Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Флібустьєри від економіки

Світ
15 Вересня 2014, 14:35

«Різниця між мною та Жераром Депардьє лише в тому, що я маю надто багато онуків, – зізнався популярний французький кіноактор П’єр Рішар, прийнявши пропозицію зіграти у фільмі Нікіти Міхалкова. – Інакше я також радо взяв би російський паспорт».

Він не тільки виконує ролі в стрічках режисерів РФ, а й продає туди своє вино Château Bel Evêque. Таке собі на смак, до речі, але досить дороге: €15–20 за оптовими розцінками. У запалі помсти, відповідаючи на санкції ЄС, Москва заборонила заодно з іншими товарами й вино як П’єра Рішара, так і Жерара Депардьє. Справді, вся різниця між акторами в кількості внуків.

Днями Рішар розповів у одному з інтерв’ю, що розмірковує над можливими інвестиціями в нерухомість на півострові, «бо має в Росії багато друзів». Ні, виноградники, як Депардьє, він не купуватиме. Але чом би не відкрити інший бізнес? Такими «дрібничками», як нелегітимність аншлюсу та захоплення чужих територій, кіномитець не заморочується. А навіщо?

Війна в Україні стала моментом істини для багатьох знаменитостей та впливових бізнесменів і політиків Заходу. Вправно вживаючи риторику, що апелює до європейських стандартів, певна частина з них у справах демонструє зовсім інший набір цінностей. За скороченим, так би мовити, переліком. Матеріальне для себе. Комфорт і збагачення. При цьому право інших народів на життя, гідність, власну культуру опиняється за дужками.

відсоток ідейних путінофілів у паризькому політичному та економічному бомонді не вирішальний

«Це нечувана зрада!» – розлютився лідер радикального «Лівого фронту» Жан-Люк Меланшон, дізнавшись навіть не про відмову від контракту щодо вертольотоносців Mistral, а лише про його тимчасову й неостаточну зупинку. Зрада чого? Ілюзії, що в нинішніх економічних умовах бувають гарантовані довічні робочі місця? Так, усвідомлення ринкової реальності – певний дискомфорт для крайніх лівих. Але ж ніби несерйозно для недавнього кандидата в президенти ставити на один рівень власні ідеологічні стереотипи й життя, не виключено, десятків тисяч українців, що можуть загинути від застосування цих кораблів?

Своя сорочка ближча до тіла не лише крайнім лівим французьким лідерам. Інший колишній кан­­дидат у президенти, голова партії «Рух за Францію», консерватор і прихильник виходу з НАТО та ЄС Філіпп де Вільє нещодавно навідався до Криму, також сподіваючись на прибутковий проект. Він придумав побудувати там історичний парк, схожий на ті, що відкрив у своїй країні. Бізнесмен з активним політичним минулим зустрівся з ВВП й відтоді не перестає його нахвалювати. «Франції бракує такого лідера, як Путін!» – заявив де Вільє газеті Le Figaro. «Путін є найвеличнішим керівником держави сучасності», – сказав він в інтерв’ю журналові Valeurs actuelles.

Читайте також: Євротітушки

Список можна продовжити, але важливо інше. Засуджуючи «розчинення націй та ідентичностей у великій глобалізованій імперії під керівництвом Америки», де Вільє не хоче помічати, що його кумир займається аналогічною справою: прагне розчинити Україну, до того ж ціною тисяч, якщо не десятків тисяч загуб­лених життів, у «великій глобалізованій імперії» під проводом Кремля. Вибіркове бачення? Проб­­леми з логікою?

Можна, звичайно, констатувати комплекс меншовартості, що його культивує в собі, оглядаючись на США, частина політичного класу Франції. Власне, антиамериканська риторика також може бути бізнесом, якщо заповзятливо підійти до справи. Вербувальники найманців, наприклад, переконують кандидатів, що на Донбасі росіяни воюють «з Америкою, захищаючи білу расу». Звучить абсурдно, але знаходяться такі, кого цей аргумент влаштовує.

