Кандидат на посаду президента Франції Емманюель Макрон проголошує: «Я не правий і не лівий». Часом він формулює цю саму думку трохи інакше: «Я правий і лівий водночас». Наймолодший із прохідних кандидатів у президенти робить усе, аби видаватися «новим обличчям» у політиці та згуртувати довкола себе і правих, і лівих, і тих, хто поза ідеологією. Вік, вправна англійська, нетипова політична кар’єра та політтехнологи допомагають йому досягати мети. Соціологічне опитування Elabe на замовлення часопису Les Echos обіцяє кандидату 22–23% у першому турі, а в другому прогнозує перемогу над Марін Ле Пен. Чи можна вважати, що наступного президента визначено? Зовсім ні. Емманюель Макрон є такою грамотною відповіддю на суспільні очікування та фобії, що виникають правомірні сумніви: який відсоток у тому, що ми бачимо та чуємо, від сфабрикованого комунікаційного продукту, а який від реальної особистості? Що він насправді думає, а що йому підказали консультанти? Знайти відповіді тим більше непросто, тому що Макрон досі не оприлюднив своєї президентської програми.
«Почекайте до останнього тижня лютого!» — обіцяє він усім тим, хто цікавиться програмою. «Тримає інтригу, наче в театрі», — зауважує Катрін, яка з перших днів виборчої кампанії прискіпливо шукає, кого б підтримати в першому турі. Жінка відповідально ставиться до свого громадянського обов’язку й вважає, що «перший тур — це конкуренція програм, а другий — відсів небажаного». Але програма Макрона ще в процесі уточнення. «Його політтехнологи копіюють кампанію Барака Обами, — зауважує Катрін. — Ніби привабливий політик: молодий, енергійний, успішний, освічений… Але щось у ньому є штучне, щось насторожує».
Читайте також: Франсуа Фійон. Жертва Пенелопгейту
Три роки тому ніхто у Франції не знав і не чув, хто такий Емманюель Макрон. Офіційна біографія повідомляє, що він навчався в престижній Національній школі адміністрації (ENA) — на фабриці французьких політичних еліт, має диплом паризького Інституту політичних досліджень, певний час працював на держслужбі інспектором фінансів, потім у приватному секторі, у банку Ротшильдів. Вдала операція з купівлею корпорацією Nestlé філіалу Pfizer зробила з Макрона мільйонера. Він був членом Соціалістичної партії в 2006–2009 роках, міністром економіки у Франсуа Олланда, але, щойно президент-соціаліст почав стрімко втрачати популярність, вчасно вийшов із його команди, уникнувши іміджевого негативу уряду. За Макроном, на відміну від Марін Ле Пен та Франсуа Фійона, які також мають високі шанси потрапити в другий тур, не стоїть політична партія. Він спирається на рух «Вперед!» (En marche!), що був створений менш як рік тому. «Партії, розподіл на лівицю та правицю — це все питання колишнього світу, — пояснює Макрон. — Ми належимо до світу майбутнього». Формула лунає ефектно, але не дає права на державне фінансування під час президентської кампанії.
Отже, всі фонди в Макрона приватні. Від кого саме? Кандидат не бажає прояснити це, чим породжує чутки, підозри та невдоволення. «Чи немає часом за ним російських грошей? — замислюється паризька українка з правом виборчого голосу у Франції. — Не може бути, щоб росіяни не скористалися нагодою та не доклали коштів і в цей кошик!» Сумніви мають право на існування, бо Марін Ле Пен безпосередньо фінансується з російсько-чеського банку, а в бік Фійона лунають підозри щодо завищених гонорарів за конференції на території Росії. Інформація не доведена і не спростована, проте москвофільство кандидата від «Республіканців» очевидне. За гроші чи за покликом серця він затято підтримує Москву що в Сирії, що в прагненні позбутися санкцій, у сухому залишку в проекції на українські інтереси це не так і важливо. Позиція Фійона стосовно РФ чітка. А от Макрон мовчить, таким чином даючи змогу всім, хто любить мріяти, побачити в ньому саме того, кого хотілося б. Політолог, викладач геополітики Александр Мельник вважає Макрона прихильним до України кандидатом.
