«Існує вимір російської агресії проти України, який залишається поза увагою західних людей. Йдеться про заперечення, скасування української ідентичності, а отже, і самої України. Мова не стільки про агресію, скільки про винищення Іншого», – пояснює французький суддя Бруно Катала у статті, розміщеній на аналітичному дослідницькому сайті Desk Russie. Пан Катала пропонує замислитися над гострою проблемою майбутньої юридичної структури, яка судитиме злочин російської агресії проти України.
Автор статті наголошує, що від самого початку війни Володимир Зеленський наполягає на тому, щоб судити персонально Владіміра Путіна та загалом керівництво Російської Федерації за вторгнення в Україну. “На його думку, ця агресія є найвищим міжнародним злочином, – пише Бруно Катала.
– Натомість західні лідери не відразу пристали на це бачення. Для них ситуація проста: сила зброї або поверне Україну в лоно Росії, або віддалить її від РФ назавжди. Але українці бачать ситуацію інакше. Для них агресія є наслідком заперечення української ідентичності, а отже, і самої України. Це набагато більше, ніж агресія, йдеться про перетворення цілого народу на малоросів, на недоросіян”.
На думку французького судді, саме це нерозуміння сповільнило підтримку союзників України у створенні спеціального суду для розгляду злочину агресії. “Відсутністю компетентного міжнародного суду пояснюється також зволікання міжнародної спільноти, – йдеться у статті. – На хвилі кампанії із засудження України було започатковано численні ініціативи, деякі з яких не узгоджуються одна з одною. Починаючи від простого збору доказів і закінчуючи початком розслідувань та застосуванням запобіжних заходів, призначених суддями, вони виходили від міжнародних, регіональних (Європейський Союз, Європейський суд з прав людини) та національних юрисдикцій (європейських, таких як країни Балтії, Польща, Франція, Німеччина, Іспанія, Велика Британія та ін., а також американських: Канада, США).”
У березні 2023 року в Гаазі з’явився Міжнародний центр з розслідування злочину агресії проти України (CIPA), пов’язаний зі Спільною слідчою групою Євроюсту. Цей орган, який об’єднує прокурорів з низки європейських країн, відповідає за зберігання доказів у безпечному місці та підготовку їхнього аналізу для обвинувачення в майбутніх судових процесах у національних або міжнародних судах, які ще не визначені.
“Але створення спеціального трибуналу щодо України (ТСПУ) продовжує наштовхуватися на небажання і навіть протидію з боку країн-союзників, міжнародних організацій та Міжнародного кримінального суду (МКС), – наголошує французький суддя. – Прокурор МКС не приховує, що виступає проти цієї ідеї, вважаючи, що створення такого трибуналу, по-перше, послабить МКС, а по-друге, зменшить ресурси, що виділяються Суду в цілому і його канцелярії зокрема.”
Варто згадати, що в системі, яка виникла після Другої світової війни, “відповідальність за визначення загрози миру, порушення миру або акту агресії, а також за прийняття рішення про те, яких заходів слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки, згідно зі статтею 39 Статуту Організації Об’єднаних Націй, покладається на Раду Безпеки ООН”.
Сьогодні ж параліч РБ ООН загрожує стабільності цілого світу, не лише регіону Східної Європи, де точиться війна. Проте ані РБ ООН, ані МКС з різних причин не тільки не можуть винести рішення щодо злочину агресії, але й не бажають доручати це завдання іншим.
“Ця патова ситуація не може тривати далі, оскільки існує ризик створення неконтрольованого світового безладу”, вважає автор тексту. На його думку, рішення слід шукати у зміні конфігурації архітектури міжнародної безпеки.
“Право вето, яким користується Російська Федерація, той факт, що ця держава може головувати в РБ ООН, незважаючи на те, що вона напала на одну з країн-членів Організації, принаймні відносно зменшили, якщо не повністю знищили, авторитет РБ ООН, який і так був підірваний упродовж багатьох років. Як, власне, РБ ООН зможе кваліфікувати агресію однієї країни проти іншої, якщо агресором виступає один з її постійних членів? – замислюється Бруно Катала. – До цього слід додати той факт, що міжнародна реальність глибоко змінилася. З’явилося багато нових угруповань держав. Більше не існує просто “клубу” “великих держав”, в основному західних, які нав’язують свої погляди іншим країнам, які ті можуть лише прийняти. Поряд з ними, починаючи з 1950-х років, поступово з’являються країни, що розвиваються, які хочуть відігравати певну роль у визначенні цієї архітектури безпеки. Окрім БРІКС, варто виділити об’єднання країн за географічними регіонами (АС, ЄС, ОАД, АСЕАН, АКТ тощо), які видаються дедалі успішнішими, оскільки ці держави стикаються зі схожими викликами і мають інтереси, які часто є подібними. Війна в Україні, наприклад, не має однакових наслідків для цих географічних утворень. Що стосується Європи, то багато хто вважає, що “російське вторгнення в Україну є екзистенційним викликом для Європи, яка сприймається у значній частині світу як континент, що занепадає, з низьким рівнем стратегічної довіри […]”
Читайте також: Проєкт «Кінець Росії»
Африканські країни більше занепокоєні наслідками війни в контексті свого імпорту зернових та енергоносіїв. Азійські країни виглядають відстороненими, хоча Китай відіграє незаперечну роль у своїй глобальній стратегії. Південноамериканські держави не дуже цікавляться війною в Україні. Ці розбіжності особливо помітні під час голосування резолюцій на Генеральній Асамблеї ООН, йдеться в статті.
У Києві у жовтні започаткують перший великий офіс Міжнародного кримінального суду, повідомив Генеральний прокурор Андрій Костін. Це має дозволити прокурору МКС ефективніше розслідувати міжнародні злочини в Україні.