«Можливий вступ Киргизії і Таджикистану (до Митного союзу – Ред) не повинен нікого у Брюсселі налякати, бо поле бою лежить в сусідній до ЄС країні: друга за розміром країна в Європі і важлива стратегічна держава Україна – дитя скорботи ЄС і об’єкт бажань Росії. Переговори щодо угоди про вільну торгівлю з ЄС зайшли в глухий кут через ув’язнення колишнього прем’єра Юлії Тимошенко та як наслідок бойкот Євро-2012.
Тим часом Росія, схоже, експлуатує ситуацію на свою користь і використовує всі наявні інструменти – від пряників (дешевший газ) до батога (торгові санкції) для того, щоб переконати Україну, що членство України в Митному союзі є економічно і політично вигідним», – пише Фікс.
«Вперше Європейський Союз має конкурувати з аналогічним регіональним проектом, який стверджує, що є кращим за ЄС і не має «непотрібних бюрократичних надбудов». А це піднімає питання життєздатності стратегії ЄС в регіоні.
Програма ЄС «Східне партнерство» своєю ціллю має співпрацю, але не пропонує перспективу членства для країн, які до неї приєднуються (не говорячи вже про загальну втому від розширення в Європі). Іншими словами, стимули є слабкими, тоді як перешкоди та вимоги для всіх форм співпраці є високими.
Насправді, саме «Східне партнерство» вперше стривожило, а потім надихнуло Москву. Сила притягання у ЄС безперечно набагато сильніша, ніж у Росії (ніхто за власною волею не хоче повернутись додому до своєї колишньої імперської влади), але Митний союз наживається на загальних настроях в Україні та інших країнах, що «Європа нам відмовила».
Тим не менш, кінцева мета Союзу залишається тією ж, а саме, пітвердити статус великої держави Росії і зробити її центром «одного з полюсів сучасного світу». Євразійський союз, безумовно, є найбільш амбітною політичною програмою Росії з кінця розпаду Радянського Союзу. Будучи власним дітищем Путіна, він, ймовірно, стане одним з головних пріоритетів його президентства», – додає експерт.