1 листопада 2011-го набирає чинності Закон «Про судовий збір», розроблений регіоналом Юрієм Мірошниченком, а також депутатами з так званої групи Портнова – Володимиром Пилипенком та Валерієм Писаренком. Фізичним і юридичним особам, які мають підстави і намір звернутися до суду зі скаргою про відновлення їхніх прав, варто поквапитися. (Це, щоправда, не стосується тих, хто бажає відсудити моральну шкоду.) Означений документ підвищує розмір внесків, які громадяни мають сплатити у разі звернення до служителів Феміди. І хоча водночас закон скасовує обов’язок додатково оплачувати ще й інформаційно-технічне забезпечення в цивільному (від 13 до 120 грн) та господарському (236 грн) процесах, нові ставки судового збору можуть бути по кишені не всім. Паралельно істотно зменшено відрахування в разі подання позовів про компенсацію моральної шкоди. Останній крок може повернути практику мільйонних позовів до ЗМІ й не тільки.
ВІДСІКАННЯ ГРИВНЕЮ
Якщо до кінця жовтня подання цивільного позову немайнового характеру коштуватиме 17 грн державного мита, то з наступного місяця – 98,5 грн. Майновий, вартість якого нині коливається в діапазоні від 51 до 1700 грн (залежно від претензії), в листопаді обійдеться в суму до 2955 грн. Оскарження дій чи бездіяльності органів влади (зокрема, відмови у призначенні пенсій, надбавок, несплаті законних пільг) подорожчає з 3,4 грн до 29,94–1970 грн. Для суб’єктів господарювання (які в жовтні за звернення до господарського суду сплачували державне мито від 102 до 25 500 грн) з 1 листопада пошук справедливості коштуватиме від 1475 до 59 100 грн. Позов немайнового характеру зросте в ціні більш ніж удесятеро – до 985 грн (докладніше див. «Доступ до суду»).
Ухвалення окремого Закону «Про судовий збір» зумовлене вимогами Цивільного процесуального кодексу, що був прийнятий ще 2004 року. Сплату судового збору передбачено також Кодексом адміністративного судочинства та Господарським процесуальним кодексом. Утім, досі відсутність відповідного закону нікого особливо не турбувала. Директор судового департаменту АО «АФ «АКТІО» Ольга Просянюк пов’язує останню ініціативу із загальним владним курсом на обмеження доступу громадян до правосуддя. «Позиватися до суду стане дорогим задоволенням. Це зможуть дозволити собі лише небідні люди», – прогнозує юрист.
Натомість голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ Леонід Фесенко стверджує, що зменшення загальної кількості справ пришвидшить і зробить ефективнішим здійснення правосуддя. Він апелює, зокрема, до того, що сьогодні в Україні кількість справ у судах на одиницю населення вища, ніж в інших європейських країнах: «Є тисячі скаржників, які безперервно судяться з родичами, сусідами, журналістами лише тому, що отримують від цього задоволення. Нові параметри збору стримуватимуть таких позивачів». І він певною мірою має рацію. На думку багатьох фахівців, з імплементацією закону конфліктуючі сторони намагатимуться відшукати консенсус у позасудовому порядку. Юрист ТОВ «ЮБ «Дерев’янчук та Партнери» Антоніна Загура навіть припускає поширення в країні практики медіації (за досвідом США, Євросоюзу), яка полягає в тому, що сторони для отримання компромісного рішення залучають фахівця-посередника. Але це лише один бік медалі.
На другому боці тієї самої медалі викарбувані повсякденна практика порушення прав громадян державними органами, ігнорування ними законодавства, тотальна корупція. Це не залишає населенню іншого виходу, як шукати правди в судах. Саме цей чинник (а не пристрасть українців до тяжб) зумовлює той факт, що суди в Україні завалені скаргами.
