Чи існує, на Вашу думку, зорганізоване прокремлівське лоббі у Франції? Частина політологів вважає, що так, інші заперечують струтурованість проросійських кіл…
– Звичайно ж, прокремлівське лоббі існує. Це навіть більше ніж лоббі, – це рух. Є частина організована, а інші — корисні ідіоти.
Якщо проаналізувати список тих депутатів та сенаторів, що голосували за зняття санкцій, побачимо, що з-поміж них є як праві, так і ліві, як помірковані, так і радикали. Але найактивнішими в цьому колі є члени партії “Республіканці” під проводом Ніколя Саркозі…
– Більша частина класичних правих сьогодні на боці Кремля. Це більше не маргінальна проблема. Мейнстрім правих за Путіна.
Як Ви пояснюєте цю тенденцію? Чому так сталося?
– Тут збіглися відразу декілька факторів. Передовсім, глибоке коріння має історична французька русофілія. Є також тенденція сприймати на віру міфи, що їх продукує Росія, звичка споживати російську брехню в досить видовищних обсягах… Ця давня тенденція почалася десь так з Вольтера. Друга французька особливість — це захоплення авторитарними режимами, сильними лідерами, і це ми теж сьогодні бачимо, згадуючи, що подібне ж відбувалося в 30 роки: французи захоплювалися Муссоліні, Гітлером, “особами, які здатні навести лад”… Власне, французи, хоч і полюбляють фрондерство, але, за суттю, насправді не настільки й цінують свободу.
Читайте також: Полегшення і обурення в Парижі
Попри весь цей культ Французької революції, що впадає в очі на кожному кроці?
– Навпаки, завдяки цьому культові. Саме через нього! Культ революції — це зовсім не культ свободи. Це часом — з точністю до навпаки. Йдеться про традицію французького якобінства, тож ще раз наголошу, що традиція фрондерства, – це зовсім не смак до волі. Ясно, що весь цей контекст працює на російські інтереси, бо в Путіні бачать оту сильну особистість, яка здатна домагатися результатів. У той самий час наша демократія розпадається на друзки. І знову ж таки, все це мені дуже нагадує те, що відбувалося в 30-ті роки.
Чи існує можливість зупинити ці недобрі тенденції? Чи бачите Ви механізми, котрі дозволили б врятувати демократію? Не лише у Франції, а й в Україні, в цілому світі?
– Так, звичайно. Кремлівська пропаганда збудована не на позитивній моделі, як це було за часів СРСР, що дозволяло досить успішно з тою пропагандою боротися. Відносно легко було зруйнувати брехню: достатньо було показати правдиву радянську реальність. Коли ж сьогодні пропаганда повністю негативна. Кремль привертає увагу до елементів хаосу, яких не бракує, пропаганда спирається на реальні проблеми нашого суспільства, котрі дійсно турбують та тривожать людей. Але пропаганда полягає в тому, щоб все це перебільшити, створити істерику, замість того, щоб допомогти людям знайти розумне, адекватне рішення. Москва ставить собі завданням переконати громадян ЄС, — йдеться про значно більший формат, ніж одна тільки Франція, — що їхні інституції безпотрібні та неефективні, шо причина наших проблем — демократія, а авторитарний режим нібито був би кращою відповіддю на проблеми… Отже, контрпропаганда мала б полягати в наступному: що все не так, наші проблеми реальні, але розв”язати їх можна й треба, навпаки, саме демократичними методами, користуючись механізмами репрезентативної демократії.
