Гарна незнайомка поруч

Суспільство
27 Вересня 2015, 15:51

За горами та лісами на західному кордоні України лежить невеличка мальовнича Словаччина. Величні гори Татри, найгарніші терени яких названі Словацьким Раєм, народні парки, термальні води, старовинні замки, яких налічується понад 200, а також затишні міста з історичними пам’ятками різних епох приваблюють туристів і з нашої країни. Численні українські туристичні агенції пропонують тури до Словаччини на гірськолижні та термальні курорти, що вирізняються якісним і недорогим серві­­сом. В українських агенціях пропонують тури до Попрада, Штребського Плеса і Смоковця біля підніжжя Високих Татр та Ліптовського Мікулаша чи Ясної в Низьких Татрах, а також ознайомчі тури до Кошице, Бардієва та Братислави. Утім, попри це, виявляється, ми найменш знаємо про нашого слов’янського сусіда, мова якого найбільше наближена до української. Подеколи українці навіть плутають Словаччину та Словенію.

Про історію та сучасне життя цієї країни, зокре­­ма літературу, кіно і спорт, українцям майже нічого не відомо. Пригадують лише з письменників і філософів Яна Коллара, Ондру Лисогорського, Яроша Петера, Павела Шафарика та сучасного літературознавця Миколу Нервлія. Фільм «Тисячолітня бджола».  

В уявленні українців досі образ Словаччини як відсталої країни, де живе багато ромів. Країни, яку ми досі не навчилися сприймати як окрему від Чехії. І це попри те, що вона увійшла до єврозони ще 2009 року й має досить непогані економічні показники. Володіючи значним туристичним і культурним потенціалом, поступається в наших очах своїм сусідам: полякам, чехам та угорцям. У нас ці країни сприймаються як туристично привабливіші, тому українці не шукають особливих контактів із маловідомою Словаччиною.   

Читайте також: Країна зачарованої мови

І досі Словаччина перебуває в тіні Чехії, з якою наша держава не межує, але, хоч як парадоксально, про яку ми знаємо більше, ніж про безпосереднього сусіда. Словаччина — шлях транзиту українців до Західної Європи. Це стало відчутно, коли словаки, вступивши до ЄС, раптово ускладнили видачу транзитних віз і заблокували таким чином на певний час звичний торговий і туристичний шлях. Доки цю проблему вирішували в дипломатичний спосіб, українці перелаштувалися на транзит через Польщу та Угорщину.

Словаччина молодша за Україну: 1 січня 1993-го виокремилась із Чехословаччини, 1 травня 2004-го стала членом Європейського Союзу. Шлях до утворення незалежної держави був складним: у Середньовіччі словацькі землі перебували у складі Польщі та Угорщини, від XVI до XVIII століття були в складі монархії Габсбурґів, а в ХІХ столітті — Австро-Угорської імперії як частина Угорщини. Словацький народний рух другої половини ХІХ століття протиставлявся мадяризації, але не всі його представники були згодні щодо народної та мовної єдності з чеським народом. У ХХ столітті словацькі землі знову зазнали поділів між Польщею та Угорщиною. У 1939 році була утворена Словацька Республіка на чолі з Йозефом Тісо, залежна від Німеччини, і відтак словаки воювали на боці німців під час Другої світової. Однак частина з них брали участь у народному русі Опору й перебували в чехословацьких військах. Тож від 1945-го Словаччина — частина Чехословаччини, яка 1969-го стала федеративною державою.  

У проросійську пропаганду не вірять здебільшого мешканці Східної Словаччини, які часто бувають в Ужгороді на закупах і відвідують із туристичної метою Закарпаття

Українсько-словацьке прикордоння дещо нага­дує румунське та угорське. Словаки також щедро роздають паспорти, відбувається взаємний торговий і культурний обмін. Проте наші мови настільки подіб­­ні, що немає такої ізоляції українських словаків, як, наприклад, румунів та угорців. В Ужгородському національному університеті діє кафедра словацької філології — єдина не лише в Україні, а й на всіх пострадянських теренах, а також із 2001 року видається фаховий часопис StudiaSlovakistika. У Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти розробили програму вивчення словацької мови (і літератури) в загальноосвітніх школах як мови меншини. До Ужгорода приїздять також спілкуватися зі студентами відомі словацькі письменники.

Українська громада Словаччини дуже велика. Про цю діаспору можна прочитати, зокрема, у виданій «Темпорою» 2011 року книжці Мирослава Сополиги «Українці Словаччини: матеріальні вияви народної культури та мистецтва». Спілка українських письменників Словаччини видала 2008-го книжку українського письменника, перекладача та публіциста Івана Яцканина з Пряшева «Діалог літератур», що представляє українську літературу словацькою та чеською мовами в історичному зрізі. Зовсім недавно, 10 червня, відбулося вручення літературних премій за твори 2014 року за участю радника Посольства України, голови Словацького літературного фонду, Словацької спілки українських письменників, словацьких письменників і журналістів, представників мерії Братислави та української меншини цієї країни. У фестивалі «Місяць авторських читань», що відбувся цього літа в Польщі, Чехії та Словаччині (Кошице), взяли участь також українські письменники.

