З часів Йогана Гутенберга і появи індустрії масової друкованої книжки ця сфера стала місцем перетину бізнесу та культури. Грошей і дискуcій. Власне, сталося це у Майнці, місті поряд із Франкфуртом-на-Майні, де від другої половини XV століття місцеві друкарі почали торгувати книжками. Якщо подивитися на історію Європи модерного часу, то книжки, ідеї та видавництва, а також книжкові ярмарки – одна із засадничих частин тієї широкої картини. Без цих елементів, як показує історик Бенедикт Андерсон, складно зрозуміти процес постання сучасних держав, модернізації та демократизації Старого світу, а так само того, чим він дише, у що вірить, а про що не вважає за норму на тепер. Бізнес, культура і політика не виключають одне одного, а знаходяться у дуже тісній, подекуди невидимій, а подекуди – гарно відчутній взаємодії. Доказом тому – Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок, що завершився минулих вихідних. Це подія, яка очима різних її учасників має трохи різний образ, цьогоріч відбулася під гаслом «Ідеї, що рухають світ».
Тиша та висловлювання – це два вагомих компоненти заходу, про який мова. Все починається із німого погляду, який супроводжує кожного відвідувача на чільному вході до ярмарку. Сивий чоловік із борідкою в тонких металевих овальних металевих окулярах на головній сторінці свіжого німецького тижневика Die Zeit, яку вільно поширюють між відвідувачів Франкфуртського міжнародного книжкового ярмарку – цьогорічний Нобелівський лауреат з літератури Петер Гандке, що зворохобив багатьох. «Пошанований і проклятий» – йдеться у заголовку, що анонсує велетенські матеріали однієї з гарячих тем зазначеної газети, в яких розглянуто поєднання майстерності мови і викривлення історії, що єднаються в одній особі. «Оте місце без назви, де я дізналася про отримання Нобелівської премії, є дуже хорошою метафорою світу, в якому живемо сьогодні.
Читайте також: Старе вино
Перед нами, письменниками, він ставить ряд викликів. Писання – повільне мистецтво, що потребує часу, аби одягнути щось в слова, найліпше висловити те, що відбувається. Інколи замислююся, чи описання світу ще взагалі є можливим. Чи вже ми такі безпорадні через зникнення орієнтирів, через зміни, що нам несуть технології?», – звертається до присутніх на прес-конференції, що відкриває книжковий ярмарок у Франкфурті письменниця Ольга Токарчук, ще одна свіжо пошанована нобеліатка. Її портрет на пласкому моніторі вінчає польський національний стенд, і там приймають вітання з усього світу. Кожне видавництво світу, причетне до друку перекладів її творів якою б то не було мовою, вважає за краще продемонструвати їх усім і уся. Заитання, що його вона адресує усім під час свого виступу, розлітається широкими ярмарковими просторами. Петеру Гандке місце лишається хіба що на велетенській газетній шпальті. Йому не надано право голосу, проте багато запитань лишається адресованими до нього, нехай і німих.
Тихі і гучні серйозні розмови
Щороку книговидавці та літературні агенти з різних країн світу приїжджають до Франкфурта-на-Майні на книжковий ярмарок, аби купити або продати права на переклад та видання книжок. Власне, обирати є з чого, і цей вибір максимально широкий: цьогоріч 7450 експонентів представляли 104 країни. Три дні з п’яти, що триває згаданий вище книжковий ярмарок, належить професійній спільноті – книговидавцям, літературним агентам і так далі. Це час, коли у виставкових павільйонах на різних стендах провадяться камерні розмови ділового характеру, результат яких читач тієї чи іншої країни побачить на полицях своїх книгарень у вигляді нових назв творів знаних там (чи поки що не дуже) авторів. Активну участь в процесі цих перемовин ведуть і літературні агенції, число яких цього року становило 346. Бізнесовий вимір книжкового світу під час події, про яку мова, дано побачити не всім і кожному: частина перемовин, що провадиться, є закритою для відвідання непрофесійної спільноти.
