Еміне Джапарова: «Незаконний обіг української культурної власності з кримських музеїв та нелегальні археологічні розкопки досягли масштабів серйозних загроз»

Світ
18 Грудня 2020, 11:27

Україна вже давно є учасницею ЮНЕСКО, проте донедавна цю участь складно було назвати надто активною. Що потрібно, аби членство у ЮНЕСКО допомагало відстоюванню національних інтересів?

 

— Україна приєдналася до кола країн – членів ЮНЕСКО в 1954 році та за час співпраці з організацією стала ініціатором багатьох міжнародних програм та проєктів. Протягом свого членства в ЮНЕСКО Україна чотири рази обиралася до її Виконавчої ради: на період 1981–1985, 1995–1999, 2001–2005 та 2013–2017 років, — а також до Міжнародної координаційної ради програми «Людина i біосфера», Міжурядової ради Загальної програми з інформації, Міжурядового комітету Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядового комітету зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження та Комітету штаб-квартири.

Зазначу, що Україна завжди була ініціативним та активним членом ЮНЕСКО, прагнучи долучатися до міжнародного гуманітарного співробітництва для зміцнення миру та взаєморозуміння. Так, вона була серед ініціаторів розробки Декларації про раси і расові забобони, започаткування проєктів стосовно ролі ЮНЕСКО у встановленні нового міжнародного економічного порядку, вивчення та поширення слов’янських культур тощо. Ініціативу України з розробки «Програми культури миру» було покладено в основу проєкту «На шляху до культури миру», що сьогодні є одним зі стратегічних напрямів програмної діяльності організації.

 

Читайте також: Питання пріоритетів

2002 рік було проголошено ООН Міжнародним роком світової культурної спадщини саме на підставі звернення, яке було внесено на розгляд 29-ї сесії Генконференцiї ЮНЕСКО Україною. Ну, а далі ми маємо амбітну мету наступного року знову бути обраними до Виконради на період 2021–2025 років. У разі обрання зможемо брати безпосередню участь в обговоренні та ухваленні рішень, що мають вплив на роботу всієї організації, а також пропонувати власні ініціативи та ефективніше співпрацювати з партнерами за всіма напрямами діяльності ЮНЕСКО.

 

Вже анонсовано реформу Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. У чому полягатимуть основні зміни? Яким є стратегічне бачення діяльності цього органу?

— З моменту ухвалення в 1996 році Положення про Національну комісію України у справах ЮНЕСКО в нашій країні відбулися структурні зміни в системі державних органів влади, які безпосередньо торкнулися роботи Нацкомісії в цілому, тому постала необхідність її реформування. Якщо коротко, то нашим завданням є зробити Нацкомісію спроможною оперативно реагувати на виклики сьогодення та приймати невідкладні рішення для залучення механізмів ЮНЕСКО з метою захисту культурної і природної спадщини нашої держави, розвитку освіти і науки, підтримки молодіжної політики і спорту тощо. Реформування має закріпити секторальний принцип роботи, враховуючи найкращий світовий досвід та рекомендації ЮНЕСКО. В межах Нацкомісії планується створити сім секторів відповідно до сфер компетенції ЮНЕСКО. Також передбачається залучення потенціалу експертного середовища та громадянського суспільства до її діяльності. Це включає створення експертних рад при секторах Комісії, які мають стати дієвим механізмом залучення експертів, науковців та представників громадянського суспільства до спільної роботи з питань програмної діяльності ЮНЕСКО.

Пріоритетним для України нині залишається використання можливостей ЮНЕСКО для привернення уваги міжнародної спільноти до гострих проблем на території тимчасово окупованого півострова, зокрема збереження культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму

 

Важливим елементом реформування є активізація співпраці з Нацкомісіями у справах ЮНЕСКО інших країн. Ми плануємо залучати колег із інших країн до спільних проєктів, інформаційних кампаній тощо. Так, наприклад, запущено ініційований Володимиром Зеленським та Національною комісією у справах ЮНЕСКО в Україні міжнародний флешмоб відеопривітань із нагоди 75-річчя ЮНЕСКО, який отримав позитивні відгуки керівництва організації.

