Проблема обмеженості бази оподаткування для фінансування освіти, медицини та інших державних послуг лише поглиблюється, і в межах нинішньої моделі цей процес триватиме. Про це йдеться у матеріалі Олександра Крамара в новому номері «Українського тижня».
За словами Крамара, в Україні триватиме втрата задіяними в галузях освіти, медицини і держпослуг працівниками будь-якої мотивації якісно та старанно виконувати свою роботу, відповідати вимогам часу. «Відтак на країну чекає тиха гуманітарна катастрофа внаслідок повної деградації галузей освіти й медичних послуг, надаваних абсолютній більшості населення», – пише автор.
Те, що маємо зараз, бачиться небезпечним самообманом, зазначає Крамар.
«Механічне урізання видатків на освіту чи медицину веде до руйнації цих важливих галузей, унаслідок чого вони стрімко регресують, утрачаючи здатність виконувати свої функції, а відтак більше імітують процес», – додав він.
Єдиний вихід, на думку Крамара – у підвищенні соціальних стандартів у цих галузях.
«Потрібно якомога швидше назвати речі своїми іменами і привести рівень соціальних стандартів, мінімальної заробітної плати та прив’язаної до неї єдиної тарифної сітки у відповідність із фактичним прожитковим мінімумом. Дефіцит коштів у держскарбниці не повинен бути перешкодою перезрілому на даний момент їх принаймні трикратному підвищенню. Проте воно має відбутися без збільшення видатків із державного бюджету, в якому для них просто немає ресурсу», – йдеться у матеріалі.
«Там, де це можливо (чиновницький апарат, контрольні органи, МВС) проблема може бути вирішена способом радикального (удвічі-вчетверо) скорочення штату. А там, де воно неможливе (освіта, медицина), потрібно діяти більш диференційовано. Або способом створення в обов’язковому порядку додаткових фондів винагороди праці зайнятих за рахунок часткової сплати за послуги їх безпосередніми споживачами, або, в разі опору більшості споживачів послуг, подекуди скорочуючи кількість працівників. За одночасного зменшення тривалості обов’язкового навчання (до дев’яти або і п’яти класів) із дальшим платним та добровільним, а також обмеження обсягу послуг, які надають державні лікарні на безкоштовній основі», – доходить висновку автор.
Детальніше читайте в черговому числі «Українського тижня» у матеріалі «За межею бідності».