Є також один досить великий скандал між ув’язненою Юлією Тимошенко та Державною пенітенціарною службою. Щоправда, такий скандал відбувається уже не вперше, а напевне сказати про нього можна лише те, що хтось тут точно бреше.
А от чи не найбільший світовий скандал десятиліття, безпосередньо пов’язаний з «теорією змови», в Україні майже ніхто не висвітлив.
Унікальна Україна, добровольці для Асада й «аморальна» Тимошенко
Минулого тижня, наприклад, популярним був список «Десять цікавих фактів про Україну», що гуляв Інтернетом і російською, й англійською мовою.
Відвертих фальшивок у цьому списку, щоправда, немає, проте вистачає сумнівних тверджень. Скажімо, географічний центр Європи можна знайти не лише поблизу Рахова – дивлячись як визначати кордони самої Європи. Тож «пуп континенту» знаходять і в Польщі, і в Словаччині, а Книга Гіннеса запевняє, що він – у Литві.
Хрещатик – це, звісно, не «найкоротша вулиця на світі», і навіть не найкоротша центральна вулиця на світі (як, напевне, хотів написати невідомий автор). Але от у Європі – так. Що ж до станції метро «Арсенальна», то вона, схоже, дійсно найглибша в світі. Але тільки величезним бажанням зацікавити читача можна пояснити твердження, що саме навколо станції знаходяться підземні бункери для радянського чиновництва, збудовані разом зі станцією в 1960 р.
А от першу гасову лампу дійсно винайшли у Львові. Хоча й зробив це поляк.
Нарешті, варто згадати про відносно рідкісний випадок, коли божевільні «новини» українського походження потрапляють на шпальти, як прийнято говорити, зарубіжних видань. У червні до слави Неньки таким чином доклався «ветеран української розвідки» Сергій Разумовський, котрий виступив із відеозверненням про відправку до охопленої громадянською війною Сирії «російсько-українського добровольчого корпусу». Звісно, на підтримку уряду Асада.
Виступивши на тлі радянського та українського прапорів (український, щоправда, чомусь був перевернутий), «ветеран» ще наприкінці травня запевнив, що в «добровольчий корпус» вже нібито готові записатися кілька тисяч осіб.
Цю інформацію широко підхопили українські, російські, білоруські, молдовські, а там – і арабські та деякі західні ЗМІ. Хоча легко можна зрозуміти, що зробили вони це дарма. Голова «Союзу бездомних офіцерів України» Розумовський, за сумісництвом – «Гетьман українського народу», раніше відомий лише вузькому колу журналістів та військових фахівців, ні слова не каже про те, куди звертатись «тисячам» бажаючих повоювати в Сирії. Хіба так збирають добровольчі дружини? А якщо йдеться про те, щоб зібрати лише фахівців, то такі речі не оголошують через Youtube.
Що ж, зате «ветеран розвідки» здобув право бути згаданим у нашій рубриці. З чогось же треба починати докорінну зміну світового порядку, котра є, очевидно, його головною метою.
На завершення української тематики не можна не згадати чергову історію з недопущенням до Юлії Тимошенко представників її захисту. Такі історії вже траплялись, але цього разу рівень сюрреалізму зашкалює.
У викладі захисника екс-прем’єрки Сергія Власенка та її доньки Євгенії ситуація виглядає так, що в п’ятницю, 14 червня, засудженій відмовили в зустрічі із захисником Миколою Титаренком, а потім, на вихідних і в понеділок, намагались не допустити до неї вже згаданих Власенка та Євгенію (не одночасно). Тюремники доводять своє: із захисниками Тимошенко то не хоче бачитися сама (так, від зустрічі з Титаренком вона нібито відмовилась через… масаж), а то використовує ці зустрічі для безбожного шантажу пенітенціарного відомства.
«Вона (Тимошенко – Тиждень.ua) мала та має надзвичайно велику кількість таких побачень, навіть усупереч вимогам відповідної відомчої інструкції», – наголосила прес-служба ДПС. Натомість «деяким особам, що оточують засуджену Ю.Тимошенко та приходять до неї на побачення, невластиве нормальне людське відношення і вони нехтують порядністю співробітників пенітенціарної відомства та тим розумінням, яке демонструє керівництво колонії». В повідомленні ДПС уточнено: в понеділок Юлія Тимошенко сама відмовилася бачитись із донькою на території кімнати для побачень, однак Євгенія змусила провести її до палати-камери, погрожуючи в іншому випадку «на всю Європу» заявити, що тюремники не дають Тимошенко законних побачень.
Безперечний факт у цій історії лише один: побачення дійсно повинні відбуватися в кімнаті для побачень. Водночас сторона Тимошенко стверджує: стан здоров’я підсудної різко погіршився, і вона фактично не може пересуватися до цієї кімнати. Разом із тим треба звернути увагу, що Власенко, котрий першим заявив про це 15 червня, посилався на неназвані джерела. Лише в понеділок те ж заявила Євгенія Тимошенко, котра таки змогла побачитися з матір’ю. Тим часом європейські спостерігачі Олександр Квасневський і Пет Кокс, котрі бачилися з Тимошенко того ж 15 червня, офіційно нічого не коментують.
Обережно, вас читають
Історія Едварда Сноудена на Заході вже затьмарила історію Джуліана Асанджа, котрий уславився завдяки публікації на сайті Wikileaks секретного листування уряду США з дипломатичними місіями.