 

Відомо, що російські археологи і багато тамтешніх наукових установ провадять незаконні розкопки у Криму, а заявлена окупаційною владою «реконструкція» місцевих кримськотатарських пам’яток не витримує жодної критики. Чим тут може зарадити ЮНЕСКО?

— Пріоритетним для України нині залишається використання можливостей ЮНЕСКО для привернення уваги міжнародної спільноти до гострих проблем на території тимчасово окупованого півострова, зокрема збереження культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму. Російський окупант продовжує експропріацію культурних цінностей, які належать Україні. Об’єкт всесвітньої спадщини — стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора, а також внесений Україною до попереднього Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від України Ханський палац у місті Бахчисарай, велика кількість важливих пам’яток національного значення зазнають серйозних, часом непоправних збитків через дії окупаційної влади. Незаконний обіг української культурної власності з кримських музеїв та нелегальні археологічні розкопки досягли масштабів серйозних загроз.

 

Читайте також: Юрій Янчишин: «Україні потрібна нова генерація освічених і підготовлених на високому університетському рівні консерваторів, а не реконструкторів»

Важливим для цього було приєднання у квітні 2020 року до Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року. Не менш вагомим кроком стало підписання у 2017 році між Україною та ЮНЕСКО Угоди про запровадження прямого моніторингу ситуації в Криму в сферах компетенції ЮНЕСКО, включаючи стан об’єктів культури. Крім того, з ініціативи України Виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила станом на сьогодні 11 рішень «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», в яких підтверджується територіальна цілісність України. Ухвалення чергового рішення на основі доповіді Генерального директора ЮНЕСКО передбачено в рамках 210-ї сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО, яку з огляду на пандемію COVID-19 заплановано на грудень 2020 року — січень 2021 року. Наразі МЗС з іншими партнерами проводить роботу з просування чергового рішення Виконради ЮНЕСКО.

Гарною нагодою вкотре привернути увагу міжнародної спільноти до суттєвого погіршення ситуації у Криму із наведенням конкретних фактів порушень норм охорони та збереження об’єктів культури стала 11-та інформаційна зустріч керівництва ЮНЕСКО з делегаціями країн-членів 29 жовтня 2020 року. Нашими партнерами була виголошена Спільна заява держав — членів ЮНЕСКО на підтримку України та заклик до продовження моніторингу ситуації на тимчасово окупованому півострові в межах її мандату. Як приклад зусиль української сторони з охорони кримськотатарської культурної спадщини можу навести ініціативу України зі включення номінації «Орьнєк — кримськотатарський орнамент та знання про нього» до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства. Крім того, дієвим інструментом має стати Кримська платформа — новий формат співробітництва та консолідації міжнародних зусиль із метою обговорення та вирішення проблеми тимчасово окупованого Криму. Плануємо залучати можливості ЮНЕСКО до реалізації заходів в рамках Платформи, спрямованих на захист культурної спадщини, етнічного різноманіття українського півострова.

Чи може тісніша співпраця з ЮНЕСКО посприяти відстоюванню Україною свого права на повернення колекції «скіфського золота», довкола якої в Амстердамі тривають судові процеси?

 

— Питання повернення музейної колекції «скіфського золота» в Україну є питанням приватного права і наразі розглядається нідерландським судом. Із останніх оптимістичних новин: після рішення про відведення попереднього судді призначено нового суддю у складі судової палати, Ґерарда Левіна. Тож тепер сподіваємось на подальший неупереджений розгляд цієї справи. Наступне слухання очікуємо орієнтовно навесні 2021 року.

Взагалі ж очевидно, що на сьогодні вся культурна спадщина України у Криму перебуває під загрозою, і українська сторона постійно звертає увагу ЮНЕСКО на факти заподіяння шкоди національним пам’яткам. Тут ми сподіваємось, що ЮНЕСКО та міжнародне співтовариство реагуватимуть належним чином на всі випадки порушення Росією міжнародних зобов’язань, а також на знищення культурної присутності України на півострові.

 

Чиатйте також: Олег Шамшур: На початку наступного року постане питання про прямий моніторинг ЮНЕСКО у Криму

 

В Україні є чимало об’єктів матеріальної культурної спадщини, внесених до списків ЮНЕСКО. Частина нематеріальної української культурної спадщини внесена до реєстрів цієї організації. Чи має наша держава амбіції поповнити ці списки?

