Однак, у міру зростання в Росії агресивно-шовіністичних настроїв, звичне з дитинства свято поступово стало набувати нові обриси, з кожним роком вбираючи в себе все більше ідеологічне навантаження. Десятиліття обробки радикально трансформували звичну, трохи просяклу нафталіном дату, перетворивши її в сеанс російської націоналістичної істерії. У підсумку, сталося немислиме – 70-річний ювілей закінчення найстрашнішої європейської війни Україна зустрічає зі страхом, подумки відраховуючи дні до закінчення чергового викиду агресії у російських націоналістів. Сьогодні 9 Травня – свято не лише зі сльозами на очах, але і з піною на вустах.
Від святкового настрою не залишилося й сліду. Дякуючи росіянам, День Перемоги перетворився в Україні на день очікування провокацій та заворушень. Через 70 років після перемоги над фашизмом, Україна знову зіткнулася з іноземною агресією, що має ознаки фашизму, а день 9 Травня сьогодні називається в якості ймовірної дати чергового наступу ворожих військ. Як тут святкувати…
У сусідній Росії, де режим Путіна стає все більш схожий на фашистську диктатуру, найбільша військова перемога СРСР перетворилася на об'єкт релігійного поклоніння. Процес цей проходив досить довго, і почався ще в СРСР, але якщо раніше культ Перемоги у Росії був цілком мирним і нешкідливим явищем, то тепер він прийняв форму тоталітарної релігії. Ті ж, хто намагаються цю релігію заперечувати, за напрацьованим алгоритмом оголошуються «невірними» (у нашому випадку – «фашистами»), що підлягають знищенню.
Читайте також: Париж: протистояння символів
Розворот Росії до фашизму відбувався банально. Політична катастрофа Москви в 1991 році та наступний період економічного занепаду породив у населення бажання повернутися до старого порядку та сильної руки, в ролі якої виступив виходець зі спецслужб Володимир Путін. Якийсь час його режим був досить ліберальним, проте з часом, коли населенню стало очевидно, що країна не поспішає вставати з колін, ліберальна модель була поступово замінена націонал-популізмом. В якості нової національної ідеї росіянам був запропонований «русский мир». А в якості палінгенетичного міфу, який є основою будь-якої фашистської диктатури, стала використовуватися концепція «відродження колишньої радянської могутності». Фундаментом цього міфу зі зрозумілих причин став культ перемоги над Третім Рейхом – найвищого військового досягнення СРСР.
Міф повністю замінив собою справжню історію, яка за мовчазною згодою була винесена за дужки і забута. Святкування військових річниць перетворилося на досить дикуватий офіціоз, де симулякри – стрічки, гасла, плакати, – давно замінили реальність. Замість справжніх, зовсім одряхлілих або померлих фронтовиків, на парадах використовуються ветерани НКВД, діти війни та трудівники тилу, обвішані іконостасами ювілейних медалей, отриманих за небойові заслуги. Їх «спогади» настільки ж фальшиві, як спогади героя Арнольда Шварценнегера з фільму «Згадати все». При цьому, навіть самі «ветерани» часто не розуміють, що просто відтворюють ідеологічні мнемоімпланти, вживлені їм з юних років.
В Україні, яка в період з 2010 по 2014 роки була по факту залежною від Росії державою-сателітом з підзвітною Москві адміністрацією, відбувалися схожі процеси, які однак гальмувалися місцевими лібералами та націоналістами. Якщо керівництво країни і регіональні еліти південного сходу разом з російськими елітами потроху дрейфували до російського націоналізму та переймали його символіку (георгіївські стрічки, червоні прапори), то в центрі та на заході країни російський націоналізм навпаки – сприймався негативно. Перші серйозні конфлікти на грунті такого нерозуміння відбулися в 2011 р, коли «регіонали» стали примушувати українців на 9 ,Травня вивішувати комуністичні прапори, а одесит Ігор Марков, відомий своїми націоналістичними поглядами, влаштував у Львові грандіозну провокацію перед телекамерами російських ЗМІ. Надалі напруженість тільки нагніталася і погіршувалася. В Україні посилювалося неприйняття навязуемого зверху російського офіціозу, а керівництво країни, замість того, щоб мудро обходити гострі питання, продовжувало з ідіотською завзятістю насаджувати путінський культ перемоги, оголошуючи всіх, хто не приймає його – ворогами та фашистами. Наслідки не забарилися.
