Бажання здобути перемогу силою породжує готовність до різноманітних «раціональних» розрахунків: раціональність тут надзвичайно гнучка. У цю гру, попри деякі тактичні відступи, грав Радянський Союз, а потім і Росія — принаймні з 1999-го. Про це на сторінках Тижня пише французький філософ Філіпп де Лара.
За його словами, той стратегічний та інтелектуальний горизонт не варто забувати, бо це, хоч і давня, та все ж істотна першопричина західної слабкодухості у відносинах із сучасною Росією.
"Ми не хочемо глянути війні в лице, позаяк втратили уявлення про те, чим вона є насправді. А це реалізація політичних устремлінь за допомогою сили й стратегічних маневрів", – пише він.
Де Лара зазначає, що політичні устремління не обов’язково передбачають раціональний зв’язок між цілями й засобами. На цей нюанс звертав увагу Карл фон Клаузевіц, який називав війну загостренням крайнощів, проте намагався раціоналізувати її у своєму відомому й оманливому афоризмі: «Війна — це продовження політики іншими засобами».
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»