Богдан Буткевич журналіст Тижня

Експорт злодіїв у законі

Суспільство
9 Серпня 2016, 11:47

За останні щонайменше чверть століття на пострадянських теренах виробився чіткий стереотип: злодій у законі — це обов’язково грузин. І він цілком має підстави, адже більшість керівників організованих злочинних угруповань на території передовсім РФ справді є грузинами. У той час як традиційних злодіїв радянська влада жорстко гнобила й вони не встигали за розвитком подій, саме кавказці, яким властива клановість, очолили кримінальний світ. Пік їхньої могутності припав на 1990-ті, коли злодій у законі Джаба Іоселіані разом із Едуардом Шеварднадзе правив Грузією й грузинський криміналітет став володарем російського злочинного світу. Однак протягом 2000-х цей своєрідний прошарок зазнав двох потужних ударів. У Грузії — від Міхеїла Саакашвілі, який оголосив йому тотальну війну, а в РФ — від чекістської кліки Путіна, яка, прийшовши з допомогою криміналітету до влади, почала жорстко пресингувати його, щоб взяти під цілковитий контроль. Колись горді та незалежні, сьогодні злодії в законі перебувають під невсипущим контролем російських спецслужб, які намагаються використовувати їх у власних цілях.

Спочатку трохи тюремної історії. У перші роки існування радянської влади кримінальні злочинці вважалися «класово близьким елементом», на відміну від «політичних». Тому в радянських концтаборах «урки» були одним із елементів збиткування над противниками режиму чи просто звичайними громадянами, які потрапляли за наклепом у лабети сталінської каральної системи. З допомогою такого собі Натана Френкеля, колись правої руки легендарного Мішки Япончика, який пішов служити більшовикам перед острахом розстрілу, стара система кримінальних понять була видозмінена. Таким чином контролювати неосяжний мільйонний світ в’язнів ГУЛАГу було зручніше.

Читайте також: Нова доба криміналу

Саме так з’явилася абсолютно нелюдська система трьох каст кримінального світу: вищої (урки, блатні, переважно злодії за «фахом»), роботяг-«мужиків» та «ображених», себто найнижчої ланки в тюремній ієрархії. Також Френкель запровадив норми, які унеможливлювали співпрацю справжнього урки з табірною адміністрацією, що полегшувало для другої вербування зеків як своїх інформаторів серед інших верств табірного «населення».  

Великим струсом для цієї системи виявилася Друга світова війна, коли через жахливі людські втрати в перші її роки керівництво СРСР було змушене спонукати зеків іти на фронт. І чимало ще вчора справжніх «законників» піддалися пропаганді та вибуху патріотизму й пішли на війну. Щоправда, інша частина сприйняла такий крок як порушення «понять» і назвала їх зрадниками злодійського закону — «суками». Табірна адміністрація побачила в цьому прекрасну можливість використати старий добрий принцип «розділяй та володарюй».

З початком перебудови грузинський криміналітет розвернувся на повну. Він масово корумпував органи влади та правоохоронців, його люди стали активно йти у політику

Більшість зеків із тих, хто пішов на фронт і вижив, не здобули свободи, а були повернуті в табори, де на них із заточками в руках уже чекали вчорашні «дружки». Тому вибору в «сук» не було — тільки співпраця з «органами». З них почали формувати бригади «бєспрєдєльщиків», яких кидали в «зони» спеціально для того, щоб за
допомогою звірячого насильства та вбивств змушувати «чесних злодіїв» до співпраці з адміністрацією. Своєю чергою, злодії об’єднувалися для протидії «сукам». Ця так звана суча війна тривала майже 10 років — аж до хрущовської відлиги — і призвела до численних жертв.

Чи не головними цілями «сук» і табірної адміністрації були якраз злодії в законі. До цього ще згадаємо розстріли на місці під час війни за крадіжки та смертну кару за бандитизм, уведену в 1950-му. Тоді, за оцінками дослідників цієї теми, було викошено до 80% кримінальних авторитетів. Однак після певного послаблення наприкінці 1950-х — у середині 1960-х вони знову підняли голову. Тому з початком епохи Брєжнєва радянські каральні органи перейшли в наступ. Була побудована спеціальна в’язниця під назвою «Білий лебідь», де злодіїв у законі морально ламали та змушували офіційно, на папері, зрікатися свого статусу.

Таким чином, на середину 1970-х років склалася ситуація, коли переважна частина традиційних володарів кримінального світу була виведена з гри. При цьому з кінця 1960-х у СРСР дедалі численнішими ставали так звані цеховики — підпільні підприємці, які в умовах тотального дефіциту на більшість товарів легкої та харчової промисловості намагалися на своїх маленьких підприємствах (цехах) чи через перепродаж покрити його. І робили на цьому шалені статки. Це, своєю чергою, викликало зацікавленість кримінального світу новим промислом.

