Французьке кіно в Україні: реальність і перспективи

Нещодавно Unifrance (організація, що надає підтримку й сприяє поширенню французьких фільмів у світі) виклала свій звіт про те, які успіхи в різних державах мали у 2023 році стрічки, зроблені в Франції. У звіті наведено й п’ятірку країн, де найбільше дивилися французькі фільми:

1. Росія (7,09 млн квитків);
2. Німеччина (4,21 млн квитків);
3. Польща (3,25 млн квитків);
4. Італія (2,73 млн квитків);
5. Іспанія (1,80 млн квитків).

Як бачимо, Україна до лідерів серед споживачів французького кіно не потрапила, попри те, що майже всі визначні стрічки з Франції були в національному прокаті. У звіті Unifrance зазначено таких 10 найпопулярніших французьких стрічок у світі:

1. «Леді Баг і Супер-Кіт. Пробудження»;
2. «Астерікс і Обелікс. Шовковий шлях»;
3. «Аргонатси. Нова легенда»;
4. «Жанна Дюбаррі»;
5. «Три мушкетери. Д’Артаньян»;
6. «Анатомія падіння»;
7. «Персональний водій»;
8. «Мій злочин»;
9. «Догмен»;
10. «Вартові джунглів 2. Навколо світу».

За винятком «Догмена», вони всі були в українському кінопрокаті у 2023 році, проте значної аудиторії не зібрали. За касовими зборами, наведеними на сайті Box Office Mojo, у списку із 73 фільмів є тільки три французькі:

1. «Три мушкетери. Д’Артаньян» — на 52-му місці зі зборами $97 590;
2. «Аргонатси. Нова легенда» — на 55-му місці зі зборами $70 679.
3. «Фаранґ» — на останньому, 73-му місці зі зборами $4192.

Для порівняння, на першому місці — український анімаційний фільм «Мавка» ($4 177 185).

За даними сайту Kinofilms.ua, у 2023 році в українському прокаті було 60 французьких фільмів, і це не лише новинки, а й перевірена класика, яку показують тільки в київському «Жовтні» — єдиному кінотеатрі в Україні, де час від часу влаштовують ретроспективи старого кіно. Крім того, один з найкращих торішніх українських фільмів у прокаті — «Памфір» режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука — був знятий у копродукції з Францією, що також свідчить про творчі зацікавлення між двома країнами.

Утім, зважаючи на касові збори, самих зацікавлень мало, і потрібна низка державних програм або принаймні активніша дистриб’юторська діяльність у промоції французького кіно в Україні. Інакше потенційний глядач просто не дізнається про те, що у Франції знімають прекрасне сучасне кіно.

Єдиною такою спробою привернути увагу українців до фільмів Франції у 2023 році був Фестиваль допрем’єрних показів французького кіно, який тривав із 13 до 19 квітня у згаданому кінотеатрі «Жовтень». Відвідувачам події представили чотири масштабні роботи різних жанрів: пригодницький історичний фільм «Три мушкетери. Д’Артаньян», комедія-детектив «Мій злочин», документальний фільм «Вартові планети» й драма «Повернення в Сеул». Варто зазначити, що всі покази відбулися мовою оригіналу з українськими субтитрами. Сам же захід організував Французький Інститут в Україні за підтримки ексклюзивного партнера кіно й інновацій UKRSIBBANK Paribas Group, а реалізовано його було кінокомпанією «Артхаус трафік».

Також від 2014 року Україною дуже цікавиться французький філософ і журналіст Бернар Анрі-Леві, який після повномасштабного російського вторгнення вирішив разом із Марком Русселем зняти документальну трилогію про війну. Перша частина «Чому Україна?» вийшла у 2022 році, друга «Слава Україні» —  24 лютого 2023 року, а прем’єра ж третього — «З Україною в серці» — поки що була тільки у Франції, 14 листопада 2023 року на телеканалі France 2.

Утім, у випадку документальних фільмів завжди йдеться про обмежений прокат — кілька кінотеатрів у столиці (частіше лише в «Жовтні») і дуже рідко у Львові, Харкові й Одесі. В останніх двох містах нині менше, звісно, здебільшого через підвищену небезпеку ракетних ударів. Хоча й до повномасштабної війни дистрибуція європейського кіно загалом і французького зокрема теж не охоплювала всі великі кінотеатри в Україні, насамперед через виправдані перестороги кінопрокатників, що такі фільми просто не зберуть значної кількості глядачів. Важливий нюанс: це не якесь особливе нехтування саме французькими фільмами, це радше загальне ставлення до всього європейського й азійського кіно. У нього є чимало відданих прихильників, але це не мільйони людей, та й усе ж такі фільми не так широко рекламують, як, скажімо, голлівудські блокбастери, а тому й не можуть із ними конкурувати в кількості нулів у касових зборах. Справді про американські фільми розповідають майже в усіх медіа й на всіх онлайн-платформах, тоді як інформація про інші національні кінематографи лишається нішевим явищем для груп чи каналів у соцмережах. Тож насправді це замкнене коло, яке живиться стереотипами. Прокатники вважають, що глядач не піде на французьке кіно, а тому не пропонують його так, як фільми США; у цьому ж переконані власники кінотеатрів, які віддають перевагу голлівудським блокбастерам або ж мультфільмам, бо ті гарантовано збирають гарну касу; у підсумку українці просто не мають змоги подивитися багатьох фільмів Франції на широких екранах. Утім, видається, що дистриб’ютори просто не знають як рекламувати європейські фільми, тому часто просто «продають» лише те, що вже здобуло нагороди на провідних кінофестивалях (у випадку «Анатомія падіння»). Або намагаються одразу зачепити глядачів різного віку й зіграти на схожості з американськими екшн-стрічками й частково на ще радянській любові до Дюма (у випадку з фільмом «Три мушкетери. Д’Артаньян»). Окрема ситуація — повнометражні анімаційні фільми, бо для більшості маленьких глядачів і глядачок не дуже важить країна виробництва, але й тут нечасто Європа виграє в Америки через низку причин.

Зрозуміло, що, зважаючи на війну, яка триває, у найближчій перспективі не випадає оптимістично казати про те, що французьке кіно в Україні ставатиме дедалі популярнішим і збиратиме велику касу. Однак вийти зі згаданого стереотипного замкненого кола таки можна, хоч це й потребуватиме не так посиленої активності ентузіастів-франкофілів, як розроблення урядових програм, які передбачали б і різноманітні фестивалі французького кіно, і підтримку освітніх проєктів. Безумовно, цим має зайнятися Міністерство культури й інформаційної політики України в тісній співпраці з французькими колегами, але це має бути план взаємодії не на один-два роки, а на значно триваліший період, якщо обидві країни хочуть виграти від такої співпраці.