Президент Франсуа Олланд відразу переніс свій візит до Польщі «на невизначений термін», а речник польського уряду Рафал Бохенек, щоб якось угамувати пристрасті, пообіцяв новий тендер, бо ж Варшава замовила в американської фірми Black Hawk лише 21 новий гелікоптер, а загалом польська армія потребує їх 50–70. Тиждень попросив прокоментувати ситуацію Філіппа де Сюрмена, колишнього посла Франції в Україні, Литві та Ірані, що працював також як дипломат у Бухаресті, Будапешті, Москві, Брюсселі й Тель-Авіві.
Як сприймають у Франції відмову Польщі від придбання вертольотів?
— Моє особисте враження таке: реакція французької сторони була така загострена передусім тому, що дві країни пов’язують дуже давні, міцні й глибокі відносини, а заява про розірвання контракту пролунала доволі різко й несподівано. Ніхто не чекав на такий розвиток подій, отже, і резонанс спостерігаємо, можливо, більший, ніж мав бути в такій ситуації. Я схильний вважати, що мова про епізод — так, вельми
неприємний, але не більше.
Тобто якість польсько-французьких відносин від цього кроку не надто постраждала?
— Вважаю, що нічого незворотного не сталося. Маємо наслідки більше політичного, ніж економічного характеру. Європа сьогодні переживає непрості часи. У цьому контексті європейська солідарність, злагодженість і спільність дій мають особливі вагу та значення. Отже, я реагую на подію насамперед як європеєць. Вона для мене ще одне нагадування про те, наскільки важливими сьогодні є питання спільної європейської безпеки, наскільки всі ми потребуємо сильної Європи, здатної захистити себе в протистоянні з численними новочасними небезпеками.
Читайте також: Розігрів двигунів. Чи можлива польсько-українська співпраця в галузі будівництва вертольотів?
Але польські консерватори не вперше віддають перевагу саме американським, а не європейським виробникам військового устаткування…
— Справді, польський уряд обрав нині співпрацю зі своїми трансатлантичними партнерами. Для Варшави контакти з Вашингтоном завжди були важливі. Варто сприймати це як факт. Власне, як і те, що США мають у сфері військового виробництва свої інтереси та пріоритети і Європейський Союз не завжди виявляється для них головним і найпершим партнером. Усе це розуміння не знімає з порядку денного питання сильної Європи, дієвого Євросоюзу: їх нагально потребують усі без винятку жителі ЄС. Саме тому, усвідомлюючи реалії і тверезо аналізуючи контекст, треба прагнути злагоджених спільних дій на європейському рівні.
Чи не склалось у вас враження, що уряд Беати Шидло має власне бачення причетності до європейської спільноти й того, як треба розставляти пропорції між польськими національними та спільними європейськими інтересами?
— Може, і так… Я сказав би, що в нас узагалі проблема з великою спокусою популізму, котрий активно виявляє себе як у Польщі, так і в Україні, Франції, Нідерландах, Великій Британії… До речі, українська група «1 грудня», до якої належить чимало моральних авторитетів країни, зробила нещодавно гостру й доречну заяву стосовно небезпеки популізму. Проблема спільна навіть не континентального, а планетарного масштабу. Безперечно, кожна країна має свою історію та свої виклики, особливі обставини. Я зовсім не збираюся робити зауваження полякам чи угорцям, повчати їх, як правильно жити, лише вкотре наголошу на актуальності спільного європейського проекту, що, попри всі негаразди й випробування, таки має потенціал для вирішення таких проблем.
Читайте також: Французькі праймеріз: вода на московський млин
Гадаєте, незважаючи на Brexit та інші тривожні події останніх років, європейський проект не втратив ані перспектив, ані привабливості?
— Звичайно ж, не втратив! Мусимо пам’ятати, що Європа цінностей, Європа політична побудована методом подолання криз. Не біймося конфліктних ситуацій: вони виводять на нові рішення. Перешкоди, випробування — усе це мобілізує здорові креативні сили. Виклик наших часів — це протистояння з авторитаризмом на всіх рівнях. Прихильники останнього переконують у його буцімто кращій ефективності порівняно з демократією. Наше завдання — захистити право людини на свободу дії та рішення. У цьому сенсі Україна, яка мусить сьогодні виборювати свої незалежність та волю, зокрема й зі зброєю в руках, може багато чого навчити інші європейські держави.