— У сфері культурної спадщини Україна, зокрема, тісно співпрацює з Центром всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у рамках Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року. Станом на листопад 2020 року до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять сім українських культурних та природних пам’яток, першим із яких став Собор святої Софії та Києво-Печерська лавра. 12 грудня цього року ми відзначили 30-річчя внесення цього об’єкту до згаданого списку. Крім того, у переліку об’єктів-кандидатів на включення до Списку Всесвітньої спадщини перебувають 17 українських пам’яток, які внесено до Попереднього списку від України.

Впродовж останніх років до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО були внесені такі національні елементи: петриківський розпис як феномен українського декоративно-орнаментального малярства, козацькі пісні Дніпропетровщини, традиція Косівської мальованої кераміки. Тут знову згадаю ініціативу включити кримськотатарський орнамент «Орьнєк» до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства.

 

Культурна політика чи публічна політика у сфері культури — які терміни, підходи та практики ближчі чинному українському МЗС?

— Важливим пріоритетом діяльності МЗС на сьогодні є напрямок публічної дипломатії. Міністр Дмитро Кулеба визначив його так: ми прагнемо, щоб світ нами захоплювався і бачив нас не лише як жертву агресії, а й привабливу країну можливостей. З огляду на це в МЗС створено окремий підрозділ — Департамент комунікацій та публічної дипломатії. Також разом із представниками експертних кіл, громадянського суспільства та бізнесу розпочато напрацювання стратегії публічної дипломатії. Головна мета — посилити вплив України на ключових платформах міжнародної взаємодії, формування позитивного іміджу України за кордоном, просування зовнішньополітичних інтересів держави.

Одним із ключових факторів розвитку публічної дипломатії України став проєкт створення Українського інституту (УІ), який розпочав свою діяльність у 2018 році. За період роботи УІ продемонстрував життєздатність та ефективність. Протягом 2019 року, фактично з першого року роботи, Український інститут реалізував 84 проєкти у 12 країнах світу, залучив близько 100 тисяч учасників, охопив понад 10 млн контактів через медіа та соціальні мережі. Наразі ми активно працюємо з Українським інститутом над налагодженням системи скоординованої роботи у трикутнику «МЗС — закордонні дипломатичні установи (ЗДУ) — УІ».

Така співпраця передбачає декілька аспектів. По-перше, це впровадження принципу one voice policy. МЗС розділяє позицію щодо просування філософії політики одного голосу. У зв’язку з цим на постійній основі проводяться робочі зустрічі, консультації та стратегічні сесії не лише з Українським інститутом та ЗДУ, але й із іншими центральними органами виконавчої влади та держструктурами, причетними до реалізації державної політики у сфері культури: Міністерством культури та інформаційної політики, Міністерством освіти і науки, Українським культурним фондом, Українським інститутом національної пам’яті тощо.

По-друге, ми розуміємо критичну необхідність об’єд­нання зусиль, що є запорукою ефективнішого використання наявних державних ресурсів, яких у нас, на жаль, не так багато. Актуальним та невирішеним залишається питання започаткування роботи закордонних філій УІ, тому МЗС впроваджує модель реалізації проєктів культурної дипломатії через систему закордонних дипломатичних установ України.

Крім того, вперше в історії Міністерства розроблено два програмні документи — Комунікаційну стратегію та  Стратегію публічної дипломатії. Перша запроваджує принцип злагодженої комунікації Міністерства про свою діяльність, що зробить нашу роботу відкритою та інклюзивною для суспільства. Другий документ виводить на стратегічний рівень зусилля з формування позитивного іміджу України у світі та запроваджує сучасні підходи, котрі роблять пріоритетними формування позитивного наративу щодо України за кордоном, перевагу цифрових рішень та утворення партнерств.

 

Яким чином напрям культурної дипломатії має працювати в умовах обмежених ресурсів і чому йому має бути надано пріоритет? Також очевидно, що йдеться не лише про роботу кадрових дипломатів, а про дещо складнішу і ширшу справу, до якої можуть і, мабуть, мають бути долучені інші державні органи і служби. Чи вдається налагодити системну роботу?