Втім, відсоток ідейних путінофілів у паризькому політичному та економічному бомонді, мабуть, не вирішальний. «Д’Артаньяни давно закінчилися, – пожартував знайомий банкір, який довго працював у Росії. – Французький ярмарок авантюристів пропонує модерних Тенардьє із трьома дипломами та мрією не підкорити, а вигідно купити світ». Очевидна більшість проросійського лобі, вживаючи високі слова, дбає про своє, земне й реальне.

Де Вільє, приміром, має сина, який давно живе у Москві й успішно розвиває бізнес у партнерстві з Константіном Малофеєвим, одним із публічних спонсорів «ДНР» та «ЛНР». «Малофеєв став для нашої родини другом», – зізнається апологет Путіна. Чого не зробиш заради приятеля, з яким так вигідно йдуть справи? От ми і чуємо від де Вільє про Україну таке, що давно втомилися слухати.
Інший активіст проросійського лобі й добрий приятель Януковича, депутат правого Союзу за народний рух у Національної асамблеї Тьєррі Мар’яні також має давні бізнесові інтереси в Росії. Саме він організував 1–2 вересня візит спікера тамтешньої Думи Сєрґєя Наришкіна до Парижа. Пікантність ситуації полягає в тому, що Наришкін – фігурант списку російських чиновників, які потрапили під санкції ЄС. Йому так само, як і депутату Лєонідові Слуцкому, котрий супроводжував спікера, заборонено в’їзд до Франції.

Читайте також: Французькі компанії опираються санкціям проти Росії

Утім, правові міжнародні лабіринти ховають у собі одну хвіртку, яку й використав заповзятливий нардеп. Це право міжнародних організацій запрошувати на свій розсуд, без урахування політики держав. У нашому випадку, Мар’яні використав збори бюро Парламентської асамблеї Ради Європи.

Важко сказати, навіщо лібералка Анн Брассер, новий генеральний секретар ПАРЄ, взяла участь у фактичному саботажі санкцій. «Ми хотіли лише підтримати діалог із російськими членами нашої Асамблеї», – пояснила вона часопису Monde.

Скромне бажання Ради Європи придалося російській амбасаді в Парижі. Там із нагоди візиту спікера організували високосвітський прийом, на який не погребували з’явитися керівники великого французького бізнесу: Total, GDF, EDF, Auchan, Das­sault… Не відмовилися від запрошення й політики: колишній кандидат у президенти євроскептик Ніколя Дюпон-Еньян, екс-міністр внутрішніх справ крайній лівий Жан-П’єр Шевенман, колишній генсек ПАСЕ поміркований правий Жан-Клод Міньйон, депутат Європарламенту від ультраправого «Національного фрон­­ту» Аймерік Шопрад і навіть соціаліст Жан-Ів Леконт, який потім відбивався від преси виправдовуваннями, ніби він пішов на вечір як розвідник у тил до ворога…

Увесь політичний спектр, присутність найпотужніших фран­­цузьких фірм… Тема вечора – ситуація в Україні. Проте до резиденції російського посла не запросили ані дипломатів, ані журналістів, ані громадських активістів, які бодай трохи симпатизують Києву. Операція «Плюю на санкції» проросійському лобі у Франції цілком вдалася. Неважко здогадатися: будуть інші.

Юридичною мовою дії лобістів країни-агресора підпадають під визначення «злочинний колабораціонізм». Себто підпадали б, якби війну в Україні назвали війною. А поки сама жертва нападу не розірвала дипломатичні відносини з агресором, намалювалася ще одна лазівка, яку використовують флібустьєри й авантюристи від економіки та політики.

Читайте також: «Містраль» до листопада

Тьєррі Мар’яні, сфотографувавшись на пам’ять із Наришкіним, якого визнано особисто причетним до організації кровопролиття в Україні, написав під фото, що «санкції проти Росії безглузді». За інформацією із Twitter учасників званої вечері в резиденції російського посла, практично всі вони висловлювалися в подібному сенсі. Із ввічливості, переконань чи банальної корисливості? Із жадібності до грошей, яка переважає все й загалом не має нічого спільного із засадничими європейськими цінностями?