30-річний Едвард Сноуден сам працював на американську «оборонку» – здебільшого як вільнонайманий співробітник компаній, що виконували замовлення Агентства національної безпеки (АНБ) та Центрального розвід управління (ЦРУ). За фахом він, як можна здогадатися, комп’ютерник. Свого часу Сноуден хотів влаштуватися в спецпідрозділи, задіяні на війні з Іраком (пізніше він казав, що відчував це як свій «обов’язок» у боротьбі за демократію). Але при проходженні підготовки зазнав травми й був відрахований.
Влаштуватись на роботу в спецслужби на мирній території Сноуден теж зміг не одразу – зокрема, заважала відсутність диплома. Але хлопцем він виявився наполегливим, що в цілому не дивно для людини, котра цікавиться єдиноборствами, вивчає далекосхідні мови й називає себе прибічником буддизму. Відтак у 2007 – 2009 він встиг попрацювати на ЦРУ в Женеві, а потім перейшов до компанії, що надавала послуги АНБ, працював спочатку в Японії, а потім – на Гавайях та в Гонконгу.
З 5 червня американська New York Times та британська Guardian почали публікувати надані Сноуденом документи про масштабні мережі телефонного та електронного стеження, розгорнуті в світових масштабах АНБ та британськими спецслужбами. Зокрема, стало відомо, як спецслужби стежили за учасниками зустрічей «Великої вісімки» та «Великої двадцятки» в Лондоні 2009 року.
З документів також стало відомо про систему втручання США в комп’ютерні мережі Китаю, котра діє з 2009 року. Що гірше, виявилося, що АНБ масово відстежує дзвінки та електронні комунікації на території США. Спецслужби заявили, що йдеться про стеження за трафіком іноземного походження, левова частка котрого проходить через американські сервери. Але завдяки системі PRISM, викритій Сноуденом, можна було тотально стежити й за самим американцями, що не дозволено законами США.
Як виявилося, починаючи з 2007 року надавати інформацію щодо своїх користувачів у режимі онлайн американським спецслужбам поступово погодились такі електронні гіганти, як Yahoo!, Microsoft, Youtube, Google, Facebook та інші (винятком залишився Twitter).
Компанії запевняють, що американський уряд цікавиться лише мізерним відсотком користувачів. Так, Facebook повідомляє, що за другу половину 2012 року отримав запити стосовно менше ніж 20 тис. акантів, тоді як в цілому послугами мережі користується 1,1 мільярд землян. Microsoft заявив про надходження за той же період запитів на близько 30 тис. акаунтів. У Google точну цифру назвати відмовились, але запевнили, що всі дані надавали «у знеособленій формі», щоб вони могли служити лише для аналітичних узагальнень. Звісно, опонентів посилення державного контролю над соцмережами це аж ніяк не заспокоїло.
Сам Сноуден, між тим, виїхав на китайську територію Гонконгу. Екс-віце-президент США Дік Чейні буквально під час написання цього тексту заявив, що Сноуден міг бути китайським агентом. Офіційний Пекін відкинув ці підозри; разом із тим, загальний тон китайських заяв підштовхує до думки, що там не квапитимуться видавати Сноудена американцям. А в Гонконгу на вихідних відбулися демонстрації на його підтримку.
Утім, на час підготовки матеріалу подібного запиту від США не надходило, понад те, викривачу всепланетної системи стеження поки не висунуто ніяких офіційних звинувачень.
Уся ця історія ще дуже далека від завершення. Але вона вкотре піднімає питання про межі припустимого як у контролі держави над суспільством, так і в контролі суспільства за державою.
Скажімо, про «бостонського терориста» Джохара Царнаєва спецслужбам було відомо, що він цікавиться ісламістськими онлайн-ресурсами. Але саме по собі це, наполягають американські правоохоронці, не було достатньою підставою для максимально щільного стеження за ним чи, тим паче, його затримання. До того ж інформація, зібрана АНБ з соцмереж, дійсно масово використовувалась для створення аналітичних документів – зокрема, на даних системи PRISM ґрунтувалися майже півтори тисячі аналітичних доповідей, що регулярно готуються для президентів США.
Словом, спецслужби наголошують, що мають не забагато, а, навпаки, замало можливостей для стеження за потенційними терористами та злочинцями. Але ж вимагати собі дедалі більших повноважень притаманно будь-яким спецслужбам. А головне – ми завжди вправі підозрювати, що знаємо не всю правду, як це й продемонстрували викриття Сноудена.
Те ж стосується й моніторингу соцмереж заради аналізу суспільних настроїв. Ясно, що такий аналіз необхідний для нормального управління державою. Але чи нормально те, що він готується таємно?
Без відповіді залишається й фундаментальне питання про те, чи може демократія лишатись конкурентною перед недемократичними режимами. Офіціозна китайська преса уже прославляє Сноудена як людину, що викрила «тоталітарний» характер американської державної машини, котра масово «порушує права людини», захищені міжнародними конвенціями. Але ж сам Китай займається абсолютно тим самим, причому набагато успішніше. То що, єдина альтернатива недосконалому тоталітаризмові Заходу – досконаліший тоталітаризм Сходу? Невеселий висновок для всіх тих, хто й сьогодні вірить у неминучий прогрес людства в напрямку збільшення свободи.