Читайте також: П’ять хвилин для євреїв, п’ять хвилин для Гітлера
Сучасний День Перемоги вже давно має опосередковане відношення до подій 1940-х. Це свято зовсім інших людей та іншої символіки, ритуал демонстрації російської військової могутності, туга за втраченою імперською величчю. Припадок патріотизму, що компенсує негативні емоції від численних російських невдач, ланцюг яких тягнеться з року в рік. Чим гірше справи в Росії – тим помпезніше патріотичні заходи. Кількість георгіївських стрічок зворотно пропорційна ціни на нафту.
У сучасній Росії переконані, що Україна не сприймає культ Перемоги, оскільки є фашистською державою, але за наукою виходить якраз навпаки. Пошук ідеалу в минулому, туга за втраченим статусом наддержави, войовничий реваншизм, – все, що є зараз основою ідеології путінської Росії – якраз і є класичні, хрестоматійні ознаки фашистського ладу. У той же час Україна не має цих базових ознак фашистської держави, оскільки шукає свій ідеал в майбутньому, а не в минулому. Великої, втраченої України просто не існує. Тому українська національна ідея спрямована в майбутнє, до ідеалу, якого раніше не було. У Москві ностальгують за мертвою імперією, в Києві мріють про вільну, економічно успішну Україну, що входить в якості повноправного члена в союз європейських держав.
Якщо Росія по суті своїй реакційна і консервативна, то Україна – революційна. Поки росіяни намагаються відгородитися від загниваючого заходу залізною завісою та проклинають кольорові революції, українці заперечують імперіалізм та намагаються йти шляхом прогресу. Російським революціонерам початку минулого століття теперішня Україна здалася б, звичайно, більш симпатичною державою, ніж сучасна Росія.
Втім, більшість росіян, звичайно, цього не усвідомлюють, оскільки мають про фашизм дуже туманне уявлення. «Фашистами» в Росії давно вже називають кого завгодно, крім справжніх фашистів, які не так давно спокійно провели в центрі Петербурга свій «Міжнародний російський консервативний форум». Слово «фашист» в Росії стало синонімом слова «ворог» і тепер застосовується до всіх, хто так чи інакше не сприймає російського націоналізму.
Читайте також: Ніж у спину: радянське вторгнення до Польщі
Культ Перемоги, як стрижень російського імперського міфу, набув абсолютної сакральності, і посягання на нього відтепер рівносильно святотатству. Лютість фанатиків цього культу не є унікальним явищем. Подібним чином релігійні фундаменталісти поводяться на всіх континентах. Навіть релігії, що проповідують мир та любов, як відомо, часто можуть виправдовувати звірячу жорстокість до тих, хто відмовляється брати участь у ритуалах. Що вже казати про мілітаризм, який від початку збудований на культі насильства.
Не дивно, що Україна, яка відкидає російський офіціоз, автоматично потрапила в розряд країн-ворогів. Небажання українців брати участь у помпезних піар-заходах російського керівництва подається в Росії, як неповага до «подвигу дідів», які воювали.
Кожен, хто сьогодні намагається критикувати усталену традицію святкування радянських військових річниць, розроблену ще в кабінетах парткомів, автоматично стає об'єктом для ненависті. На його адресу сипляться прокляття, звучать заклики до фізичної розправи над ним. Громадяни, охоче беруть участь у такому цькуванні, не усвідомлюючи, що самі діють подібно фашистам. Та в Росії не знаходиться нікого, хто зміг би виразно це їм пояснити.
Культ Перемоги перетворився на культ нетерпимісті та ненависті, на демонстрацію військової потужності, за якою криється бідність та побутова невлаштованість росіян. У річницю 70-річчя перемоги над військами Гітлера президент Росії знову погрожує всьому світу показати всю міць російської військової махини. Російські байкери їдуть на Берлін, російські «Гради» обстрілюють українських військових в Україні. Для російського громадянина, що живе в легкозаймистій дерев'яній хаті де-небудь в Хакасії цього цілком достатньо, щоб не думати про пожежу, що наближається зі степів.