До речі, про репрезентативну демократію: опитування громадської думки вказують, що понад 80% французів мають негативне ставлення до Путіна та його режиму. Натомість, політичний клас Франції демонструє протилежне бачення…
– Це правда! В тому й полягає третя французька особливість. Франція — дуже централізована, з потужною присутністю держави в усіх сферах життя країни, що легко придається до порівняння з Росією, на структурному рівні. Росіяни набагато краще розуміють механізми функціонування Франції, ніж скажімо Німеччини або США. Бо структурно Франція нагадує Радянський Союз. Тому владна машина Кремля може легко інкорпорувати своїх агентів впливу до майданчиків влади. Москва ці території легко ідентифікує та наводнює своїми людьми. Францію значно легше інфільтрувати, ніж англо-саксонські демократії, які є не настільки централізованими та мають краще зорганізоване громадянське суспільство. Це теж пояснює проросійські пристрасті частини французьких еліт.
Читайте також: Французький Сенат: на колінах перед диктатором?
Що Ви думаєте про візит Путіна до Парижа, запланований на жовтень цього року? Франція стала першою, хто перервав ізоляцію, що сформувалася довкола російського лідера після анексії Криму…
– Так, це. Власне, наочна ілюстрація того, про що я Вам казала щойно. Проросійське запаморочення, спричинене багатьма факторами… Воно притаманне виключно елітам, пересічні французи значно тверезіші. Ми бачимо, що уряду бракує твердості, щоб опиратися тискові проросійських кіл. Це також доказ ефективності росіян. Вони терпляче беруть опонента виснаженням. От як вода точить камінь…
Ваша стаття, що вийшла рік тому в “Монді” та наробила чимало галасу, жорстко розкритиковано позицію класичних правих з російського питання. Як Ви вважаєте, за рік щось змінилося? На гірше, на краще? Дуже може статися, що наступні президентські вибори виграє хтось з правих. Як Ви думаєте, чи мають шанс стати президентом хтось з тих, хто поки що не гне перед Москвою спину. Наприклад, Ален Жуппе?
– Я думаю, що надто рано про це казати. Все так швидко змінюється, що може статися все, що завгодно.
Що Ви думаєте про голосування в Національній Асамблеї та Сенаті на користь поступового зняття санкцій з Росії?
– На мою думку, це дуже серйозно. Миттєві наслідки не є надзвичайними, але, з огляду на російський контекст, це зовсім недобре. Ви, можливо, чули недавній виступ колишнього міністра фінансів Алексєя Кудріна, в якому він пояснював, що Росія загрузає в недорозвиненості через свої геополітичні авантюри. І він пояснив, що покращення економічної ситуації можливо тільки якщо зовнішня політика Росії перестане бути такою агресивною та стане більш зорієнтованою на кооперацію.
Читайте також: Друзі, з якими ворогів не треба
Аргументи ж силовиків та Путіна наступні: Захід так чи інакше поступається, тож ми зможемо мати як масло, так і гроші за нього. Французька поведінка підсилює саме таку аргументацію, дозволяє агресивному клану Путіна просувати свої інтереси. Дає підстави казати: подивіться, наскільки наша популярність у Франції зросла. І це — найгірший наслідок отої французької поведінки, про яку ми говоримо: вона вселяє надію в найагресивніше крило Кремлівських керівників, що Європа зламається. Бо Франція вже показала приклад. Оце і є найгірше в справі двох резолюцій.
Чи бачите Ви в політичних колах, у громадянському суспільстві або в експертному середовищі Франції сили, готові чинити опір просуванню інтересів Кремля?
– У інтелектуальних колах — однозначно. Тут прокремлівські настрої навіть рідкісні, з кількома винятками. Є дослідники, які підтримують Путіна, але вони не в більшості. У політичних колах все набагато складніше. Прокремлівські сили гарно зорганізовані, у них є гроші, надійне фінансування, а ті, хто потенційно здатен опиратися цій течії, не мають таких умов. Тим не менш, виходять книги, які досліджують діяльність кремлівського лобі — Сесіль Весьє, Ніколя Енен… Вони демонструють прогрес в усвідомленні проблеми у Франції. Також бачимо спротив на суспільному рівні, що починає зорганізовуватися та висловлювати себе. Отже, шлях не буде коротким, але він можливий.