Читайте також: Хронотоп Брюгге

Проте ці події залишилися невідомі широкому загалові українських громадян. Мабуть, такий негативний образ нашого сусіда формується через те, що в Україні немає Словацького культурного центру. Немає художніх виставок чи тижня словацького кіно. Таке враження, що Словаччина не прагне гідно представити себе в Україні. Українсько-словацькі відносини, ймовірно, байдужі через переконання, що ця маленька країна не має великого значення. Натомість й Україна не робить нічого, щоб налагодити кращі зв’язки.

Понад те, нещодавно між нашими країнами стався дипломатичний конфлікт через реверс газу. Словаччина сьогодні є найбільшим постачальником газу Україні порівняно з Польщею та Угорщиною. Українська сторона також зірвала робочу зустріч, присвячену енергоефективності, у форматі Україна — Вишеградська четвірка, заплановану на 23 червня. Країни Вишеграда зобов’язалися допомагати Україні в запровадженні реформ, а Словаччина взяла кураторство в питаннях енергетики та енергоефективності.

Утім, незважаючи на проросійські настрої, наша сусідка надала також 100 стипендій для навчання українців і значну гуманітарну допомогу. Лояльніші зараз словаки у візовій політиці: видають більше п’ятирічних віз, ніж поляки. Тож ця країна проявляє більше розсудливості в налагодженні добросусідських відносин із нами.

Зараз наші країни і далі ефективно ділить російська пропаганда. Проте в неї здебільшого не вірять мешканці Східної Словаччини, які часто бувають в Ужгороді на закупах і відвідують із туристичної метою Закарпаття. Решта словаків подеколи навіть не відрізняють українців від росіян. Хоча зараз у зв’язку з бойовими діями в Україні ситуація ускладнилася і навіть словаки з українського прикордоння остерігаються їхати на Закарпаття, побоюючись війни.

Скандальної слави зажили такі звичні для прикордоння тісні відносини, як контрабанда. Збройний конфлікт у Мукачевому вповні розкрив для нас цю сумну реальність. Було виявлено 700-метровий підземний тунель, оснащений залізною дорогою, по якому невеличким локомотивом переправляли з України до Словаччини контрабандні товари. Про цей тунель мешканці Ужгорода розповідали як про щось загальновідоме. Однак успіх контрабандної діяльності означає передусім попит та сприяння цьому з боку сусідніх країн.

Читайте також: Домінанти Львова

Тим часом завдання налагодження добрих відносин виконують наші сусіди поляки. Польський інтернет-проект PortEuropa, присвячений Центральній Європі, здійснює на громадських засадах промоцію нашої країни «Україна для словаків»/Ukrajina pre Slovákov, запрошуючи словацькомовних українців писати й перекладати тексти, а словацьких редакторів і блогерів розміщувати їх на сайті porteuropa.eu/sk та на своїх медіа-ресурсах.

Словаччина варта того, щоб її відвідати. Сучасна Братислава — місто з надзвичайно багатим та активним культурним життям. Щороку там відбувається книжковий фестиваль BraK, на який приїздять й українські митці. Також улітку є чудова нагода для культурного туризму — щорічний захід «Культурне літо і міські фестивалі» — різноманітні численні художні та театральні вистави, музичні та кінофестивалі, мета яких — привернути увагу туристів. Організовує його Братиславський культурний та інформаційний центр столиці, що активно діє від 2004 року.
Однак життя не обмежується столицею. Інші знані словацькі міста Кошице, Попрад, Пряшів, Банська Бистриця, Кежмарок, Левоча і Бардіїв вражають своїм надзвичайним архітектурним, історичним багатством, охайністю та гармонією з природою. У Шариському музеї Бардієва є також багата експозиція карпатських ікон. Подорожуючи по країні сучасною та комфортною залізницею, можна милуватися гарними краєвидами: лісами, річками та горами.

Колись словацька столиця була лише чехословацькою провінцією. Цікаво, що вона міститься зовсім неподалік австрійського та угорського кордону. Австрійський кордон на відстані кількох кілометрів від Братиславського замку — можна виїхати за місто й побачити Відень як на долоні. Натомість відстань до Будапешта — приблизно 200 км. Таким чином, у словацькій столиці сформувалася багатокультурна атмосфера. Братислава притягує австрійців та угорців із провінції, а словаки оселяються на угорській та австрійській стороні. Певною мірою це нагадує наше Закарпаття, яке межує зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією та трохи з Польщею. Однак міжнаціональні відносини там складаються не завжди гармонійно. Здається, Україні сьогодні варто повернутися в бік Словаччини й придивитися до її досвіду добросусідства та розвитку сучасного туризму.