2014 рік в Україні оголошено роком Тараса Шевченка. Цілком логічно: в березні минає 200 років з дня народження класика. Але негаразди напосілись на речі й процеси, пов’язані з іменем генія, чомусь уже в середині осені 2013-го.
У Києві, наприклад, хочуть знищити Національний музей Шевченка. Принаймні, про це заявляють численні активісти. Говориться про те, що будівлю музею під виглядом ремонту руйнують, експонатам загрожує загибель через недотримання температурного режиму, і взагалі на місці пам’ятки планують збудувати ресторан.
Підтверджень планів переробити музей на щось прибутковіше (й приватне), щоправда, немає. Водночас є той факт, що указ президента та постанова Верховної Ради, де міститься перелік заходів до Року Шевченка, говорять про «ремонтно-реставраційні роботи» в музеї. Тоді як у відповідному розпорядженні Київміськдержадміністрації від 24 липня сказано вже й про «реконструкцію».
Тиждень.ua побував на місці ремонтних робіт і поспілкувався з деким із відповідальних за ці роботи. Наразі скидається на те, що музей залишиться музеєм, ресторану «замість» нього не буде. Але при цьому на території музею заведуться найменше одна кав’ярня та одна парковка. І от якраз вони можуть у кінцевму рахунку виявитись цілком приватними підприємствами. Наскільки це узгоджується із законодавством про культурну спадщину – велике питання, на яке час би відповісти як міській владі, так і Мінкульту.
Тим часом проти Тараса Григоровича «збунтувався» Київський національний університет. Тобто далеко не весь, і навіть не якась значна кількість його студентів, а тільки нечисленна, зате активна лівацько-анархістська профспілка «Пряма дія». Мовляв, з нагоди майбутнього ювілею поета студентів поголівно, безвідносно до спеціалізації, змушують прослуховувати лекції про «феномен Шевченка» і ще й писати про це реферерати.
В принципі, практично немає смуніву, що керівництво та викладачі вишу, отримавши рознарядку згори, поставились до вшанування пам’яті Шевечнка максимально формалістично. З іншого боку, важко серйозно поставитись до заклику ліваків «ми навчаємось – нам і вибирати, що вивчати». Ну, добийтесь, хай кожен студент обирає собі персональну навчальну програму, спробуйте. А головне, хіба тут у Шевченкові проблема?
Втім, показово, що автора «Кобзаря» вкотре намагаються приватизувати і «Система», і «борці з Системою». Таки класик є класик 🙂
Хоча часом класикові справді не позаздриш. Самого поета давно вже нема, а найрізноманітніші чутки довкола нього виникають знов і знов. Наприклад, що в якихось українських школах примірники «Кобзаря» наказали… знищити.
Тиждень.ua так і не зміг встановити першоджерела цієї інформації, передрукованої однією з газет із соцмереж і широко ретрансльованої згодом у тих же соцмережах. В тій частині повідомлень, що її цитувала газета, зокрема, сказано: «Из главка присланы списки учебников, допущенных к использованию в учебном процессе. Но вот что интересно, все остальные учебники (например, прошлого года выпуска или авторские) не просто нельзя использовать, их не должно быть в помещениях школы вообще. Это же касается художественной и научной литературы. Нет грифа – фтопку… Например, «Кобзар» разрешен только 2013 года издания с расово верным предисловием».
Напружившись, із подальшого тексту новини можна виснувати, що йдеться про Харків чи Харківську область. Більше не зрозуміло нічого. Тим не менше, колеги надали повідомленню з соцмереж такого забарвлення, ніби по всійУкраїні «Кобзарі» вже палять на вулицях під наглядом директорів шкіл. Ось воно, зло «олбанської мови» з її веселим виразом «фтопку» 🙂
Паралельно з Тарасом Шевченком жертвами непорозумінь, а то й відвертих фальшивок, стали і ще кілька відомих українців – щоправда, всі вони, хвалити Бога, цілком живі.
Так, у соцмережах поширилася інформація про «скандальний» візит президента Януковича до Японії. «С президентом Украины не встретился ни один министр, ни один губернатор и даже мэр Токио… Не пришли на встречу и мэры Киото и Осаки, очень влиятельные люди. Удалось уговорить императора на символическую встречу, во время которой Янукович нанес оскорбление в лице императора всему японскому народу. Он первый протянул руку и не сделал символического поклона… Но еще хуже, что по сообщению газеты «Хоккайдо симбун», Януковича отказывались сопровождать даже японские полицейские», – написав маловідомий сайт «Украина без Януковича!»
Далі анонімний автор розлого розмірковує, що вся справа – в нелюбові японців до злодіїв, а український президент, про що нібито написала перед його візитом чи не вся японська преса, замолоду порушив заповідь «Не вкради».
Громадяни, котрі повивішували це повідомлення на своїх сторінках, навіть не перевірили, що останнім часом Янукович ні до якої Японії не їздив. Натомість такий візит мав місце в січні 2011 року. І набрав розголосу саме через інформацію про те, що гарант нібито дійсно, всупереч етикету, першим простягнув руку імператору.
А вже за кілька днів до тієї інформації «доточились» і повідомлення про відмову від зустрічі з Януковичем японських мерів (хоча, наприклад, тамтешній прем’єр із ним таки зустрічався) та публікації в японській пресі про «славну» юність президента. Доказів, щоправда, побачити так і не довелося. Але той факт, що візит скоротили (офіційно – через теракти в Макіївці), сприяв поширенню чуток.
Екс-глава уряду України Юлія Тимошенко за кордоном не була значно довше за президента. І поки вся країна обговорює імовірність того, що вона таки потрапить туди – на лікування до німецької приватної клініки – декотрі завсідники соцмереж почали задаватись питанням, чи варто «лікувати Тимошенко за кордоном коштом платників податків».
Насправді все навпаки: лікуватись позиціонерка буде, якщо це таки станеться, за рахунок приватних внесків (звісно ж, формально це буде допомога рідних, близьких, партії тощо, але ні в якому разі не її власні кошти). І в цьому сенсі відправлення Тимошенко за кордон, навпаки, може означати певну економію для державного бюджету, котрий її зараз утримує. Проте для мало обізнаного в таких речах «пересічного виборця» чутка може стати черговим антитимошенківським аргументом.
На закінчення ж повернімось до поетів. Сергій Жадан не є ані політиком, ані ув’язненим (і, треба вважати, тішиться з обох цих фактів). Йому просто трохи не пощастило з прізвищем. Багатьох шанувальників сучасного поета, в тому числі й автора цих рядків, днями серйозно здивувало таке ось фото з соцмереж.
Проте, як виявилось, Сергій Жадан тут ні до чого. Просто 17 жовтня в Запоріжжі під стінами міліцейського главку відбувся мітинг протесту «проти наркоторгівлі та корумпованих правоохоронців». Серед прізвищ громадян, котрих слід посадити на нари, фігурувало й ім’я такого собі Андрія Жадана – нібито наркоторгівця, затриманого у вересні, але відпущеного на підписку про невиїзд.
Цікаво, що мітинг «проти корумпованої міліції» водночас відбувався «на підтримку» місцевого губернатора. Проте конфлікт еліт у Запоріжжі, що дедалі більше виплескується на загальнонаціональний рівень – окрема тема. Поки ж що порадіймо, що хороший поет там таки ні до чого.