Це час відносної тиші і напружених графіків, коли за доволі стислий період часу треба встигнути багато. Хай там як, бізнес і гроші не надто люблять тиск натовпу. Стороннє спостереження за видимою частиною того, що відбувається у зазначений час, ще раз доводить: без хорошої промоції навіть найкращому продукту (у нашому випадку – книжковому) дуже важко пробиватися як до дистрибуторів, так і до споживача, особливо за кордоном. Ті країни, які хочуть отримати від участі у Франкфуртському книжковому ярмарку максимум можливого ефекту, аж ніяк не нехтують оформленням своїх стендів, брендуванням та айдентикою. Знати усіх сучасних літераторів з різних країн світу в обличчя – завдання майже нереальне, бо їхнє число вимірюється сотнями, якщо не тисячами. Хочеш всім і вся показати, що для твоєї країни важливими є певні письменники і поети – покажи їх хоча б на фото. Не важить, чи десь над полицями з експонованими книжками, чи в якісь інсталяції у повен зріст, чи на плазмі з широкою діагоналлю. І тоді хтось таки візьме та запитає: «Скажіть, будьте ласкаві, а хто це?». У відповідь отримає інформацію про особу, що зацікавила. Обличчя мають якусь магічну силу притягувати до себе погляд. Не важить, про кого мова: і Ю Несбьо, автор популярних норвезьких кримінальних романів, і Олег Сенцов, Сергій Жадан, Гаська Шиян, і фінський письменник Оллі Ялонен у цьому рівні. Не говорячи вже про свіжоспечених нобеліатів Ольгу Токарчук та Петера Гандке чи лауреатку цьогорічного Букера Маргарет Етвуд.
А поряд з тим важить зібрана докупи і оформлена у вигляді буклетів інформація про найкращі прозові і літературні новинки, інша аналітика щодо певного національного книжкового ринку, тамтешніх культурних політик щодо цього сегменту культурного простору. На приклад, важливою подією у програмі українського стенду стала презентація англомовного дослідження про стан книговидання в Україні у 2018-2019 роках, проведеного Українським інститутом книги, яке було видане у вигляді окремого буклету. Іншим цікавим прикладом аналітики у книжкові сфері стало дослідження норвезьких авторів про їхню національну модель інструментів у сфері книжкової політики.
Читайте також: Франкфурт: те, чого нам бракує
Мислити літературу як річ практичну і дивитися на неї як на дуже поважну сферу – те, чого варто повчитися у Норвегії, яка стала країною-почесним гостем цьогорічного Франкфуртського книжкового ярмарку з гаслом «The Dream We Carry» («Мрія, яку ми здійснюємо»). Досвід цієї країни у сфері літератури та книговидавництва доволі цікавий. У той час, коли український міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов на всю країну визнає, що не читає книжок й іншим не радить, в Норвегії вважають, що література і читання – це дуже приземлена (а не абстрактна) річ, яка всім нам допомагає бути трохи адекватнішими людьми. До слова, норвезька міністр культури Тріне Шай Гранде на відкритті національної програми вказала про те, що мистецтво й культура є засадничими елементами для свободи слова. Чітко пролунав меседж про те, що інвестиції в культуру є інвестиціями в демократію певної країни. Очевидно, після цих слів нам варто замислитися: українська культура доби незалежності до останнього перебувала десь поза увагою наших державців, була «не на часі», власне, як і демократія. Ріст економіки та гарні дороги самі по собі до демократизації не ведуть. Також Тріне Шай Гранде акцентувала на важливості цікавості, бо цікавитися – значить визнавати, що розмаїтість – це не так вже й просто. Культура робить нас трошки кращими – як індивідуальних осіб, так і цілі суспільства. Слова норвезької міністра культури певним чином корелювали із сказаним на прес-конференції, яка відкривала Франкфуртський книжковий ярмарок, Френсісом Гаррі, генеральним директором Всесвітньої організації інтелектуальної власності: «Швидкі і радикальні зміни, які відчуваємо у світі, підштовхують нас до певної реакції, до повернення старих «-ізмів». Сигнал цього – страх перед іноземцями, який повертається».
