Понад 40% українців упевнені, що результати виборів фальсифікують. Ідеться тільки про тих громадян, які вірять у серйозні порушення. Якщо додати ще й тих, хто не сумнівається у незначному втручанні, то цифра відразу зростає до понад 80%. Романтиків, переконаних у повній відсутності підробок голосування, тільки 6%. Це результати спільного соцопитування КМІС, групи «Рейтинг» та Центру Разумкова, проведеного на початку березня. Попри такі переконання, українці не відмовляються від участі у виборах. Очікується навіть вища, ніж п’ять років тому, явка. Менш ніж за тиждень до виборів неможливо достеменно назвати бодай одного з двох учасників другого туру. Така невизначеність підживлює інтерес до перегонів. Вона ж стає й головною загрозою з погляду довіри до результатів.
Довіру можна забезпечити підтвердженням підсумків голосування із низки джерел. Однак саме цей елемент виборчого «конструктора» перебуває під загрозою. Російські пропагандистські медіа уже рясніють інформацією про гарантовану фальсифікацію результатів голосування. У випуску «Вести недели» Дмітрія Кісєльова, який вийшов за два тижні до виборів в Україні, це було подано як доконаний факт. А головним організатором називають президента Петра Порошенка. Серед інструментів наводяться й підкуп голосів, і втручання в електронні системи голосування, і тіньовий кошторис… Знаючи масштаби роботи російської пропагандистської машини, можна стверджувати, що питання українських виборів там відпрацьовують іще не на повну. З останніх новин оприлюднювалися хіба що візит кандидата в президенти Юрія Бойка до Москви (в супроводі Віктора Медведчука, кума очільника РФ) та мляві докори щодо недопущення російських спостерігачів на вибори в Україні. Це наштовхує на думку, що головна інформаційна атака розпочнеться в день та відразу після голосування. У Держдумі навіть зареєстрували законопроект про невизнання результатів виборів в Україні.
Читайте також: Вибори на вістрі леза
Однак українські політичні гравці дають не менше приводів для занепокоєння за хід і результати виборів 31 березня. Голова МВС Арсен Аваков фактично прямо звинуватив президента в підготовці фальсифікацій. У СБУ натякають, що головним організатором, навпаки, буде Юлія Тимошенко. Сама лідерка «Батьківщини» стверджує, що за даними «внутрішньої соціології» вже виграла вибори в усіх кандидатів навіть у другому турі, тож з іншим результатом навряд чи погодиться. Є ще «вуличні» радикальні рухи. У «Нацкорпусі», наприклад, не відкидають застосування сили в разі фіксації порушень на дільницях. Щоправда, уточнили: це станеться тільки тоді, коли беззаконня будуть проігноровані офіційними силовиками. Самі по собі такі заяви додають тривоги за день виборів.
В Україні полюбляють апелювати до минулого. Нинішні вибори найчастіше порівнюють з 1999 роком. Тоді непопулярному президенту Леоніду Кучмі протистояло кілька опозиційних кандидатів, і тривалий час не було ясно, хто ж вийде до другого туру. Першому вдалося переламати ситуацію. Він скористався розбратом у таборі опозиціонерів і вийшов до другого туру разом з іще менш популярним комуністом Петром Симоненком. Нинішня кампанія справді має схожі риси. Проте чим ближче до 31 березня, тим очевиднішими стають паралелі саме з 2004-м. Тоді масштабні фальсифікації спричинили Помаранчеву революцію й скасування результатів другого туру виборів. Для визначення переможця призначили повторне голосування.
Суспільство довідується про попередні підсумки виборів не зі зведень ЦВК, а завдяки екзит-полам відразу після закриття дільниць. В Україні традиція проведення таких опитувань уже усталена, а перше відбулося ще під час виборів 1998 року. Саме вони стають додатковими джерелами інформації, які підтверджують упевненість у достовірності результатів ЦВК або, навпаки, у фальсифікації (в разі значних розбіжностей). Є ризик, що для зриву волевиявлення на місцях потенційними об’єктами атак стануть дільниці для голосування, а для маніпуляції суспільною думкою після голосування такими будуть екзит-поли.
Українські соціологічні компанії не проводять одного загального опитування на виходах із виборчих дільниць. Зазвичай їх декілька, і робляться вони для різних замовників. Цим українська «традиція» суттєво відрізняється від практики демократичних країн.
Читайте також: Загублені мільйони голосів
Нинішні вибори не стануть винятком. Один з екзит-полів проведе консорціум із трьох найавторитетніших соціологічних організацій у складі Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та Центру Разумкова. «Національний екзит-пол» відбудеться вже вчотирнадцяте (перший провели саме 1998-го). Фінансуватиме дослідження низка організацій, серед яких Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Посольство Канади в Україні та Представництво ЄС. У попередні роки саме це опитування зарекомендувало себе як найдостовірніше альтернативне джерело інформації про вибори. Результати його не розходилися з даними ЦВК більш ніж на 2%.
Однак у день голосування може проводитися до п’яти екзит-полів. Такої думки дотримується голова КМІС Володимир Паніотто. На час написання цього матеріалу достеменно відомо було тільки про два опитування, одне з яких відбудеться на замовлення телеканалів «112» і NewsOne. Вони входять до медіа-активів Віктора Медведчука, який кілька днів тому повернувся з Москви. Організацію дослідження взяли на себе австрійський Інститут соціальних досліджень і консалтингу SORA, Центр «Соціальний моніторинг» та Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка (УІСД). Про першу установу можна сказати тільки те, що жодної згадки про її діяльність в Україні немає. Натомість дві інші відомі давно. УІСД нині очолює Ольга Балакірєва. Вона особисто представила компанію на прес-конференції, присвяченій презентації екзит-полу від «112» та NewsOne. Вона ж була й однією з головних «дійових осіб» під час розколу українських соціологів на виборах 2004-го. Тоді екзит-пол фактично і призвів до революції.
