У перші місяці епідемії COVID-19 влада «народних республік» намагалася приховувати випадки захворювання й навіть видала відповідний офіційний циркуляр. Але зараз замовчувати факт масового захворювання вже не вдається. На початок жовтня «офіційна» статистика «ДНР» визнала майже чотири тисячі інфікувань коронавірусною хворобою й зафіксувала понад 250 смертей від COVID-19. В Управлінні з координації гуманітарних питань ООН кажуть про 4888 інфікованих коронавірусною хворобою та 265 летальних випадків на території ОРДіЛО. «Зараз там госпіталізовують уже близько 700 людей за день, перебування пацієнтів у лікарнях стає дедалі тривалішим і система охорони здоров’я незабаром не зможе впоратися з напливом хворих», — ідеться в повідомленні ООН.
Але найімовірніше, що реальна ситуація ще важча. Бо з 5 жовтня в усіх населених пунктах «ДНР» не працюють школи, технікуми й виші: школярів та студентів відправили на безстрокове дистанційне навчання. У більшості міст із 7 жовтня запроваджено жорсткіший контроль за масковим режимом, а в «народній міліції» відзвітували, що з початку епідемії оштрафували понад 900 порушників. Утім, це традиційно не стосується масових заходів: наприклад, концерт Грігорія Лєпса, що відбувся в Донецьку в вересні, відвідало понад 70 тисяч осіб, які не дотримувалися соціальної дистанції й майже всі були без масок. Також епідемічна ситуація почала стрімко погіршуватися після масштабних гулянь із нагоди низки свят. Окупаційна влада звітує про термінове відкриття 21 медичного закладу для лікування пацієнтів із коронавірусною хворобою та пневмоніями. Але очевидно, що це вже не допомагає втримати ситуацію в межах, коли медичній системі не загрожує колапс.
Читайте також: Альтруїзм та солідарність
Навіть Донецьк, який до війни мав розвинену медичну систему, ніби повернувся до радянських часів — але зовсім не в тому, що стосується «безкоштовної медицини» та профспілкових санаторіїв для всіх охочих. Ідеться про безправний стан пацієнтів, їх залежність від «державного» лікування та безальтернативність шляхів обстеження чи придбання приладів для домашнього користування. Ситуацію у «столиці республіки» наочно ілюструє свіжа історія двох літніх мешканок Донецька, яка стала відомою Тижню. Уже два тижні обидві жінки ходять по колу. Коли вони відчули нездужання, то викликали дільничну терапевтку, яка одразу призначила антибіотики й жарознижувальні засоби. Коли стало зрозуміло, що після лікування полегшення немає, жінки спробувати дізнатися, чи можуть вони здати тест на COVID-19, загальний аналіз крові та зробити обстеження легень за допомогою комп’ютерної томографії. Але виявилося, що дільнична лікарка, попри наявність усіх симптомів COVID-19, які неможливо списати на випадковий збіг в обох членів родини, не вважає необхідними будь-які додаткові медичні процедури, а про тест попросила навіть не згадувати.
Майже дивом жінкам удалось домогтися зробити рентгенографію, на якій в однієї виявили «задавнений бронхіт».
Жінка розуміє, що через бронхіт вона навряд чи лежала б уже другий тиждень виснажена й із температурою тіла понад 39 градусів і сильним кашлем, тому вирішила викликати швидку. В обох героїнь цієї історії є супутні захворювання, тому важкий перебіг хвороби мав би стати показником для госпіталізації. Але лікарі їм відмовили: усі місця в лікарнях зайняті, а тому навіть якщо їх і відвезуть на якісь околиці (обидві жінки — мешканки центру Донецька), не факт, що хтось їх там лікуватиме. Дільничній лікарці вони порадили лише змінити антибіотик. Родичі цих жінок, які мешкають далеко, побоюються, що навіть якщо вдасться їх госпіталізувати, то навряд чи жінок лікуватимуть у Донецьку відповідно до протоколу лікування COVID-19, а не того ж таки бронхіту. А знайомі лікарі, яких вони попросили проконсультувати онлайн, не можуть щось радити, бо хворі не мають можливості зробити навіть елементарний аналіз крові.
Не вдалося знайти й пульсоксиметра — приладу для вимірювання сатурації, тобто наповнення крові киснем. У донецьких аптеках із таких запитів сміються ще з весни, а оформити доставку через інтернет на території «ДНР» неможливо. Знайти шляхи, щоб здійснити обстеження приватно, також проблематично: таких «благ цивілізації» у колись розвиненому Донецьку залишилося дуже мало. Також неможливо виїхати з окупованої території: в Україну можна потрапити лише через один КПВВ, на якому вимагають тестування чи принаймні нормальної температури. А тепер ще й заговорили про обмеження сполучення з Росією, бо вже зрозуміло, що ситуація в «республіках» вийшла з-під контролю. «Мабуть, ми тут не виживемо», — майже без надії кажуть героїні цієї історії. Також вони сповіщають, що в аптеках зникли такі антибіотики, як азитроміцин і левофлоксацин, які тамтешні дільничні лікарні виписують усім: без тестів, без аналізу крові й інших досліджень. Лише ця історія свідчить: наявну статистику щодо COVID-19 на окупованих територіях навряд чи слід сприймати беззастережно. Хоча б тому, що там людям масово відмовляють у тестуванні, а лікування призначають, не зважаючи на специфіку захворювання.