— Перефразовуючи слова міністра Дмитра Кулеби, скажу: завдяки втіленню нових яскравих проєктів ми дивуємо світ, а м’якою силою культури впливаємо на ставлення до України у різних країнах. Справді, пандемія COVID-19 внесла свої корективи в реалізацію більшості запланованих іміджевих заходів, тому ми взяли курс на максимальну діджиталізацію. Проте, незважаючи на нові виклики, МЗС разом із УІ вдалося втілити низку яскравих проєктів, завдяки яким збільшилася частка українського контенту за кордоном.

Насправді проєктів багато і вони дуже різні, тому згадаю лише кілька з них. З ініціативи та за підтримки першої леді України Олени Зеленської започатковано реалізацію проєкту з впровадження україномовних аудіо­гідів у найбільших музеях світу. Цього року українські аудіогіди запроваджено у Латвії, Сербії, Швеції, Італії, Німеччині, Болгарії та Великобританії. До 29-річчя Дня незалежності провели 18-годинний онлайн-марафон у трьох часових поясах, що охопив близько 1 млн осіб по всьому світу. Проведено І Міжнародний форум культурної дипломатії у листопаді 2020 року, запустили новий проєкт «VR Крим» та багато іншого.

Також на завершальній стадії реалізації перебуває проєкт створення тематичного інтернет-порталу про сучасну Україну. Ця «онлайн-візитівка» міститиме корисну та цікаву інформацію для іноземців, які хочуть краще пізнати нашу країну: туристичні місця, гастротуризм, VR-тури музеями, календар подій, інформацію для потенційних інвесторів та студентів тощо. Це буде перший онлайн-ресурс про сучасну Україну такого формату, який буде доступний п’ятьма різними мовами: англійською, французькою, іспанською, німецькою та арабською.

Ще один важливий напрям та проєкт, реалізація якого наразі триває — дослідження ставлення іноземної цільової аудиторії до української культури та можливостей співпраці з Україною у сфері культури, освіти, науки, розвитку громадянського суспільства. Це дослідження проводиться у форматі глибинних експертних інтерв’ю з фаховою аудиторією в шести країнах: Франції, Німеччині, Угорщині, Польщі, США, Туреччині та Японії. Крім того, разом із партнерами з ЄС проведемо окремі соціологічні дослідження, що включатимуть кількісне опитування, медіамоніторинг та дослідження соціальних мереж.

Звичайно, просування України у світі — це робота всієї України, а не лише дипломатів. У цьому аспекті хочу запевнити, що МЗС активно співпрацює з усіма причетними державними установами та громадськими організаціями. Так, ефективна культурна дипломатія потребує належного фінансування. Але ми чітко усвідомлюємо, що йдеться не лише про ресурси бюджету, а й про взаємовигідне партнерство з меценатами. Проаналізувавши нові реалії, МЗС активно працює над розвитком формату співпраці з бізнесом, експортерами та креативними індустріями. Публічна дипломатія — відносно новий, багатовекторний напрям, який має необмежений потенціал, тому ми намагаємось використовувати усі наявні інструменти по максимуму. 

 

——————-

Еміне Джапарова народилася 1983 року. У 2006 році закінчила Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, факультет «Міжнародні відносини». У 2008–2010 роках — аташе відділу соціально-гуманітарних питань Департаменту культурного та гуманітарного співробітництва МЗС України. У 2011–2014 роках — заступниця шеф-редактора новин «ZAMAN», ведуча та авторка низки програм на кримському телеканалі «АТR». У 2014 році — відеоредакторка, заступниця головного редактора проєкту «Радіо Свобода» «Крим. Реалії». У 2014–2015 роках — журналістка «Радіо Свобода», авторка ідеї та продюсерка програм з історії кримських татар «Тугра» та з кримськотатарської мови «Еліфбє». Протягом 2015–2016 років — радниця міністра з питань інформаційної політики щодо Криму. У 2016–2019 роках — перша заступниця міністра інформаційної політики України. 10 червня 2020 року призначена на посаду першої заступниці міністра закордонних справ України. Голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.