«По-перше, кількість прийомних сімей залежить від кількості сиріт в тому чи іншому регіоні. На загал ризик дитини стати сиротою на Сході України в три-чотири рази вищий, ніж на Заході. Відповідно там, де більше сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, там і більше прийомних сімей. І це природно, оскільки сім’ї створюються за місцем походження дитини-сироти», – пояснює Волинець.
За її словами, чим вищий рівень життя в регіоні, тим менше сиріт.
«На Сході більше дітей-сиріт, ніж на Заході. Якщо у західних областях України тільки 0,5% дітей, позбавлених батьківського піклування, – зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях, то на Сході цей показник становить приблизно 1-2% відсотків від загальної кількості дитячого населення в регіоні», – відзначає Волинець.
Найчастіше сиротами стають через смерть батьків. Найвища смертність людей – саме в східній й південній частині України.
«Окрім смерті батьків, серед причин посиротіння дітей – висока злочинність у східних регіонах і як наслідок – ув’язнення когось із батьків; також це асоціальна поведінка батьків, яка також залежить від соціального становища регіону», – зазначила Волинець.
Ще однією причиною сирітства спеціаліст називає велику кількість неповних сімей на Сході.
«У Тернопільській області серед новонароджених тільки 7% дітей, які не мають юридично визначеного батька, тобто батько записується матір’ю як віртуальна особа (ст. 135 Сімейого кодексу – Ред.), у Миколаївській області цей показник дорівнює 33%. Тобто кожна третя дитина народжується без юридично зареєстрованого батька й у такої дитини шанс стати сиротою удвічі вищий», – зазначила експерт.
За її словами, найвищий рівень сирітства – у Миколаївській області, де кількість дітей-сиріт становить 2,2%. Окрім того, у Миколаївської області ще й найвищий рівень смертності.
Як стверджує Волинець, прийомних сімей, які використовують дітей як додатковий заробіток, в Україні небагато.
«Те, що люди зароблять на вихованні дітей-сиріт, – це побутовий міф, адже це, у принципі, практично неможливо. Прийомні сімї – це відкриті сімї, за якими стежать як мінімум чотири структури: вчитель або вихователь зі школи чи з дитсадка, куди дитина з цієї сім’ї ходить, лікар, дільничий міліціонер, а також соціальний працівник, який раз на тиждень приходить у родину», – пояснює керівник управління .
Проте, як стверджує експерт, є і невдало створені прийомні сім’ї.
«Але я би претензії висувала не до батьків, а до влади, яка неякісно виконала свої функції, підбираючи батьків. Зазначу, що серед батьків, як хочуть взяти сиріт, половина отримує відмову, основні причини – немає відповідних умов проживання, хисту, готовності. Проте у 99% випадків, коли виникає конфлікт у такій сім’ї, право вибору надають дитині», зазначає Волинець.
На тому, що діти повинні бути захищеними за всіх обставин чи то у власних біологічних родинах чи у прийомних, наголошує голова ЮНІСЕФ в Україні Юкіе Мокуо.
«Інтереси дитини завжди є пріоритетом у винесенні будь-яких рішень пов’язаних із дітьми. В ідеалі, соціальні служби мають надавати допомогу родинам, які намагаються краще дбати про своїх дітей. Відбирання дитини може відбуватись тільки як крайня міра для захисту інтересів дитини», – зазначає .Мокуо.
Окрім того, вона наголошує, що географічні різниці в кількості прийомних сімей можуть бути пов’язані із роботою громадських організацій в тому чи іншому регіоні.
Як повідомлялось, в Україні активніше всиновлюють сиріт на Сході, ніж на Заході.