Джим Мільштейн зазначає, що фінансові долі європейських банків та урядів нерозривно пов'язані між собою: тому що банки є основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету, а державний борг являє собою значну частину ресурсної бази більшості банків єврозони. Тому неплатоспроможність одного загрожує іншим.
«У більшості випадків такий симбіоз робить європейські банки занадто великими, для того, щоб збанкрутувати, оскільки уряди єврозони змушені забезпечити потужні вливання капіталу і гарантій банкам у період фінансової кризи. Однак, враховуючи рівень заборгованості урядів єврозони та відносний розмір банків в Європі, найбільші європейські банки зараз є занадто великими, щоб їх врятувати», – зазначає експерт.
Неминуча реструктуризація державного боргу країн єврозони призведе до того, що банки втратять капітал загальною сумою близько €300 млрд (за підрахунками МВФ).
Мільштейн наголошує, що в короткостроковій перспективі європейські уряди не можуть припинити підтримку банківського сектору, оскільки вони поставлять свої безпосередні потреби у фінансуванні в небезпеку, що може спричинити обвал приватного кредитування в єврозоні з катастрофічним впливом на реальну економіку. Саме тому уряди єврозони повинні знайти інші джерела фінансування, щоб покрити втрати банків.
«Нейтралізація загрози довгострокової фінансової стійкості банків вимагатиме окремої протиотрути. Так, наприклад, у випадку Франції, капітал п’яти її найбільших банків у три рази перевершує розмір економіки країни. Банкрутство будь-якого з них може схвилювати кредитні ринки не тільки у Франції, але й у всій єврозоні. Водночас, Франція не може собі дозволити власними силами допомогти банкам», – зазначає Мільштайн.
На думку Мільштайна, політики повинні посилити антимонопольну політику та зруйнувати будь-яку фірму, яка є надто великою, прибравши таким чином загальну загрозу для фінансової стабільності та фінансових рахунків.
«Один неминучий висновок ми всі повинні винести з нещодавньої фінансової кризи є те, що так звані «глобальні системно важливі фінансові інститути» є не тільки занадто великими, щоб збанкрутувати, а і для порятунку, але найголовніше, вони також занадто великі для керування. Ризики, які вони несуть є занадто складними, а тому невелика групи менеджерів не може повною мірою їх охопити», – додав експерт.