Світ

  ▪   Алла Лазарева
  ▪   Париж

Французький Сенат: на колінах перед диктатором?

Верхня палата парламенту Франції ухвалила резолюцію рекомендаційного характеру, в якій закликає уряд “поступово та поетапно” знімати з Росії санкції.

Дебати в Сенаті про зняття санкцій залишають по собі сумне враження. Справа навіть не в тому, що 302 народні обранці підтримали політкоректний за формою, але небезпечний за зневагою до міжнародного права документ, розповідаючи собі та людям, ніби в такий спосіб вони “підважили” різку та відверто пропутінську резолюцію Національної Асамблеї. Блажен хто вірує, але ж не треба тримати світ за ідіотів. “Зняття санкцій стане жахливим сигналом підлеглості, що дістане Путін. Будьте пильними!” - закликав сенаторів соціаліст Себастьян Салдес. Але його не послухали. Лише троє сенаторів, - голова групи дружби з Україною Ерве Море (група Союз Демократів та Незалежні), Клод Малюре (Республіканці) та Жан-Ів Леконт (Соціалістична партія) послідовно боролися з трибуни за перемогу здорового глузду. Фракція екологів, що в кращі часи не раз висловлювалася на підтримку України, вирішила, в складі присутніх на дебатах десятьох сенаторів, від голосування утриматися.

Читайте також: Резерв тактичного союзництва

Проти того, щоб переглядати санкції проти Москви “поступово та поетапно”, висловилися лише 16 осіб. Тільки 7 з них — з групи дружби з Україною. Натомість, десять задекларованих наших “друзів” жвавенько підтримали комунікативну технологію сенатора  Іва Поццо ді Борго, чиї маніпулятивні таланти зовсім не варто недооцінювати. Обидва натхненники прокремлівських резолюцій, - Тьєррі Маріані в Національній Асамблеї та Поццо ді Борго в Сенаті, - входять до керівництва лоббістської структури “Франко-Російський Діалог,” де співкерівником з російськогро боку виступає близький до Путіна “православний чекіст” Владімір Якунін. Сказати, що саме ця трійця стоїть за переважною більшістю кампаній на підтримку Москви, зовсім не буде перебільшенням. Ситуація з “жорсткою” резолюцією нижньої палати та “м”якою” - горішньої аж надто нагадує заздалегідь продуману багатоходівку з розписаними наперед ролями. Патетичний до істерики Маріані та вкрадливий Поццо ді Борго, який під час дебатів у Сенаті і слова з трибуни не вимовив, створюють той самий ефект контрасту, що дозволив ввести в оману бодай частину сенаторів. Зокрема, отих поверхових та байдужих, які переконані в своїй “урівноважувальній” місії. Єдина маленька перемога, яку вдалося здобути прихильникам санкцій, це заміна “засуджує” замість “шкодує”, стосовно аннексії Криму, в підсумковому тексті резолюції. “Фінальний текст — дуже близький до проекту документу, - коментує ситуацію філософ Філіпп де Лара. - Варто замислитися, чи не йдеться про тонкий розрахунок прокремлівського лоббі. Збалансована на вигляд резолюція Сенату, проголосована ледь не одноголосно, може використовуватися, аби справити враження “одностайності” французького парламенту”. Чи означає це, що проросійська партія перемагає по всіх фронтах? На щастя, поки що ні.

Читайте також: Франція. Негостинне Євро

Конформізм та поступливість сильнішому стали ознакою не лише західного, але й світового політичного класу зовсім не вчора. Але там, де владу не зосереджено в руках абсолютних диктаторів, завжди виникають сили, що здатні йти проти течії. З меншим матеріальним та людським ресурсом, проте з вірою у свою справу. Переконання та принципи, харизматичність мають потенціал іншого виміру, який спрацьовує швидше на довгострокову перспективу. Хто б повірив у застійні 70-ті, що справа дисидентів переможе, а СРСР розпадеться на окремі країни? Але це сталося. Історія знає чимало й інших подібних прикладів. Отже, не будемо поспішати посипати голову попілом. Що необхідно — то це змобілізуватися та орієнтуватись на тих адекватних французьких політиків, які не дозволили кремлівському дракону себе заворожити. Одним з таких “світлих променів у темному царстві” варто вважати сенатора Клода Малюре, який гідно та ясно, називаючи речі своїми іменами, вивів на чисту воду і авторів резолюції, і урядового представника Арлема Дезіра, який натомість лунав непереконливо та заплутано. “Проголосувати за таку резолюцію — це встати на коліна перед диктатором”, - проголосив він з трибуни парламентської зали. І нехай у його партії республіканців є реально багато прихильників негайного відновлення співпраці з Москвою, починаючи з самого очільника, Ніколя Саркозі. Присутність у лавах поміркованих правих таких політиків, як Клод Малюре, Ерве Марітон, Ален Жюппе та кількох інших дає надію, що в цієї політичної сили не все втрачено.

Читайте також: Друзі, з якими ворогів не треба

“Ваша позиція змінилася стосовно санкцій? - прямо запитав Клод Малюре в представника уряду, Арлема Дезіра. - Тоді ми мусимо про це знати”. Держсекретар з питань Євросоюзу так і не дав чіткої відповіді. Непрямим підтвердженням тому, що “там, нагорі” в Парижі дійсно змінився тон стосовно білокам”яної, можна вважати факт відмови уряду підтримати пропозиції Малюре, Жана-Іва Лекомта та Ерве Море та визнати, що Росія “над міру частково” виконує Мінські угоди, що Росія є на Донбасі прямим агресором, що зовсім не санкції стали причиною “деградації відносин з Росією”... Дуже схоже, що французькому уряду вигідно, що “брудну роботу” з заперечення санкцій виконали парламентарі. Це дає можливість уникнути неприємної відповідальності за очевидний відступ від принципів недоторканості кордонів, та, киваючи на інших, гірших, тихою сапою проштовхувати оте “поступове та поетапне” сповзання в ще більшу залежність від капризів Москви.

“Резолюція послаблює позиції Франції в переговорах за “нормандським форматом”, - зробив висновок соціаліст Жан-Ів Лекомт, який активно боровся за збереження санкцій. Оце і все, що нам потрібно запам”ятати про дебати в Сенаті. Очевидно, віднині в Єлисейському палаці колінопреклонна позиція не вважається принизливою. Прямо в очі нам це не скажуть. Але навіщо слова, коли є факти, що кажуть самі за себе?

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.