Читайте також: Марін Ле Пен. Спокуса автократії
Але висловлювань самого лідера руху «Вперед!» щодо війни в Україні, перспектив співпраці Києва з ЄС та НАТО знайти не вдалося. Натомість є кілька публікацій світової преси про візит Емманюеля Макрона до Москви ще в статусі міністра економіки. Тоді він чітко висловився за швидке зняття санкцій. Отже, будьмо обережними. Не факт, що прокремлівській позиції Ле Пен та Фійона Макрон протиставить відкриту підтримку України. Міжнародна політика взагалі не входить до переліку лакмусових тем цих президентських виборів. Буде добре, якщо Макрон виявить себе достатньо незалежним, не позбавленим почуття справедливості політиком. І якщо справді потрапить до Єлисейського палацу, на місці розбереться, без підказки лобістів Кремля, як саме йому визначитися щодо українського питання. Отакий реалістичний максимум. Оскільки скандал із фіктивним наймом дітей та дружини Фійона набирає обертів, шанси Макрона щодня збільшуються.
«Макрон — щасливчик, якому часто таланить, — вважає французький колега, що спеціалізується на внутрішніх політичних темах. — Хто б міг спрогнозувати ще місяць тому Пенелопґейт? Розчаровані ним республіканці, швидше за все, підтримають колишнього банкіра та ліберала Макрона. Є інформація, що половина з тих, хто орієнтувався на Саркозі, піде за Макроном, який час від часу вміло наголошує, наскільки шанує пам’ять генерала де Ґолля. І водночас Макрон любить згадати, що у своєму політичному становленні «багато взяв із досвіду соціаліста Франсуа Міттерана». Така політична еклектика не випадкова. Формула «Третього шляху» надійна та приваблива, бо здатна згуртувати під спільними знаменами, бодай на якийсь час, дуже різних людей. А розчарованих у політичному істеблішменті справді багато». У близькому оточенні Макрона помітні постаті з обох таборів. За лідера «Вперед!» агітує «френч доктор» Бернар Кушнер, який був міністром і в соціаліста Жоспена, і в правого Саркозі, його просуває засновник і перший голова Європейського банку з реконструкції та розвитку Жак Атталі та крайній лівий лідер Республіканського руху громадян Жан-П’єр Шевенман… Аналітики позиціонують Макрона соціал-лібералом або соціал-демократом.
Читайте також: Французькі праймеріз: вода на московський млин
На міжнародному рівні його порівнюють за поглядами з Тоні Блером та Біллом Клінтоном. Кандидат свідомо змішує у своєму виборчому флаконі обидві доктрини, доводячи, наприклад, що «лібералізм — це спільна цінність лівих і правих, бо він ґрунтується на довірі до людини». Емманюель Макрон проголошує: «Справжня відмінність сьогодні виявляється між прогресистами та консерваторами», себто між тими, хто бажає змін, і тими, хто їм опирається. Часом вдається до дещо ексцентричних заяв, приміром, шкодуючи, що французька політична система позбулася королів, які могли б відігравати роль арбітрів нації. Напевне, єдине, у чому Макрон чіткий і зрозумілий, то це в ставленні до Європейського Союзу. Він не раз висловлювався за зміцнення та розвиток згаданої міжнародної формації, не скупиться на компліменти Анґелі Меркель. Щоправда, уникає висловлювань щодо подальшого розширення ЄС та про очевидні відцентрові тенденції, що набирають сили в кількох державах Союзу. «Макрон — медіа-продукт високої миттєвої рентабельності, що має хороші маркетингові диспозиції, дуже цікаві для продавця інформації, — вважає журналіст Режис Майот. — Його доречно порівняти з випробувачем кремів у секс-шопі Ватикану».
Чи зуміє Макрон зібрати під свої знамена радикалів та центристів, голлістів та екологів? Маємо три місяці, аби дізнатися відповідь. Об’єктивно на цього кандидата працюють відраза до «Національного фронту», втома від не дуже результативних соціалістів при владі, розбрат у лавах лівих та фінансові скандали довкола кандидата від правих. «Макрон зробив мало помилок, це рідкість для початківців», — підмітив часопис Libération. Мовчання — золото. Макрон, неначе лялька-мотанка, дозволяє кожному виборцеві побачити у своїй особі те обличчя, якого бракує на політичній шахівниці. Нинішній успіх кандидата — це вже доказ того, наскільки високим є суспільний попит на оновлення еліт і якими ефективними можуть показати себе політичні технології, в яких до дрібниць прораховані слова та паузи.