Щорічно Норвегія, у якій мешкає менше 5 мільйонів осіб, підтримує коло 400 перекладів на приблизно 50 мов світу (минулоріч було підтримано 639 книжок для перекладу на 45 мов світу) Цим опікується організація NORLA, єдиним мандатом якої є промоція норвезької художньої літератури та нонфікшн за кордоном. Сьогодні бюджет на переклади складає 600 000 євро щорічно. Починаючи з 2004 року згадана організація підтримала переклад 4800 книжок норвезьких авторів 65 мовами світу. За останній час 510 нових книг норвезьких авторів та книги про Норвегію опублікували 217 німецькомовних видавництв, а німецькомовному читачу відомі близько сотні імен сучасних норвезьких авторів. І мова не лише про таких відомих, як Карл Уве Кнаусгор чи Ю Несбьо, а тих, про яких в Україні поки що майже ніхто не чув. Вражала і лекційно-дискусійна програма, створена Норвегією як країною-почесним гостем книжкового ярмарку, про який мова: усі дні, що він тривав, з ранку і майже до години закриття на двох сценах провадилися зустрічі з норвезькими авторами та різного типу музичні виступи.
Почесним гостем на наступному книжковому ярмарку у Франкфурті 10-14 жовтня 2020 року стане Канада з гаслом «Singular plurality» («Сингулярна множинність»).
Читайте також: «Франкфурт – це політика»: навіщо Україні потрібна книжкова експансія
Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок – це неповний тиждень конденсованого, дуже інтенсивного бізнесового і культурного процесу з виразним знаком плюс. Хіба що от ніхто і ніколи не скаже, що з цих елементів йде першим і переважним. Можна почути й таке: «Приїжджаю сюди промотувати книжки мого університетського видавництва вже не вперше. Раніше навіть форма бізнесової взаємодії відбувалася якось інакше – людей цікавили теми, ідеї, навколо яких поставали нові книжкові проекти або переклади. Цього ж року до мого стенду підішли японці, ткнули пальцем в одну книжку, і з порога запитали, скільки коштують права на її видання. Людей цікавить ціна, процес купівлі-продажу, і все. Минулоріч не була певна, чи їхати на ярмарок, і не знаю, чи приїду сюди наступного року», – ділиться міркуваннями Сана Тайрі-Похьонен з фінського видавництва Aalto ARTS Books.
«Сьогодні політичне – це те, що ми їмо, як живемо, як звертаємося і ставимося до інших. Тобто ті базові речі, які окреслюють наше життя. Політичним є, як ставимося до інакших, зокрема людей виключених і слабких. У Польщі немає цензури літературних творів. Непокоїть мене те, що з’являється явище авто цензури, переляк говорити те, що думаєш, особливо щодо політики», – відповідає на одне із запитань після свого виступу Ольга Токарчук, і ці твердження нобеліатки суголосні основним темам, навколо яких на Франкфуртському книжковому ярмарку ведуть публічні дискусії і розмови літератори та публіцисти з різних країн світу.
Майбутнє суспільства, права людини та екологічні питання складали ту тематику, щодо якої на ярмарку дискутували найбільше. Власне, книжки – це те, що надихає і зміцнює публічні обговорення проблем, що назріли. Ще однією важливою проблемою, якої торкалися під час публічних обговорень цьогорічного книжкового ярмарку, що про нього мова, була свобода слова та цензура, зокрема самоцензура. Годі вважати, що громадянське суспільство вільне від цих явищ. Завжди лишаться простір для того, про що воліють мовчати.
.
