«Ми не можемо зберігати ненависть і ворожнечу з минулого», — цитує Черчилля очільниця Парламентської асамблеї Ради Європи Ліліан Морі Паск’є. Її промова, присвячена 70-річчю організації, — гімн миру й злагоді, порозумінню й співпраці між державами-членами. Так, ніби на Сході України немає війни, ніби 20% території Грузії не є окупованими, ніби Придністров’я — одна з успішно інтегрованих провінцій Молдови, а статус Нагірного Карабаху влаштовує і Азербайджан, і Вірменію.
Свого часу, у 1949 році, Рада Європи замислювалася як один із запобіжників нової смертоносної війни. Як дискусійний майданчик, лабораторія нових, гармонійних взаємин, де право на життя, на власні погляди, на свободу слова й віри, на повагу й гідність стають пріоритетами держав. Суспільний ідеал, що відповідав запитам далеких повоєнних часів. За роки існування структура обросла своїм внутрішнім сленгом і чиновництвом, ритуалом і механізмами, проте не навчилася оперативно реагувати на виклики часу. Коли нова гібридна війна роз’їдає самі підвалини європейських цінностей, лексика, стилістика та політичний інструментарій очільників ПАРЄ загальмувалися на періоді рожевих окулярів часів падіння Берлінського муру.
Читайте також: Європейська капітуляція
Ювілейна промова голови ПАРЄ Ліліан Морі Паск’є апелює до травматичного досвіду, який пережили європейці під час Другої світової, але й словом не згадує про травматизм українців, грузинів, чеченців, що набуті нині. Правильні слова про «довіру між народами», «моральні орієнтири» та «цінність діалогу як найефективнішого способу врегулювання конфліктів» у кожному виступі. «Це насамперед швейцарський політик у класичному сенсі цього слова, — пояснює в розмові з Тижнем працівник секретаріату ПАРЄ. — Йдеться про апологетику нейтральності, посередництва, примирення…»
У квітні цього року Ліліан Морі Паск’є навідалася до Санкт-Петербурга на конференцію під назвою «Боротьба проти міжнародного тероризму», організовану Парламентською асамблеєю СНД та ПАРЄ. Спільний захід парламентаріїв Ради Європи та СНД на території держави під санкціями вже сам по собі є контроверсійним рішенням. Ніби ж давно доведено на практиці, що Кремль трактує задобрювання як слабкість, якщо не сигнал до нової експансії. Але Паск’є, схоже, здобутками історичного досвіду не переймається. «Ми не повинні займатися геополітикою», — заявила вона пізніше. Хоча тактика поступок Кремлю — це також геополітика.
Саме Ліліан Морі Паск’є проштовхнула голосування щодо відновлення повноцінного членства Росії в ПАРЄ. Це було зроблено всупереч регламенту, адже того дня в залі засідань не знайшлися необхідні дві третини голосів, щоб внести питання до порядку денного. До того ж вона активно посприяла тому, щоб Росія з тріумфом повернулася до сесійної зали в Страсбурзі, та ще й із гарантією, що структура ніколи більше не ухвалить жодних санкцій проти жодної держави-члена. Чи можна за сукупністю фактів вважати її проросійським політиком? Попри безпрецедентний реверанс у бік Кремля, жоден зі співбесідників Тижня в Палаці Європи з таким визначенням не погодився.
Читайте також: Страсбурзька аномалія. Як Росія поверталася в Парламентську асамблею Ради Європи
«Ліліан Паск’є насамперед командний гравець, — поділився міркуваннями голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв. — Це розумна, досвідчена жінка, яка вміє досягати політичних цілей. Класичний приклад подвійного дна, коли публічно проголошуються високі принципи, але на практиці політична доцільність здобуває перемогу над цінностями. Стосовно голосування щодо Росії було очевидно, що позиція більшості західних держав узгоджена заздалегідь. Депутати дістали вказівки від своїх міністрів закордонних справ, Паск’є лише втілила це спільне рішення».
«Західні столиці виявилися не готовими до того, що вже 2 липня Росію треба було б виключати за несплату внесків, — ділиться думками з Тижнем один із постійних працівників ПАРЄ. — Це не поразка України, це поразка західної дипломатії, яка не вміє будувати переможні стратегії в протистоянні з Москвою. Очевидною є роль домовленості Меркель із Макроном, вона читалася в голосуванні французької та німецької делегацій, але не варто применшувати роль Фінляндії. Увесь цей останній рік Гельсінкі наполегливо працювали на повернення російської делегації. Естонський політик, колишній дисидент Андрес Геркель оприлюднив статтю про фінляндизацію Ради Європи, у якій ідеться про примирливість заради примирливості, поступки в ім’я поступок, нейтральність понад усе та невідповідність у кінцевому підсумку методів, які обирає ПАРЄ, викликам, перед якими стоїть Європа».
На континенті ллється кров, гинуть люди, коїться свавілля, анексуються території. Структура, що наглядає за дотриманням міжнародного права, мала б бити на сполох першою. Час напитує харизматичних лідерів, що не ховаються від реальності. Чи є прикладом такого політика Ліліан Паск’є? Ані вона, ані її попередники. Система розучилася оновлюватися. Чи потрібна світу Рада Європи, що загубилася в часі? Невдовзі дізнаємося. Ведмідь у «рукавичці» легко здатний розвалити її зсередини.