Напередодні тих виборів (як і зараз) провідні соціологічні компанії створили консорціум для спільного проведення «Національного екзит-полу». Так відбувалося щоразу, і «Соціальний моніторинг», який тоді очолювала Балакірєва, входив до числа обраних (ця компанія та УІСД фактично є пов’язаними структурами й завжди діють спільно). Однак уже перший тур завершився грандіозним скандалом та підривом довіри до соціологів. У ньому, за даними «Національного екзит-полу», Віктор Ющенко переміг Віктора Януковича з різницею в 7%. Однак це була інформація тільки частини учасників консорціуму. Увечері після першого туру Балакірєва в телеефірі заявила про перемогу Віктора Януковича з різницею в 4%. І послалася на дані своєї компанії та ще одного учасника консорціуму — Центру Соціс (нині відомий під назвою SOCIS). За кілька днів по тому консорціум розпався на дві частини, а ще через два тижні Балакірєва визнає помилки в проведенні екзит-полу. Однак консорціум так і не відновився в попередньому складі. Під час другого туру голосування «Національний екзит-пол», уже в обмеженій кількості, знову констатував перемогу Ющенка, що розходилося з даними ЦВК. Народ засумнівався в офіційних результатах і вийшов на вулиці. Про ту історію детально розповів 2006‑го засновник «Демократичних ініціатив» Ілько Кучерів. У своїй статті він, зокрема, торкнувся й ролі російського політтехнолога Глєба Павловского та його спроб маніпулювати соціологією: «Особливо яскраво засвітився тут кремлівський політтехнолог, голова так званого «Фонду ефективної політики» Глєб Павловскій… Він на повен хід розгорнув в Україні діяльність, спрямовану на перемогу одного з кандидатів. З-поміж іншого, вголос заявив, що проводить альтернативний до «Демократичних ініціатив» екзит-пол… Ми були не тільки не проти жодних альтернатив, а й виступали за них, позаяк конкуренція підвищує якість результату. Втім, альтернативи ці мають бути коректними. Але про коректність у даному разі аж ніяк не йшлося». До речі, результати «опитування» від Павловского так публічно й не оголосили. Компанія, яка його провела, також констатувала перемогу Ющенка, що не влаштувало політтехнолога.
Читайте також: Битва за місце. Як змінювалися позиції топ-кандидатів у президентських рейтингах з початку кампанії
Ці події не завадили тому ж «Соціальному моніторингу» і далі здійснювати екзит-поли. 2014-го ця організація провела дослідження під час парламентських виборів на замовлення телеканалу «Інтер». Тоді дані всіх п’яти екзит-полів майже збіглися. Нині ж ризиків маніпуляції більше. По-перше, на парламентських виборах переможців багато, а на президентських після першого туру їх буде тільки двоє. По-друге, на тих виборах телевізійні групи, які найчастіше стають замовниками опитувань, не вели настільки відвертої агітації за окремих претендентів, як нині. Наприклад, «1+1» транслюватимуть продукцію «Квартала 95» цілий день перед виборами, а фактичний керівник «112» і NewsOne Віктор Медведчук є однопартійцем кандидата в президенти Юрія Бойка. По-третє, через невелику різницю між кандидатами маніпуляції з результатом екзит-полів можуть бути тоншими. Достатньо «домалювати» лише 1-2%, а в разі виявлення підробки все спишеться на статистичну похибку. Ризик повторення ситуації 2004-го існує, і він серйозний. Важлива деталь: єдиним екзит-полом, організатори якого оприлюднюють бази даних та детальні звіти про дослідження, залишається найстаріший «Національний екзит-пол».
Ще один засіб обстоювання справжніх результатів — паралельний підрахунок голосів громадською мережею ОПОРА. Він відбувається за дещо іншою технологією, ніж екзит-поли, а результати з’являться не раніше ранку 1 квітня. Однак точність цих даних буде максимальною. Вони різнитимуться від реальних лише десятими долями відсотка. Наприклад, 2014 року на виборах до Верховної Ради саме підрахунок від ОПОРА констатував перемогу «Народного фронту» по партійних списках та обмаль голосів для проходження до парламенту «Свободи». Цього не зміг відстежити жоден екзит-пол, оскільки результати коливалися в межах 1-2%.
Екзит-поли та дані навряд чи змінять щось у планах політиків або Росії. Якщо хтось уже запланував встановлювати наметове містечко десь у центрі столиці, то йому (або їй) навряд чи завадять. Коли йдеться про екзит-поли та паралельний підрахунок, то йдеться і про легітимізацію таких дій. У разі, якщо суспільство не побачить масштабних фальсифікацій, то акції протесту можуть тривати хоч до наступних виборів, але нічого не принесуть організаторам. Якщо впевненість у фальсифікації або принаймні серйозні підозри з’являться, то скористаються цим і в Україні, і за її межами. Ключове завдання сьогодні має багато складових: не дати зірвати вибори і нагляд за ними та відрізнити справді незалежний контроль від імітації.