Історія про історії
Людство, можливо, стало читати менше, проте не готове відмовитися від розповідання і слухання історій у різний спосіб. Тому важливо як на індивідуальному, так і на державному рівнях розповідати історії про себе нетривіально і цікаво. Український національний книжковий стенд, гаслом якого обрали «Ukraine. History of Stories» («Україна. Історія історій») аж ніяк маленьким і непомітним назвати складно. За своїми дизайнерськими рішеннями він цілком сучасний, на рівних з іншими книжковими стендами європейських країн і ширшого світу.
Навіть якщо його звіддалік не видно, то чутно. Там вистачає простору на найголовніші речі: є свій сектор для дискусій, поетичних читань і презентацій, експозиційна зона та місця для ведення переговорів бізнесового ґатунку. І на міжнародній сцені, і на просторі українського книжкового павільйону англійською, українською та німецькою провадиться розмова про актуальні на сьогодні для нашої держави теми: кримських татар та переселення меншин, культуру протесту, вписання історії про Україну в глобальний контекст, і звичайно, неоголошену війну, що Росія веде проти нашої держави вже шостий рік. Може, про останнє йдеться не в лоб, але ніхто й не мовчить. Доказом тому – презентація із серією запитань-відповідей німецького перекладу книжки нещодавно звільненого в’язня Кремля Олега Сенцова «Жизня». Ця тема – у пульсуючому ритмі свіжих поезій Сергія Жадана, голос якого прорізає простір павільйону, і якого чути далеко. Чути усім довкола, і не віриться, що на стендах інших країн, що послуговуються слов’янськими мовами, не розуміють, про що в тих поезіях йдеться. Зокрема на російському і, що ген поряд, і відгородився від решти сусідів важкою червоною гардиною під самісіньку височенну стелю, що за стилем і обрисами нагадує оксамитну кумачеву завісу на сцені радянського сільського клубу. Цей голос збирає довкола себе купу народу, дивлячись на яку шкодуєш, що не прочитано жодного перекладу творів загаданого поета англійською, загальнозрозумілою. Аби почули і зрозуміли усі, навіть ті, що вдають, ніби не розуміють. Аби група іноземних слухачів з року в рік ставала більшою. Власне, як і в Тетяни Малярчук, Юрія Андруховича, Андрія Куркова, Тамари Горіха Зерня, Гаськи Шиян і ще дуже багатьох інших сучасних українських літераторів і літераторок. Звучання цих голосів голосно у цьому просторі, на велетенській події, якою є Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок, як і активна присутність українського національного книжкового стенду, є важливими для нашої країни.
Може, не у матеріальному плані, але в символічному – так точно. Ні, не йдеться про прямі політичні акції, коли хтось пікетує російський стенд, або стоїть на головних точках ярмаркового простору з конкретними вимогами. Ці вимоги лунають мовою культури і літератури, спокійно. Бо класний книжковий стенд і гідна дискусійна програма на найбільшому у світі книжковому ярмарку, запропонована країною, яка боронить себе від неприкритої військової агресії – це жест сильного гравця, який заслуговує на повагу, увагу і допомогу. Це ще одне нагадування: культура і політика йдуть разом, і подекуди перша пробиває і торує дорогу другій ліпше, ніж навпаки.