Читайте також: Російська вакцина: Спутнік і корона
На жаль, не можна стверджувати, що й на підконтрольній Донеччині ситуація ідеальна. Саме зараз там стрімко зростають показники захворюваності на COVID-19, хоча показник смертності майже на 200 випадків нижчий, ніж на Донеччині окупованій. Кілька населених пунктів віднесено до помаранчевої та жовтої зон, а лабораторії не встигають робити ПЛР-тести: на результати подекуди доводиться чекати до трьох тижнів, а за цей час люди встигають одужати чи померти. Звичайно, прогрес усе ж очевидний: на початку епідемії в області не було жодної державної лабораторії такого профілю, а зараз із різним рівнем ефективності їх працює дев’ять. У кількох населених пунктах здати тести на COVID-19 можна за власний кошт у приватних мережевих лабораторіях. Хоча випадків, коли сімейний лікар свідомо не призначає тестування, небагато, проте послугами приватних закладів дуже часто змушені користуватися ті, хто має підозру інфікування, особливо при масових спалахах (наприклад, у педагогічних чи медичних колективах). Звісно, це б’є по бюджету, але люди мають вибір: отримати результат вже наступного дня чи кілька тижнів перебувати у статусі «підозри», з яким не дуже охоче беруть у лікарню навіть при погіршенні симптомів. Схожа ситуація з рентгенографією та комп’ютерною томограмою: попри черги, обстежитися мають можливість усі, але зробити томограму — лише за гроші, навіть у комунальних центрах. Безкоштовно обслуговують тільки тих, хто перебуває в лікарні й потребує уточнення діагнозу чи стану.
Читайте також: Звідки в Україну потрапляють фейки про коронавірус
Опорними для лікування пацієнтів із COVID-19 визначено вже 25 медичних закладів Донеччини, хоча спочатку в «першій лінії» було лише п’ять лікарень. Але не всі з них ще навіть уклали угоду з НСЗУ. Тобто лікарні вже приймають пацієнтів, але досі не забезпечені ні ліками, ні обладнанням, ані додатковими коштами для доплат працівникам. Чиновники звітують, що в області закінчився «гуманітарний» плаквеніл, якій використовували для важких хворих, а пацієнти повідомляють, що в більшості лікарень закінчилися й усі інші ліки, які їм, за словами міністра Максима Степанова, гарантувала держава. У деяких містах (наприклад, у прифронтовому Торецьку) вирішили не чекати на державну допомогу. Через суттєву нестачу ліжок у місцевій лікарні там «розконсервовують» приміщення туберкульозного диспансеру, яке оптимізували під час реформи. А ще — оголосили збір коштів на придбання обладнання й виконання швидкого ремонту. Першими частину заробітної плати віддали працівники ВЦА, й на ці кошти закупили три кисневі концентратори. Збір коштів відбувається на офіційний рахунок лікарні, хоча в області про потреби навіть не знали.
Найбільшою проблемою Донеччини стає навіть не висока, а майже максимальна завантаженість лікарень. Дефіцит медперсоналу стосується майже кожної лікарні, куди везуть хворих на COVID-19: там залучені працівники всіх спеціальностей. І якщо допомоги щодо тестувань іще вдається попросити в інших областях, де навантаження зменшується, то намагання залучити у прифронтові населені пункти медичних працівників з інших регіонів — більш ніж сумнівні. Не все гладко й зі статистикою: дані міських відділів охорони здоров’я не збігаються із загальними цифрами, які Донеччина щодня передає для всеукраїнського звіту. Скидається на те, що на місцях фіксують кількість інфікованих серед тих, кого протестували, щоб не виникало питань щодо доцільності великої кількості призначених державних тестів. А в області, навпаки, намагаються «не дораховувати», щоб перед виборами не показувати стрімкого стрибка захворюваності, який зараз наявний на Донеччині. До того ж захворюваності на підконтрольній Донеччині сприяють місцеві вибори. З одного боку, передвиборчі заходи спричиняють масове скупчення людей на зустрічах, акціях і концертах. А з іншого — близькість виборів спокушає «притримати» незручну правду, щоб не шокувати електорат на тлі бравурних відкриттів об’єктів «великого будівництва» та інших піар-досягнень.