Читайте також: Закрита корпорація
У ПОШУКАХ ПРАВДИ
Наприклад, унаслідок небажання держави здійснювати населенню відповідні соціальні виплати її борг перед українцями сягнув у 2011-му понад 130 млрд грн і зростає щодня. Наразі суди розглядають сотні тисяч «соціальних» справ, а можновладці вигадують усе нові й нові засоби загальмувати ці процеси. Так, щоб уникнути снігової кулі соціальних претензій, влада спробувала провести через Верховну Раду резонансний законопроект № 9127 «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Під нібито гарною обгорткою 16 категорій громадян ледь не позбавили законних пільг – процес зупинили «афганці» та чорнобильці, які вийшли 20 вересня на акцію протесту. Подорожчання позовів – це такий самий спосіб угамувати ображених державою.
Щоправда, документ передбачає пільги для певних категорій громадян, зокрема для ветеранів війни, інвалідів І і ІІ груп, чорнобильців І та ІІ категорій тощо. Однак у переліку немає, скажімо, пенсіонерів. Натомість є… Пенсійний фонд (!) та інші соціальні фонди. Колізія потребує пояснення: коли пенсіонер виграв у ПФ суд на рівні першої інстанції, Фонд обов’язково подає апеляцію, а згодом касацію. Таким чином, на практиці виконання рішення затягується на роки. Від 1 листопада (після імплементації нового закону) пенсіонер 10 разів подумає, перш ніж судитися, оскільки за нинішніх реалій не можна бути певним у винесенні об’єктивного судового рішення, тоді як збір доведеться обов’язково сплатити. Водночас Пенсійний фонд таких сумнівів позбавлений.
Потрібно враховувати ще й те, що закон надає право судам відтермінувати сплату судового збору або навіть звільнити від неї (з огляду на майновий стан сторін). Але на практиці ця норма навряд чи стане популярною. Антоніна Загура зазначає, що вона не встановлює чітких критеріїв оцінки майнового стану сторони і це питання вирішуватиме суд. Аналогічні норми є і в Цивільному процесуальному кодексі, але застосовуються вони неохоче.
Читайте також: Судове рейдерство
ЗМІ ПІД ПРИЦІЛОМ
Ускладнивши доступ до суду для більшості громадян і дрібних підприємств, народні обранці спростили судочинство охочим компенсувати моральну шкоду. Так, директор Інституту медіа права Тарас Шевченко зазначає, що за старих умов, аби подати позов на 1 млн грн, потрібно було сплатити 100 тис. грн державі. Завдяки цьому запобіжнику великі позовні суми були рідкістю, а кількість тих, хто бажав позиватися, незначною. Віднині, щоб «зарядити» позов на 1 млн грн, потрібно небагато – 1% його ціни, але не більше ніж 2955 грн.
Досвід багатьох ЗМІ доводить, що ті особи, репутація яких має матеріальний вимір (приміром, олігархи), у разі потреби легко й успішно можуть захиститися в іноземних судах, наприклад, у Лондоні. Натомість є і такі позивачі, які дуже дорого оцінюють свою репутацію, навіть якщо не мають шансів захистити її в ході неупередженого судового розгляду. Таких вистачає в українському політикумі, й за новими правилами вони отримують рідкісну можливість псувати настрій журналістам і робити самопіар на мільйонних позовах.
Співавтор закону Володимир Пилипенко зауважує, що ця норма стосується не лише ЗМІ, а усіх фізичних та юридичних осіб. За його словами, «кожен громадянин, кожна організація отримали право захистити честь та гідність, сплативши менше мито. Зокрема, й мас-медіа та журналісти мають право захищати ділову репутацію…». Народний депутат апелює до практики: суди першої інстанції переважно присуджують до сплати суми в розмірі 1–10 тис. грн, інколи до 15 тис. грн, а апеляція їх зменшує. Тобто ЗМІ нібито можна не хвилюватися. Але хто гарантує, що практика не зміниться після імплементації закону?