«Мене дуже тішить, що українські автори – просто нарозхват. Їх впізнають навіть прості відвідувачі. Ті книжки, що виставлено на нашому стенді, кожну перегорнули десятки, якщо не сотні людей», – ділиться спостереженнями про цьогорічну участь України у Франкфуртському книжковому ярмарку Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги. Додає: «Все, що тут відбувається – дуже позитивне. Дуже багато переговорів проводять, дуже багато видавців, публіки та інтересу до всього, пов’язаного з Україною. Це означає, що права будуть продаватися, українських авторів будуть запрошувати в різні країни, а інформація про Україну буде розповсюджуватися. Це саме те, що є основою державної політики на міжнародній арені, тобто щонайбільше позитиву, щонайбільше культурної та інтелектуальної інформації про те, що у нас відбувається». Говорячи про відвідувачів українського стенду, директорка УІК знову звертає увагу на те, що Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок – найбільший be-to-be книжковий ярмарок світу, орієнтовний майже виключно на професіоналів. Книжки тут не продаються до останнього дня події. Якщо читачі хочуть прийти і почути Олега Сенцова (а таких, очевидно, є багато) – купують недешевий квиток і приходять. Ті ж, хто хоче суто купити книжки (переважно німецькомовна аудиторія), переважно проводять свій час на стендах німецьких видавництв. «Найбільше прав на твори українських авторів купують Китай і Болгарія. Китайська мова – це вже непогано. А є ще окремі автори, які просувають себе у світі самостійно. Ми будемо зараз переконувати видавців ділитися такою інформацією, тому що відсутність повідомлень від українських видавців про ефективність міжнародних ярмарків для них, зокрема Франкфуртського, може бути причиною того, що наша держава може припинити фінансування на участь у таких заходах, або суттєво його зменшити. Вірю в те, що для видавців це дуже важливо, і що вони поділяться своїми здобутками», – підсумовує Олександра Коваль.
У цей момент варто поговорити про ще одних важливих учасників процесу книговидання та розповсюдження літературних творів різними мовами світом, тобто перекладачів. На кожному національному стенді поряд з каталогом літературних новинок та іншими аналітичними та промоційними матеріалами лежить обов’язково проспект, а то і два щодо можливостей підтримки програм перекладу. Власне, це та річ, про яку варто замислитися і в Україні, якщо колись хочемо побачити твори українських авторів багатьма іншими мовами, і, що дуже важливо, англійською. У нас ведеться багато розмов про те, а де ж хоча б один український автор, що отримав Нобелівську премію з літератури? Якщо держава воліє колись мати таку серйозну відзнаку, то повинна інвестувати у переклади української прози і поезії. Це мова не про витрати, а про довготермінові інвестиції, такий собі ендавмент (хоча це не зовсім коректне порівняння), вигода від яких завжди значно більша, ніж витрачена сума. Сподіватимемось, що програма підтримки перекладів творів української літератури, на потреби якої у бюджеті нашої держави на наступний рік закладено 9,3 мільйони гривень, ефективно стартує. «Залучити англомовні видавництва доволі складно. Вони самодостатні. Питання про їхній прихід на український національний стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку давайте відкладемо принаймні років на два. Але мені чомусь видається, що якщо ми здобудемо Китай, то зможемо здобути і США», – пояснює Олександра Коваль.
Але все ж таки Франкфуртський міжнародний книжковий ярмарок – це не лише і не суто про книжки, а й про ширшу культуру загалом. Тому важливо звернути увагу на той факт, що Україна була представлена на цьому міжнародному майданчику як мінімум двічі – національним книжковим стендом, а також українським стендом на фестивалі ARTS+, що відбувається в рамках зазначеної події. ARTS+, фестиваль майбутнього культури, цього року присвячений інноваціям в мистецтві, крос-секторальним зв’язкам, розвитку креативних індустрій у цифрову добу. Окрім Українського інституту книги у Франкфурті нашу країну представляв також Український культурний фонд. Ця молода культурна інституція презентувала різні види українських мистецтв на власному стенді та під час презентацій. Це ще один шанс для ширшої міжнародної співпраці, з пошуку іноземних культурних менеджерів, представників організацій та мереж об’єднуватися з українськими колегами для створення копродукцій.
І тут хочеться повернутися до питання Ольги Токарчук, чи вже такі ми сьогодні безпорадні. Ні, допоки здатні мобілізуватися і змінюватися, творити нові ідеї. Зокрема й у тому, як презентуймо власну культуру, і які історії розповідаємо про себе.