Феміністичний підхід у гуманітарному знанні загалом відомий і стосується пізнавальних, психологічних, політичних, соціальних, етичних та естетичних аспектів. Докладніше про нього можна дізнатися бодай із компендіуму «Антологія феміністичної філософії» (1998) за редакцією Елісон Джаґер та Айріс Янґ. Передусім погордливе ставлення до жіноцтва виявляється у віровченнях, де сформувалася тенденція зображувати божество неодмінно чоловічого роду. Тому в багатьох релігіях жінку не просто відсторонено від керівних посад, їй заборонено навіть показуватися на люди. Бог нібито створив чоловіків досконалішими, а тому вони народжені владарювати.
Те саме й у філософії. У піфагорійській ідеї протилежностей жіноча складова поставала як лихо й темрява. Демокріт уважав наругою для чоловіка потрапити під владу жінки. Платон описував її як бездумну, чуттєву, лукаву й таємничу, тоді як Арістотель додав нездатність до міркування. Пізніше в картезіанстві прочитувалася нерозумність жіночого втілення, а Кантові тези про позбавлення жінок інтелектуальних і політичних прав, їхню безособовість, несамостійність і нездарність у науці, а також зведення до чоловічої власності нині й поготів неприпустимі. Так само і з марксистської теорії висновується, що виробнича сфера чинить подвійний тиск на жінку як домогосподарку й фабричну працівницю. На додачу для К’єркеґора жінка є пересічною, етично відсталою звабницею. Навіть такій феміністці, як Сімона де Бовуар, закидали підозру до жіночого тіла, несхвалення материнства, виняткову гетеросексуальність, надмірну раціональність, моралізаторство тощо. Тож маскулінізація думки визнається критиками за удавану об’єктивність.
Тому в межах філософії феміністки почали порушувати не тільки тему розумового домінування чоловіків (андроцентричність), які, навіть пізнаючи природу, проникають у неї, ніби в підкорену жінку, а й мотиви виключення жіноцтва із соціального життя. Позаяк їх визнано нелогічними істотами, вони упосліджені в практичній і професійній діяльності, через що отримують другорядну роботу й мізерну платню. Але чи не позначають розум і чуттєвість (останню чомусь вважають виключно жіночим проявом) лише різні психологічні стани, без яких не обійтися обізнаній і добре освіченій особистості? Зрештою, опинившись у капіталістичному, расистському, патріархальному суспільстві, жінки зазнають владного підпорядкування. Проте тиск починається насамперед на рівні висловлювань, адже мова є виразним апаратом пригноблення.
Так, при звертанні до групи людей частими є апеляції до чоловіків. Та цікава деталь: на відміну від англійської, німецької, польської чи російської українська є прикладом мови, у якій слово «людина» жіночого роду. Водночас у німецькій спостерігається більша увага до фемінітивів. Колись звертання до жінки розкривало її сімейний стан, приміром, у називанні її «пані» чи «панною», не кажучи вже про принизливі ярлики, як-от стара діва чи навіть баба. Нехай ці наймення видаватимуться просто описовими (гарна мати, красива жінка), вони неодмінно міститимуть у собі регулюючу нормативність. Тобто мова несе в собі вимоги того, якою належить бути жінці. Починаючи з маркування, далі переходять уже до визнання жінки підлеглим об’єктом. Показовим парадоксом є порнографія, де жінці належить мовчати. Тут регламентуються соціальні ролі: виявляється водночас увага до жінки (споглядання її тіла) та нехтування нею як суб’єктом.
Щоправда, тіло є важливим у формуванні жіночого досвіду. Однак беруться до уваги не лише біологічні характеристики тілесного (стать), а й соціальна поведінка (гендер). Показовим є і сексуальне задоволення, яке представники обох статей отримують неоднаково з огляду на фізичну конституцію. Та норми жіночої поведінки нерідко організовані як форми покори. Так і примус до тілесної ідеалізації (вимога краси й дотримання дієти, нав’язливий догляд, заборона старіти), що часто-густо пропагується через медіа, може неабияк дисциплінувати тіло, спричиняючи в жінок захворювання. Годі й згадувати про жіночу інвалідність, яка ставить під подвійний соціальний гніт. Часто для таких жінок цілковито заказані трудова діяльність і виконання соціальних ролей.
Врешті-решт, ключове питання феміністичної філософії могло б бути таким: жінки мають узагальнити власний досвід і протиставити його чоловічому чи спробувати доповнити, створивши бодай тимчасову форму єдності? Одностайності в цьому, вочевидь, наразі немає.