мусить піти.
У. Т.: Чи є щось спільне у того, що коїться нині в Росії, із Помаранчевою революцією в Україні?
– Насправді, Помаранчева революція в Україні – це практично відображення процесів у Росії, що відбувалися 1991 року. Тому що, як і 1991-го, так і 2004-го, ці процеси мали яскраво виражений лідерський характер. Нині чітко заявлений мережевий характер. Лідери йдуть за натовпом, і фактично суспільство їх і висуває. І це новий виток, що робить протест більш осмисленим і більш стійким. Він не залежить від того, як лідери домовляються між собою. Народ рухається вперед і веде ці політичні організації за собою. Хто не встигне, опиниться на узбіччі.
Читайте також: Алєксєй Навальний: Невдовзі на вулиці Москви вийде мільйон росіян