Читайте також: Чи з’явиться в Україні «Коза Ностра-2»?

Прикметно, що найчисленнішими цеховики були саме в Грузії, звідки масово постачалися дуже дефіцитні на той час продукти, як-от цитрусові, чай, тютюн і лавровий лист. Не кажучи вже про пошив джинсів. Враховуючи кавказькі традиції клановості та спорідненості, досить швидко в тодішній Грузинській Радянській Соціалістичній Республіці сформувався міцний ланцюг між підпільними підприємцями, злодіями, які допомагали збувати їхній товар на решті території СРСР, місцевою владою та правоохоронцями. Понад те, грузини стали провідниками й для інших кавказьких народів, природно, очоливши кримінальний світ цього регіону. Цікаво, що жодних міжнаціональних конфліктів, типових для цих теренів у цивільному житті, між кримінальниками ніколи не було, як немає й тепер.

Взагалі ступінь криміналізації грузинського суспільства був вражаючим: гроші в злодійський «общак» збирали чи не відкрито. Навіть школярі кидали по кілька кревних копійок на потреби тих, хто сидить. Якщо додати до цього, що «законники» реально допомагали людям вирішувати їхні проблеми, на відміну від офіційних органів влади, то стає зрозуміло, чому вони перетворилися на цілковитий аналог італійської мафії. Образ галантного чоловіка в білих штанах на білій «Волзі» міцно увійшов у радянський фольклор.

Цікаво, що на той момент грузини через те, що «кришували» поставки лаврового листу, навіть прізвисько відповідне отримали — лаврушники. Хоча є також версія, що воно має негативний сенс — несерйозні люди, адже від самого початку, на відміну від старих «законників», на Кавказі звання злодія в законі можна було купити за чималу суму — кілька сотень тисяч рублів. Взагалі саме на ґрунті непорушності «понять» виник конфлікт між старими злодіями та грузинами, які вважали, що пункти про заборону будь-якої співпраці з владою чи права обіймати владні посади віджили своє. Зрештою на кількох сходках традиціоналістська партія на чолі з легендарним Васею Бріліантом, що в сумі відсидів понад 30 років, так і не змогла перемогти лаврушників і змусити їх зректися нових злодійських принципів.

Читайте також: Міліцейсько-кримінальний союз

З початком перебудови грузинський криміналітет розвернувся на повну. Він масово корумпував органи влади та правоохоронців, його люди стали активно йти у політику. Розпад СРСР ще більше зміцнив їхній статус і вагу. Символом зростання був такий собі Джаба Іоселіані — один із найвідоміших та найавторитетніших злодіїв у законі, з допомогою якого Едуард Шеварднадзе прийшов до влади, перемігши в громадянській війні, і який став фактично другою людиною в Грузії. Паралельно в Росії грузини очолили два найбільших злодійських клани й активно співпрацювали з ФСБ, яка тоді готувала свій реванш, вибудовуючи нинішній кримінально-чекістський режим. В Україні в кримінальних колах вихідці із Сакартвело теж займали чільні позиції.

Однак, як відомо, за злетом завжди йде падіння. Спочатку Шеварднадзе арештував Іоселіані, звинувативши його у спробі державного перевороту. Справу продовжив Міхеїл Саакашвілі, який упродовж восьми років при владі влаштовував справжнє полювання на кримінальників і витіснив більшість із них з їхньої історичної Батьківщини. Паралельно в РФ Путін теж закручував гайки, саджаючи й притискаючи грузинських злодіїв. Росією прокотилася хвиля замовних убивств авторитетів, як-от відомого злодія Діда Хасана. А ті, що лишилися, змушені були не просто співпрацювати з «конторою», а існувати в умовах «крок праворуч, крок ліворуч — конвой стріляє без попередження».

Тепер грузинських злодіїв уже не так у законі, як у «конторі» російські спецслужби використовують у війні проти України. Цей факт визнає голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе. Грузинські кримінальники опанували в Україні чимало «напрямів» — від квартирних крадіжок до викрадень людей і наркозбуту. «Авторитети» масово їдуть до нас. І, треба віддати належне МВС, протягом останнього року їх десятками арештовують та депортують. Однак, маючи підтримку російських спецслужб, вони знову повертаються, щоб вести свій злочинний промисел. І паралельно вносити хаос у життя країни, що є одним із основних елементів кремлівського плану дестабілізації України.